Мудрості Мудрику. Чому кар'єра Мудрика зайшла в глухий кут

Мудрості Мудрику. Чому кар'єра Мудрика зайшла в глухий кутВіталій Пасічний розповідає про проблеми найдорожчого українського футболіста в історії.

Гарет Саутгейт за підсумками матчу з Україною сказав: “Багатьом тренерам зрозуміло, що потенціал Мудрика оцінюється дуже високо, незважаючи на проблеми, з якими йому довелося зіткнутися. Челсі ще доведеться розкрити цей потенціал, але здається очевидним, що в команді є гравець, з яким можна працювати і який може досягти вершини”.

Складно знайти доказ краще, що Саутгейт – зануда, котрий боїться говорити відверто. Насправді, звичайно, неозброєним оком помітно, що Мудрик уже й в збірній випадає з гри. Цьому можна знайти пояснення, їх взагалі можна знайти завжди. Михайло вперше опинився у ситуації, коли він і не висхідна зірка, й не футболіст основи. Отримуючи ненормовані шматочки ігрового часу, він втратив форму.

Але навіть у збірній України можна знайти багато прикладів, коли запасний футболіст топ-клубу чудово грав за національну команду. Мудрик не виправдовує очікувань – до того ж для нього це постійний процес з початку року. Не виправдовує очікувань у клубі-учаснику ЛЧ, не виправдовує очікувань у клубі без єврокубків, тепер не виправдовує очікувань і у збірній України, звичайному європейському середняку.

У чому причина?

У Челсі продовжується зона турбулентності

Про це, звичайно, набридло говорити, але факт від цього не перестає бути фактом: Челсі живе ненормальним життям. Тодду Боулі можна навіть подякувати за експеримент, про який ми зможемо розповідати дітям.

Скільки поколінь тренерів, гравців та інших футбольних людей розповідали нам, що у футболі йважливіша за все зіграність? Це повторювалося як мантра – і як будь-яка мантра, в якийсь момент викликала сумніви своєю беззастережністю. Може, варто перевірити? Аристотель у своїх працях говорив, що у мухи вісім лапок – і до XVIII століття ця нісенітниця блукала енциклопедіями, тому що ніхто не ставив під сумнів авторитет вченого і не брався перевіряти.

Потрібно було, щоб у футбол прийшов бейсболіст із мільярдами доларів, якому було начхати взагалі на всі норми і якого спочатку мало не хвалили за кардинальне оновлення (спадщина Абрамовіча ж!) команди. Виявилося, що в цьому випадку давня істина була вірна: якщо в команду вкинути 15-20 нових людей, то вона почне програвати навіть аутсайдерам саме через зіграність. Челсі став однією з двох команд ліги, з якою взяв шість очок Саутгемптон, який посів останнє місце. Просто у “святих” була слабка, але команда – а в “синіх” лише набір гравців, які ще не запам'ятали один одного за іменами.

При цьому набір футболістів “синіми” вівся та ведеться винятково хаотично. Ось що заважало в такій оптовій, яка і шейхів змушує бентежитись, купити еталонного форварда? Не Фофана і не Джексона, а справжню зірку, якщо мислити категоріями Боулі – франчайз-гравця? Але американець за покупкою десятого центрального захисника навіщось вирішив обійтися без ходу, який, навпаки, відрізняв попередніх нуворишів (Абрамович – Креспо, Мансур – Робіньо, боси ПСЖ – Ібрагімович), які щойно купили собі футбольний актив.

Ймовірно, правдива чутка про те, що бос хотів переманити у МЮ Кріштіану Роналду, нарвався на категоричний протест тренерів – і не став розглядати йому альтернативу. Але в будь-якому випадку Челсі всю весну грав із Гаверцем або Стерлінгом на позиції бомбардирів, яким просто не вистачає міці для такої вузькоспеціальної ролі. Грати в зоні перед штрафним, віддавати останній пас – інша річ...

Челсі перетворився на дійну корову

Ну а влітку клуб тинявся на межі того, щоб залишитися без півзахисників. Звичайно, з тугим гаманцем Боулі не залишилися, але Кайседо підписав контракт 14 серпня, Лавія – 18-го, а до того в Челсі були лише Фернандес, Галахер і два випадкові набори букву, Угочукву та Чуквуемека. Галлахер непомітно з дублера, якого тільки підпускають до основи, перетворився на найвікового хавбека команди: йому 23, Фернандесу 22, решта ще молодша.

На тлі глобальних прорахунків Боулі про такі “дрібниці”, як покупка гравця вже після передсезонної підготовки, просто не згадують, але для Почеттіно вона виключно важлива. Навіть останній товариський матч (а це за визначенням кінець передсезонки, а не її початок) Челсі грав 3 серпня, відверто не готовою до сезону командою – і, звісно, це також вплинуло на якість гри.

Тут, до речі, є тонкий момент, про який зазвичай недомовляють. Всі звикли говорити про Почеттіно як про любителя працювати з молоддю, як про любителя пресингу, але про нього не говорять як про великого любителя грошей. Аргентинець сам йде в проекти, в яких його власна доречність під великим питанням.

Про всі можливі проблеми Челсі ми говорили навіть уже не раз, але парадокс: не можна назвати “синіх” максимально не підходящою для нього командою. Максимально не підходяща була до Челсі: гранично зациклений на зірках ПСЖ, в якому про побудову структури Почеттіно не йшлося. Не дивно, що з ним ПСЖ примудрився навіть у чемпіонаті Франції злити один титул: нехай Маурісіо і прийшов уже по ходу того сезону, але програвати командам, весь склад яких слабший за твій власний дубль, все одно не діло.

