«Центренерго» на морозі й ми всі теж не зігріємося

Минулого тижня було проведено аж дві «жорсткі» ставки Верховного головнокомандувача з енергетики. Питання були різні й найчастіше неприємні, — процес підготовки до опалювального сезону ні для кого не був ані простим, ані дешевим. Одні впоралися ліпше, інші — гірше, але з об'єктивних причин (занадто вже багато чого постраждало минулої зими), а треті і не впоралися, і об'єктивних виправдань цьому не мають. Утім, як завжди.

Звичайно, мова про державну енергогенеруючу компанію «Центренерго» (ЦЕ) з держчасткою 78%.

За десятиліття компанія перетворилася на звичну годівницю навколовладних бізнес-груп, які змінюють одна одну, й одинаків-кочівників усіх відтінків веселки.

Основна схема проста: на станції поставляють (дорого) паливо та запчастини, забирають (дешево) електроенергію. Борги накопичуються і потім зависають. Є комбінації і складніші, але результат завжди один: контрагентам — прибутки, «Центренерго» — збитки. У результаті активи компанії, м'яко кажучи, значно зношені, а процес її банкрутства тягнеться вже десятиліття і всім добряче набриднув.

Інформація, що нібито «Нафтогаз» викотив одній із трьох ТЕС «Центренерго» позов майже на три мільярди гривень, не викликає навіть тіні здивування. Викотив і викотив, не вперше, а брати там однаково нічого, навіть за рішенням суду.

За останні три роки на ЦЕ змінилося сім керівників. Із серпня приступив до роботи новий.

Фонд держмайна, який рулить компанією від імені держави, яскраво та барвисто показав, що й він не вміє нею управляти. Теж не відкриття, звісно, а ще один штрих до портрета одного «ефективного менеджера», який нещодавно з ФДМ перейшов у Міноборони… Напевно зрадів, що ЦЕ вже не його головний біль.

На жаль, ця гримуча суміш корупції, безконтрольності й хронічної збитковості — один із важливих елементів нашої енергосистеми. І грошей в елемента давно немає.

Перед вторгненням компанію вкотре (чи то вдесяте, чи то вп'ятнадцяте) хотіли продати. Усю її (разом із видобувними шахтами) оцінили аж у 6 млрд грн. Менше вартості одного енергоблоку (з двох десятків, що значаться на ній), але більше ніхто й не пропонував.

За 2022 рік збитки становили понад 7 млрд грн (більше, ніж оцінювали вартість компанії як бізнесу). Перше півріччя 2023-го ще додало мінусів. Загалом, усе звично…

Та за вікном велика війна й станції ЦЕ дуже потрібні енергосистемі.

Улітку минулого року, після багатотижневих боїв, орки захопили основну станцію компанії — донецьку Вуглегірську ТЕС. Зазвичай вона дає до 45% виробітку ЦЕ. По двох інших ТЕС посипалися удари — до весни їх було понад дюжину.

Трипільську ТЕС біля Києва в грудні на три тижні вибили з мережі. По харківській Зміївській ТЕС від недалекого (сотня кілометрів) кордону теж регулярно прилітали ракети. Усього тільки до квітня по генерації компанії було 32 прильоти.

Прильоти прильотами, але роботу лімітували не вони, а паливо. У певний момент працювати залишалося по одному блоку на станцію, та й ті на умовно безплатному «нафтогазівському» газі (у те, що ЦЕ розрахується за нього, повірити дуже складно).

Усе це ще сяк-так тягнуло влітку, але попереду складна зима. Зміївська ТЕС відіграє важливу роль в енергопостачанні Слобожанщини, як і Трипільська — Київщини. Працюючи двома блоками на кожній станції, ЦЕ прирікає ці регіони на проблеми взимку. А витиснути більше не так-то й просто.

Бадьорі заяви чиновників, що на кожній станції запустять по чотири блоки (зокрема один на газі), а може, і п'ять і видадуть понад 1640 МВт потужності, відразу викликали скепсис.

З вугіллям наразі відверто погано. Склади на станціях наповнені навіть не на чверть від необхідного. В ідеалі для роботи шести блоків у такому режимі на зиму (точніше, на жовтень—березень) потрібно близько 1,7 млн тонн вугілля.

Звідки його взяти? Спочатку говорили про наші шахти, але працювати з ЦЕ ніхто не рвався. На держшахтах видобуток вугілля упав більш як удвічі, а інші не дуже хочуть продавати в борг. Репутація ЦЕ як позичальника нижче плінтуса. Розбирати ж, хто кому «коломойський», і опинитися в хвості черги на повернення боргів ніхто не бажає.

Нове керівництво обіцянки зрізало до 1190 МВт, включаючи газові. Крім того, частина блоків працюватиме на суміші вугілля (70%) і «кременчуцького» мазуту. Добре, що хоч мазуту в нас повно.

Вугілля планують закуповувати в Польщі, це дорожче, але стабільніше. До жовтня обіцяли законтрактувати перші партії. Щось підкинуть усе-таки і з шахт Донбасу. За розрахунками, потрібно мінімум 80 тисяч тонн на місяць.

На все це потрібні гроші. Великі надії покладали на урядову програму «5–7–9», мовляв, давайте їх як пільговиків прокредитуємо. Але вже вересень, а все зависнуло. Та й кредит збиралися давати на просто нелюдських для ЦЕ умовах — його треба буде повернути. На таке ніхто в «Центренерго» не піде.

Нічого веселого в ситуації, що склалася, немає. Дефіцит у 500–600 МВт у тому ж пристоличному регіоні — це дві третини споживання населенням Києва. До листопада залишилося лише два місяці. Рішення поки що навіть на обрії немає.

Не кажучи вже про те, що орки зовсім відкрито готуються до серії ударів по електростанціях. Недавно СБУ затримала в Києві «крота», що збирав інформацію зі столичних ТЕС. Немає найменших сумнівів, що аналогічний збір іде й по інших об'єктах.

На станціях за літо побудували сховища й укриття для робітників, але всього обладнання не захистиш. Проблеми будуть. Відповідно, потрібні хоч якісь резерви, а один із ключових гравців генерації може гарантувати тільки дефіцити.

Безпосередньо зараз відбувається завзята метушня навколо нового керівництва. Схоже, перестановки торкнулися купи інтересів і фінансових потоків. Шановні люди та їхня обслуга незадоволені. Який там опалювальний сезон, якщо в процесі новий переділ. Це, природно, дуже важливо, але видати електрострум мільйонам споживачів усе ж таки трохи важливіше.

Ні, звичайно, питання нетермінове, але поки що є привід, може, все-таки розібратися з управлінням у «Центренерго»? За всього мого скептичного ставлення до Міненерго, воно все-таки компетентніше за ФДМУ. Може, там будуть хоч трохи менше «красти й робити відкатів»?

Ставки й так дуже високі. А мародерів під час війни, бувало, навіть ставили до стінки.