Зеленое обновление: почему восстановление Украины должно учесть климатические обязательства

Спілкуючись із представниками різних сфер, часто з жалем помічаю, що в нашому суспільстві існує певне нерозуміння мети і вигід від декарбонізації, тобто переходу на економіку, яка не пов’язана зі споживанням викопного палива, такого як газ, вугілля, нафта.

А надто превалюють сумніви у тому, що на це варто витрачати зусилля та кошти, особливо за наявних умов.

Чи насправді перехід на зелену економіку – це самі витрати, а війна – найгірший час для цього? Спробуємо розібратися.

У 1990-х роках стало очевидним, що руйнівні зміни клімату, які є наслідком викидів парникових газів від споживання викопного палива, є невідворотними й вимагають невідкладних заходів.

Тоді понад 190 країн взяли на себе добровільні зобов’язання за Рамковою концепцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом скоротити викиди на 5% від рівня 1990 року.

Аби протокол набрав чинності, його мали ратифікувати мінімум 55% підписантів, на яких припадало від 55% викидів.

Хоча в низці країн запуск процесу декарбонізації вітали з великим ентузіазмом, розробляючи й впроваджуючи конкретні плани, позитивні результати яких ми бачимо зараз (більшість країн ЄС, Японія), було так само багато скептиків, які вважали, що декарбонізація не на часі, що вигідніше вкладати гроші в розвиток економіки й соціальної сфери, і взагалі немає доказів, що зміни клімату спричинені викидами.

Зараз, чверть століття по тому, ми з розпачем бачимо, що загальносвітові задекларовані цілі не були виконані, зміни клімату та їхні наслідки – повені, пожежі, аномальна спека, землетруси – стали настільки руйнівними, що заради збереження нормального існування на планеті йдеться вже не про скорочення, а про повне припинення викидів.

Ці зобов’язання були закріплені в Паризький кліматичній угоді 2015 року, згідно з якою країни мають досягти повної вуглецевої нейтральності до 2050 року, аби не допустити глобального потепління вище 2°C (а оптимально – 1,5°C) від доіндустріального рівня.

Варто замислитися, яким був би наш світ зараз, якби за ці 20 років плани декарбонізації були виконані – якби кожна країна мала свою відновлювану енергетику, а газ і нафта не слугували інструментом тиску і шантажу, джерелом фінансування війни і способом тримати у заручниках половину світу.

Це ще більш потужний поштовх для відмови від викопного палива.

Ті лідери країн, які вважають, що можна подолати економічні проблеми коштом нехтування кліматом, отримають і економічні, і кліматичні, і соціальні проблеми.

Якщо не інвестувати в перехід країни на безвуглецеву економіку сьогодні, завтра ми змушені будемо платити в сотні разів більше за відбудову зруйнованих повенями й лісовими пожежами будинків, за втрачений від посухи врожай, за лікування населення від хвороб, які є прямим наслідком забруднення довкілля.

Це вже не кажучи про те, що в парадигмі вуглецевої економіки ми наразі втрачаємо мільярди на втратах енергоносіїв у мережах і будівлях, зі своїх податків дотуємо забруднюючі підприємства, шахти, транспорт, аби підтримувати "низькі тарифи" й не розчаровувати електорат.

Водночас згідно зі звітом Міжнародної агенції з відновлюваної енергетики (IRENA) ціна енергії з викопного палива з 2010 року зросла втричі, а ціна відновлюваної енергії продовжує знижуватися, створюючи сприятливі умови для зеленої трансформації.

Україна взяла на себе зобов'язання, підписавши Паризьку кліматичну угоду у 2015 році, а згодом й оприлюднивши Національні визначені внески.

Ми пообіцяли досягти повністю кліматично нейтральної економіки до 2060 року.

У середньотерміновій перспективі Україна має до 2030 року скоротити викиди парникових газів на 65% від рівня 1990 року, а до 2035 року – повністю відмовитися від викопного палива, забезпечивши 50% потреб енергії від відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) і 50% – від атомної енергетики.

Програми й стратегії переходу до зеленої економіки передбачають значне підвищення частки відновлюваних джерел енергії, перехід на безвуглецевий транспорт, енергоефективність, важливу роль зеленого водню та ядерної енергетики.

Наразі оцінений потенціал потужності сонячних електростанцій в Україні становить 83 ГВт, вітрових – 688 ГВт.

А заходи з енергоефективності та енергоощадження, що були б запроваджені в повному обсязі, змогли б забезпечити Україні таку економію енергоресурсів, яких би вистачило, щоб покрити потреби в енергії такої країни, як Іспанія.

Існує також величезний потенціал для розвитку зеленого водню та біопалива.

Слід зазначити, що і законодавство ЄС в плані впровадження декарбонізації спонукає український бізнес до відповідних змін, якщо вони хочуть залишатися конкурентоздатними на міжнародних ринках.

Міжнародні ж фінансові інституції більше не розглядають кредити під проєкти, які не сприяють переходу на зелену економіку і не відповідають цілям Паризької кліматичної угоди в частині пом'якшення та адаптації до зміни клімату.

Неможливо навіть оцінити, які втрати понесе економіка України, якщо не здійсниться терміновий перехід на зелені рейки.

Мільярди доларів можуть бути не витрачені, а навпаки – заощаджені завдяки декарбонізації.

Звісно цей процес не відбудеться миттєво, адже неможливо інвестувати в зелену економіку в цьому році, а в наступному – окупити витрати й мати країну, що процвітає.

Україна має виконувати одночасно дві задачі – відновлювати й відбудовувати економічну і соціальну базу, зруйновану війною, і в той самий час здійснювати це в такий спосіб, який би забезпечував перехід до безвуглецевої економіки.

Тобто відбудова України має сприяти виконанню її кліматичних зобов'язань.

Звісно, перехід на зелену економіку вимагає комплексних рішень і тісної співпраці й координації між різними учасниками процесу, чітких планів і програм, підкріплених кількісними показниками ефективності, відповідного законодавства, привабливих умов кредитування, забезпечення справедливих умов трансформації для соціального захисту найбільш вразливих груп населення, справедливого розподілу вигод від зеленої трансформації та залучення до діалогу широких прошарків громадянського суспільства.

А ще – екологічної освіти та підвищення обізнаності громадян, аби процес зеленого переходу не був приречений на невдачу у гонитві за ошуканим хибною інформацією виборцем, яким можна легко маніпулювати, обіцяючи "низькі тарифи".

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.