Документальний фільм «Нескорені»: 25 стовпів надії

Напередодні старту Ігор Нескорених, що цього року проходять з 9 по 16 вересня в Дюссельдорфі (Німеччина), канал СТБ розпочав проєкт, присвячений українській збірній на Invictus Games-2023. Зокрема, на каналі в рамках спецпроєкту вийшов документальний фільм «Нескорені», що розповідає про учасників та учасниць національної команди. Окрім того, на глядачів чекає цикл інтерв’ю на ютуб-каналі СТБ та у фейсбуці про відновлення поранених, їхні сім’ї та мотивацію, спецвипуск «Спілкування з Нескореними» та фотовиставка «Нескорені можуть все» на київському залізничному вокзалі. Також протягом вересня в ефірі СТБ виходитимуть ID-заставки з героями проєкту й сюжети про українську збірну в програмі «Ранок у великому місті».

 Фотовиставка «Нескорені можуть все»

Ігри Нескорених (Invictus Games) — міжнародні спортивні змагання військовослужбовців і ветеранів, які зазнали травм під час бойових дій. Їх проводять у різних країнах із 2014 року з ініціативи британського принца Гаррі. Вперше українці взяли участь у змаганнях у 2017 року, а загалом Invictus Games-2023 стали для України четвертими. Цього року в українській команді — 25 учасників, які пройшли національний відбір. Вони змагаються в 9 з 10 затверджених Іграми видах спорту, окрім регбі у візках: у стрільбі з луку, легкій атлетиці, настільному тенісі, веслуванні на тренажерах, пауерліфтингу, велоспорті на шосе, волейболі сидячи, баскетболі на візках і плаванні.

Телеканал СТБ є інформаційним партнером української збірної Нескорених, але в будь-якому разі такий масштабний проєкт мав з’явитися. Бо йдеться про дуже незвичайних і важливих для країни людей. Можна назвати їх героями, які надихають жити й боротися далі. Але ці слова сьогодні звучать так часто, що вже втратили свій вплив.

«Кожен із нескорених є стовпом, що тримає наше суспільство і не дає впасти в апатію та відчай», — каже один із героїв фільму Олександр Будько, і це влучне порівняння. Міцні, чисті та красиві стовпи-орієнтири, що можна побачити з будь-якої точки країни.

У 27-річного Олександра нема обох ніг. До війни хлопець працював баристою в Києві та навчався на графічного дизайнера, а потім пішов на фронт добровольцем. Поранення отримав 24 серпня 2022 року в боях за Харківщину. Нині Олександр є блогером і автором автобіографічної книжки під назвою «Історія впертого чоловіка». Він бере участь у різних творчих проєктах, щоби привернути міжнародну увагу до України, бігає на протезах і жартує: «Маю плюс у рості». А серйозно — говорить, що в Україні тисячі українських військових втратили кінцівки або отримали інше важке поранення.

 Олександр Будько

За підрахунками The Wall Street Journal, що базуються на даних протезних компаній, лікарів і благодійних організацій, в Україні ампутацію перенесли від 20 до 50 тисяч людей. Немає даних, у якому психологічному стані перебувають поранені військові та їхні близькі. Але згадки героїв фільму про перший період лікування вкрай важкі.

«Я не можу сам ані встати з ліжка, ані навіть перевернутися на бік, ані їсти. Лежу й кажу дружині: зараз викинусь із вікна, так усе дістало, не можу», — розповідає 33-річний Володимир Товкис, який отримав кульове поранення голови з частковим паралічем тіла.

Жінка знайшла в собі сили пожартувати, мовляв, «перший поверх і решітки на вікнах, тож не вийде», — і тим врятувала Володимира. «Після цього мене відпустило», — говорить він. Уже за місяць чоловік уперше підвівся з ліжка і згодом знайшов себе у спорті. Але, напевно, не всім так щастить.

«Дуже тяжко знайти себе в цивільному житті. Коли ти з пораненням сидиш вдома — мало знаходиш подібних до себе та тих, хто розуміє», — розповідає 31-річний Микола Зарицький, який втратив ногу через розрив міни.

 Дмитро Полов’ян

«З деякими цивільними дуже важко. Говорять: ти ж воював? А як це — вбивати? А ти вбивав? А скільки? Кажеш людині, що не хочеш про це говорити. Відповідає: окей, окей. Так а скільки ти вбив?», — говорить 26-річний Дмитро Полов’ян. Хлопець зараз на візку через поранення хребта, а на Іграх Нескорених змагається у плаванні.

Проєкт «Нескорені» намагається зробити так, щоб тих, хто розуміє військових, в нашому суспільстві побільшало. Кожен із героїв розповідає свою історію: як жив до війни, як отримав поранення, як знайшов себе у мирному житті після одужання.

«Я до полону важив майже 100 кг, а після звільнення — 54. Під час обміну мене поклали в "швидку", питають, що потрібно, може, знеболити? У нас є грушка, кажуть… Я не пам’ятаю, коли я ту грушку їв», — згадує Дмитро.

Я не знаю, як ту грушку проковтнули інші глядачі, бо я й досі не можу. Однією цією фразою хлопець розповів про всі жахи війни та про силу свого духу. Він пережив тортури, втратив можливість ходити, але не здався.

«Якщо ти вижив і важко поранений, це не означає, що боротьба закінчилася. Ти можеш боротися за Україну на спортивній арені, прославляти її на міжнародному рівні», — говорить він.

  Юлія Паєвська

Боротьбу на спортивному майданчику обрала і Юлія Паєвська, парамедикиня з позивним «Тайра».

«Хочеться поїхати туди, де я звикла зазвичай воювати, вивозити поранених. Але так виходить навіть більш ефективно. Є фонд, який займається допомогою сім’ям полонених і дітям загиблих. Є місія дипломатична, це посол доброї волі. І є Інвіктус. Я це сприймаю як свій внесок у війну, як ще один дуже важливий і дуже гучний привід донести до світу правду про те, що відбувається. Про закатованих, про полон, про зґвалтованих дітей, про те, що вони роблять із нашими жінками, з нашими чоловіками», — розповідає вона. Торік Тайра повинна була взяти участь у Іграх Нескорених, але потрапила в полон у Маріуполі. Цього року організатори надали українській збірній додаткове місце спеціально для неї.

Звісно, до збірної потрапляють одиниці, але надія не має обмежень. Фільм дає її всім, хто потребує.

«Я хочу побачити перемогу, я хочу побачити справедливість, я хочу побачити, як у 90-му Псалмі написано, відплату грішникам», — каже Паєвська. Заради цього варто продовжувати боротьбу.

Фото пресслужби каналу СТБ та скриншоти