«Привиди у Венеції»: детектив, який прикидається фільмом жахів, а виявляється драмою

В українських кінотеатрах вийшов містичний детектив «Привиди у Венеції» за мотивами роману Агати Крісті. Це вже третя історія про Еркюля Пуаро, яку зняв британський кінорежисер сер Кеннет Брана, він же виконав головну роль. Розповідаємо, яким вийшов фільм і кому варто його переглянути. Спойлер – любителям красивого.

Любов до себе – роман, який триває вічність

Перше, що спадає на думку, коли дивишся фільми режисера Кеннета Брана, – самозакоханість. От є режисери, які роблять кіно, щоб знімати в ньому свою дружину чи кохану, а Кеннет Брана – себе, коханого.

Чи то 4-годинний шекспірівський «Гамлет» (де сам зіграв принца Данського, ще й отримав 4 номінації на «Оскар»), чи то високо оцінений і глядачами, і критиками «Макбет» (хто ж буде Макбетом, як не Кеннет Брана), чи то «Белфаст» - дуже особиста сповідь про дитинство, за яку Брана отримав, зрештою, «Оскара» («Кращий сценарій»).

Ну а вершиною самозамилування стали екранізації романів Агати Крісті про Еркюля Пуаро.

У всіх трьох фільмах – «Вбивство у Східному експресі», «Смерть на Нілі» та «Привиди у Венеції» - одна й та ж історія. Класика від королеви детективів, зірковий акторський склад і надзвичайно красива подача… Та все це затьмарює собою постать Пуаро. Так, звісно, головний персонаж він, але Кеннет Брана настільки сильно перетягує ковдру на себе, що після фільму пам’ятаєш в основному крупний план нафіксатурених вусів сищика.

Рейтинги цих фільмів так собі, на трієчку: 6,7 з 10 («Вбивство у Східному експресі»), 6,3 («Смерть на Нілі») і 6,7 («Привиди у Венеції») на IMDb.

Але є одне велике АЛЕ. Незважаючи на все вищезгадане, у цих фільмів величезна армія прихильників (я – серед них). Бо у кожному з них – неймовірна візуальна насолода. Творці фільму з любов’ю показують кожну деталь. Тільки майстерно пошиті костюми чого варті! Чи срібні підставки для яєць, без яких Пуаро не уявляє сніданку.

Ми з Агатою Крісті порадились, і я вирішив…

А от з королевою детективу режисер і сценарист обходяться досить вільно і геть не так трепетно, як з реквізитом. Якщо в першій картині ще дотримувались букви та духу книги, то далі пішли у вільне плавання. Незмінний автор сценарію - Майкл Грін («Той, що біжить по лезу 2049», серіали «Американські боги» та «Герої»), а співавтором пишуть Агату Крісті (як тут не процитувати: «Гомер, Мильтон и Паниковский! Теплая компания!»).

«Смерть на Нілі» - далекий від оригіналу, а про «Привиди у Венеції» й взагалі нема чого казати. Маловідомий твір «Вечірка на Геловін» перекроїли так, що й мама рідна (тобто Агата Крісті) не впізнала б. Інші персонажі, інша локація (з Британії місце події перенесли у венеціанське палаццо), ну й інша розв’язка, звісно. Тому буде краще, якщо ми розглядатимемо «Привиди у Венеції» як самостійний твір, в якому від Крісті лише Пуаро та авторка детективних романів Аріадна Олівер. Єдине, що не змінилось, - підозрюються усі.

Про що фільм

1947 рік. Еркюль Пуаро (Кеннет Брана) вирішив вийти на пенсію і переїхати до Венеції. Живе відлюдником, нікого не приймає (хоч під дверима постійно товпляться прохачі, які потребують його сищицького таланту, – навіть найняв тілоохоронця (Рікардо Скармаччіо), щоб позбавляв від цих докучливих людей ), доглядає за маленьким садиком, ласує шоколадом з чаєм на терасі даху, з якої відкривається надзвичайний вид на місто, демонструє прекрасно відшиті та припасовані костюми, на яких ніколи не буває плям чи прим’ятостей (постійно крупним планом бездоганно свіжий комірець, булавка для краватки і налаковані кінчики хвацько закручених вусів).

