Фільм-переможець Венеції — про жінку-Франкенштейна, яка проповідує повну сексуальну свободу

Переможцем 80-го Венеційського кінофестивалю став фільм "Бідні-нещасні" грека Йоргоса Лантімоса, який нині висунувся до лав найзначніших світових режисерів. З одного боку, стрічка шокувала, з іншого — викликала захват.

У головних ролях голлівудські зірки: Емма Стоун, Віллем Дефо, Марк Руффало. Це вільна екранізація однойменного роману британського письменника Аласдера Грея (1992), який, зі свого боку, став постмодерністською ревізією книги Мері Шеллі "Франкенштейн". За сюжетом професор-експериментатор (на кшталт Преображенського у Михайла Булгакова) зшиває гусей зі свинями. Щоб скрасити свою самотність, він витягнув із вагітної потопельниці мозок її ненародженої дитини і воскресив її.

"Наречена" швидко розвивалася: спочатку переспала з асистентом професора, потім втекла з пройдисвітом. Йде низка її секс-пригод і паралельно зростає рівень феміністичної свідомості героїні, де ключове поняття — свобода. Що споріднює її з головною героїнею гучного фільму "Барбі".

Прем'єра фільму на фестивалі у Венеції водночас шокувала і викликала захват. Однак преса одразу назвала стрічку шедевром: фільм удостоївся 10-хвилинних овацій, а пізніше — 98% рейтингу критиків на сайті-агрегаторі Rotten Tomatoes.

"Бідні-нещасні" — це екранізація британського роману, який є постмодерністською фантазією на тему книги Мері Шеллі "Франкенштейн".

Багато критиків передрікали фільму Лантімоса "Золотого лева" — і це сталося. На жаль, поки що стрічку неможливо подивитися: вона вже вийшла у світовий прокат, але коли з'явиться в Україні — невідомо. Однак Фокус на підставі десятків рецензій склав досить чітке уявлення про зміст картини. Щойно фільм-сенсація з'явиться у нас — чекайте на нашу рецензію.

За сюжетом головну героїню — вагітну жінку, яка потонула (Емма Стоун), повертає до життя вчений Годвін Бакстер (Віллем Дефо), пересадивши їй мозок її ж ненародженої дитини. Годвін — професор і відчайдушний хірург-експериментатор.

У саду його будинку гуляють різні отримані шляхом "зшивання" мутанти: гусепси і свинокішки. Видовище не для людей зі слабкими нервами!

Мета останньої операції — скрасити свою самотність, отримати "наречену". Тут сюжет схиляється до історії вченого-алхіміка Фауста, який, як відомо, звернувся до Мефістофеля з проханням отримати молоду даму — Гретхен.

На початку Белла сприймає Годвіна як Бога-творця (God — скорочено від Godwin). Але дитяча свідомість у тілі дорослої жінки починає стрімко розвиватися. Відкривши одного разу механізм збудження і насолоди, вона то прилюдно займеться мастурбацією, то сексом — уже все-таки у відокремленому місці і не з професором. Потім Белла втече з "рідного" дому з якимось пройдисвітом Данканом (Марк Руфалло).

У фільмі показано безліч міст, якими вона подорожує: Лісабон, Олександрія, Лондон, Париж. Від дитячої безпосередності Белла рухається до майстерного володіння своїм тілом під час сексу, дивуючись чому люди не проводять час у ліжку цілодобово? Професор сам не був глибоким моралістом, тож і Белла спокійно руйнує безліч суспільних табу, які їй видаються надуманими. Вона, до речі, займається і проституцією, не дуже розуміючи, за що ця давня професія засуджується. Вона бунтує проти того, що чоловіки намагаються оволодіти не тільки її тілом, а й розумом. "Чому, якщо я сплю з тобою — ти радий, а якщо ще з кимось — то я повія?" — запитує вона у свого чергового ревнивого кавалера.

Девіз Белли: повна свобода в усьому. У той час як обмеженням цієї самої свободи намагаються зайнятися чоловіки, намагаючись дати дівчині уроки виховання. У відповідь вони отримують повістку, що нагадує феміністичну — ту, що в гротескній формі пропагує гучний фільм "Барбі".

Тобто, фільм Лантімоса — це феміністичний порядок денний? А чому тоді назва "Бідні-нещасні"? Певно, все-таки ця картина ідеологічно близька не тільки до "Франкенштейна" Шеллі, а й до "Собачого серця" Булгакова і, як не парадоксально, до "Вартових Галактики — 3". Вона про те, що коли людина уявила себе Богом і творить нових істот, проте позбавлених любові — це призводить лише до того, що вона плодить "бідних і нещасних".

Багато критиків назвали стрічку Лантімоса картиною-провокацією, яка глибинно оповідає про богозалишеність.

Остаточний висновок складно зробити на підставі чужих рецензій і ролика. Наприклад, не зрозуміло, чому головна героїня дуже схожа на знамениту мексиканську художницю Фріду Кало? Можливо, тому, що та перенесла безліч операцій, але це не вплинуло на її бурхливий темперамент? Відповісти на це та інші питання можна тільки побачивши фільм-тріумфатор 80-го кінофестивалю у Венеції.