Челсі перестав бути брендом, командою, перебування в якій – ціль, а провал – пляма на репутації. Тухель, он, звільнений із проекту Боулі – і що, йому це завадило знайти новий топ-клуб за пару місяців? Плюс-мінус та сама історія з гравцями: Маунт, Гаверц, Ковачіч без проблем знайшли собі кожен свій топ-клуб, і провальний сезон абсолютно їм у цьому плані не завадив.

Усі ми знаємо, яка країна зараз особливо сильно резонує у футболі, і Челсі зараз відрізняється від клубів на “Аль-” хіба що середнім віком гравців. Лондонський клуб теж шалено переплачує, теж набирає гравців, які “яскраво блищать”, теж не грає в єврокубках. Це, до речі, натяк на те, що зірки, які їдуть на Схід, і близько не руїнять собі кар'єру: той самий Вітсель після периферійних ліг пограв і в Боруссії, і в Атлетіко.

Мудрик не вписується у тактичну схему

Не дивно, що в ситуації, коли команда мала неповний склад станом на початок сезону, Почеттіно проти самого Ліверпуля випустив оборонний склад. Три центральні захисники, захисники на флангах, дуже працездатний Галлахер у парі з Фернандесом – за всього бажання аргентинець не міг зробити ставку на ще більший захист.

Але після придбання нових гравців схема не змінилася. Купівля Кайседо дозволила Фернандесу піднятися вище та більше займатися творчістю, але суть та сама: 3-4-2-1, з дуже активними вінгбеками. Почеттіно, що досить передбачувано, намагається запровадити схему, в якій гравці не просто працюють на полі, а оруть наче воли.

Ця схема непогано допомагає приховати недоліки команди. Наприклад, старіючий Сілва може спокійно зосередитися на пасовій роботі, поки “чисткою” перед ним зайняті гравці, яким у сумі майже стільки ж років, скільки Тьягу: Дісасі та Колвіл. У цій схемі вже відкрився новачок Мало Густо: француз віддав дві гольові передачі, чим натякнув на конкуренцію з Рісом Джеймсом. Почеттіно славиться роботою з молодими гравцями – і його шедевром на Стемфорд Брідж може стати Галахер, який незмінно виходить у стартовому складі.

Челсі поки що слабкий у результатах, але несхоже, щоб проблема клубу крилася у схемі, тактиці. У команди великий вибір центральних захисників – тренер і використовує їх максимально. У команди розкішний підбір крайніх захисників – тренер дає їм максимально реалізувати себе. А проблеми із завершенням не зникнуть, якщо, наприклад, перейти на схему із двома форвардами – швидше навпаки. Чисті вінгери у цій схемі теж не потрібні.

Ментальність

Але все має межу. Жодні проблеми та взагалі події навколо команди не пояснюють те, що Мудрік, повторюся, вже й у збірній не схожий сам на себе. Особливість його невдач після переходу в Челсі саме в тому, що їхня причина криється в голові.

Нам тільки належить оцінити видатну ментальну стабільність того ж таки Зінченка, який зламав стіну тотальної недовіри після того, як не заграв навіть у ПСВ – незрівнянно слабшому порівняно з Ман Сіті клубі. Як він від сезону до сезону прогресував, практично не виходячи на поле, як зміг стати в нагоді в найкритичніший момент, як зміг відкрити для себе нову позицію...

Мудрик знаходиться на іншому полюсі ментальної зрілості – і, чесно кажучи, ближчий цим до звичайних людей. Його ж неможливо звинуватити в будь-якій ваді беззастережно: він не лінивий, не порушує режим, не втрачає сто моментів, не отримує безліч карток. Просто Михайло просто зараз – Містер Не до ладу. Все, що він робить, виходить не в той час і не там.

Мудрик багато тренується у тренажерному залі – але, за даними The Athletic, Челсі нещодавно порадив йому знизити активність на цьому фронті. Все ж таки перекачатися для футболіста теж погано, може пропасти козир – а це головний козир Михайла.

Мудрик не закривається від медіа – але в інтерв'ю не вигадує нічого кращого, ніж атакувати Гарі Невілла словами “Тобто ти сьогодні граєш добре – він каже одне, граєш завтра погано – він каже інше”. Нічого, що в цьому взагалі полягає суть роботи спортивного журналіста? Нормального журналіста, а не того, кого підгодував якийсь олігарх?

Мудрик, звичайно ж, активний у соцмережах, але коли він намагається розкритися, виходить дуже так собі. На люди виходить то якийсь російський репер, то іронія над якимось колегою по тренажерному залу, що викликає загальне засудження в Англії. Нічого не поробиш: це Західна Європа, тут сміх (тим більше такий публічний, продемонстрований у профілі на 2 мільйони передплатників) над тим, хто слабший і бідніший, давно не в пошані.

Головне, що треба розуміти: нічого ще не втрачено. Нічого просто не може бути втрачено у 22 роки, і в Мудрика в анамнезі хоч і є російські репери, але принаймні немає російських футбольних клубів. Але людина, яка кілька років тому здавалася футбольним вундеркіндом та акселератом, зараз, навпаки, застигла в інфантилізмі. Його близьким бажано навчити Михайла, а йому самому – якнайшвидше навчитися приймати правильні рішення.

Саме приклад Мудрика найкраще демонструє, що у футболі найважливіше – не ноги, а голова. І мова, звичайно, не про вміння грати на другому поверсі.