Спокій пенсіонера порушує давня приятелька, авторка детективних романів Аріадна Олівер (Тіна Фей), і пропонує йому на Геловін, у ніч всіх святих, найбільш туманну та моторошну, сходити на спіритичний сеанс в старовинний венеціанський палаццо. Його власниця, колишня оперна зірка Ровена Дрейк (Келлі Райлі), минулого року за дивних обставин втратила доньку Алісію і тепер хоче з’ясувати таємницю її загибелі.

Сам палаццо овіяний містикою: за середньовіччя тут був сиротинець, в якому медсестри та лікарі покинули помирати від чуми самотніх дітей. І тепер, за легендою, дитячі душі прагнуть помсти та кривавих жертв.

На спіритичний сеанс збирається невеличка компанія: окрім Пуаро, його тілоохоронця, Аріадни Олівер та леді Ровени присутні її знайомий військовий хірург Леслі Фер’є (Джеремі Дорнан) з маленьким, не за віком розумним сином Леопольдом (Джуд Хілл), економка Ольга Семьонофф (Камілль Коттен), сама медіум місіс Рейнольдс (Мішель Йео) з асистенткою. В останній момент вривається колишній наречений Алісії – Максим Жерар (Кайл Аллєн).

Цій компанії доведеться провести довгу клаустрофобну й сповнену містики ніч в старому будинку, де, здається, дійсно блукають душі померлих. Будуть нові смерті та моторошні незрозумілі явища. Втім, все це лише фон для Еркюля Пуаро, який починає бачити видіння, а ще, здається, за час пенсії втратив свій сищицький талант. Але Пуаро-Брана не був би самим собою, аби не доводив постійно, що він накращий.

Коли любов лякає більше, ніж привид

У «Привидах у Венеції» Кеннет Брана геть змінив тональність. Якщо перші два фільми виглядали як рекламні листівки: багато світла, гучна музика, звабливі краєвиди та дорогі наряди, розкішні купе чи каюти, то в третьому - нас очікує камерна історія в старовинному палаццо, який давно потребує ремонту: потріскані стіни й викривлені облуплені обличчя скульптур, стерті шпалери, плісняві напівзатоплені підвали, іржаві решітки. Окрім того, будуть венеціанські маски та плащі, які одягають персонажі для більшої таємничості, грозова ніч, темні води каналів. Нагадаю: автори вміють красиво акцентувати кожну деталь – будь то потріскана фарба на стінах, чи стара лялька, чи старий годинник зі страхітливими зображеннями Адама, Єви та змія, чи навіть стеля, що протікає. І сенс всього цього гарно поданого мотлоху – нагнати страху.

Брана намагається створити атмосферу фільму жахів, хоча, мусимо визнати, недотягує. Напруга наростає, але недостатньо, щоб порвати нерви ущент. Містика є, але не лякає.

Зрештою Брана і Грін виводять нас на звичайну людську драму, і от вона вже подана набагато сильніше: тут і військовий ПТСР (як у хірурга, ну і, звичайно, і у самого Пуаро – кого ж показувати крупним планом, як не його), і історії біженців від війни, і кохання, і фанатична віра, і материнська любов, зради й обмани. В кожного із присутніх є скелет у шафі. І викриття цих скелетів вражає більше, ніж містика.

Що ж до детективної складової – то тут всі рушниці стріляють у відповідний момент, а всі загадки розкриваються саме тоді, коли потрібно. Агата Крісті, певно, схвалила б.

Бонус: нам покажуть Венецію з висоти пташиного польоту! Це так гарно, що перехоплює подих.

В головних ролях: Кеннет Брана («Гаррі Поттер та таємна кімната», «Оппенгеймер»), Тіна Фей (серіал «Вбивства в одній будівлі»), Келлі Райлі («Шерлок Голмс та гра тіней»), Джеремі Дорнан («Белфаст», «50 відтінків сірого»), Джуд Хілл («Белфаст»), Камілль Коттен ( серіал «10 відсотків», «Дім Гуччі») Мішель Йео («Все відразу й водночас»).

Країна: США

Режисер: Кеннет Брана

Тривалість: 01:44