«Привиди у Венеції»: детектив, який прикидається фільмом жахів, а виявляється драмою

В українських кінотеатрах вийшов містичний детектив «Привиди у Венеції» за мотивами роману Агати Крісті. Це вже третя історія про Еркюля Пуаро, яку зняв британський кінорежисер сер Кеннет Брана, він же виконав головну роль. Розповідаємо, яким вийшов фільм і кому варто його переглянути. Спойлер – любителям красивого.

Любов до себе – роман, який триває вічність

Перше, що спадає на думку, коли дивишся фільми режисера Кеннета Брана, – самозакоханість. От є режисери, які роблять кіно, щоб знімати в ньому свою дружину чи кохану, а Кеннет Брана – себе, коханого.

Чи то 4-годинний шекспірівський «Гамлет» (де сам зіграв принца Данського, ще й отримав 4 номінації на «Оскар»), чи то високо оцінений і глядачами, і критиками «Макбет» (хто ж буде Макбетом, як не Кеннет Брана), чи то «Белфаст» - дуже особиста сповідь про дитинство, за яку Брана отримав, зрештою, «Оскара» («Кращий сценарій»).

Ну а вершиною самозамилування стали екранізації романів Агати Крісті про Еркюля Пуаро.

У всіх трьох фільмах – «Вбивство у Східному експресі», «Смерть на Нілі» та «Привиди у Венеції» - одна й та ж історія. Класика від королеви детективів, зірковий акторський склад і надзвичайно красива подача… Та все це затьмарює собою постать Пуаро. Так, звісно, головний персонаж він, але Кеннет Брана настільки сильно перетягує ковдру на себе, що після фільму пам’ятаєш в основному крупний план нафіксатурених вусів сищика.

Рейтинги цих фільмів так собі, на трієчку: 6,7 з 10 («Вбивство у Східному експресі»), 6,3 («Смерть на Нілі») і 6,7 («Привиди у Венеції») на IMDb.

Але є одне велике АЛЕ. Незважаючи на все вищезгадане, у цих фільмів величезна армія прихильників (я – серед них). Бо у кожному з них – неймовірна візуальна насолода. Творці фільму з любов’ю показують кожну деталь. Тільки майстерно пошиті костюми чого варті! Чи срібні підставки для яєць, без яких Пуаро не уявляє сніданку.

Обличчя Пуаро крупним планом, щоб усі запам'ятали його знамениті вуса. Ну і Кеннета Брану заодно. Кадр з фільму

Ми з Агатою Крісті порадились, і я вирішив…

А от з королевою детективу режисер і сценарист обходяться досить вільно і геть не так трепетно, як з реквізитом. Якщо в першій картині ще дотримувались букви та духу книги, то далі пішли у вільне плавання. Незмінний автор сценарію - Майкл Грін («Той, що біжить по лезу 2049», серіали «Американські боги» та «Герої»), а співавтором пишуть Агату Крісті (як тут не процитувати: «Гомер, Мильтон и Паниковский! Теплая компания!»).

«Смерть на Нілі» - далекий від оригіналу, а про «Привиди у Венеції» й взагалі нема чого казати. Маловідомий твір «Вечірка на Геловін» перекроїли так, що й мама рідна (тобто Агата Крісті) не впізнала б. Інші персонажі, інша локація (з Британії місце події перенесли у венеціанське палаццо), ну й інша розв’язка, звісно. Тому буде краще, якщо ми розглядатимемо «Привиди у Венеції» як самостійний твір, в якому від Крісті лише Пуаро та авторка детективних романів Аріадна Олівер. Єдине, що не змінилось, - підозрюються усі.

Персонажів у фільмі геть мало - але для того, щоб розгорнулась справжня драма, цього вистачить. Кадр з фільму

Про що фільм

1947 рік. Еркюль Пуаро (Кеннет Брана) вирішив вийти на пенсію і переїхати до Венеції. Живе відлюдником, нікого не приймає (хоч під дверима постійно товпляться прохачі, які потребують його сищицького таланту, – навіть найняв тілоохоронця (Рікардо Скармаччіо), щоб позбавляв від цих докучливих людей ), доглядає за маленьким садиком, ласує шоколадом з чаєм на терасі даху, з якої відкривається надзвичайний вид на місто, демонструє прекрасно відшиті та припасовані костюми, на яких ніколи не буває плям чи прим’ятостей (постійно крупним планом бездоганно свіжий комірець, булавка для краватки і налаковані кінчики хвацько закручених вусів).

Спокій пенсіонера порушує давня приятелька, авторка детективних романів Аріадна Олівер (Тіна Фей), і пропонує йому на Геловін, у ніч всіх святих, найбільш туманну та моторошну, сходити на спіритичний сеанс в старовинний венеціанський палаццо. Його власниця, колишня оперна зірка Ровена Дрейк (Келлі Райлі), минулого року за дивних обставин втратила доньку Алісію і тепер хоче з’ясувати таємницю її загибелі.

Сам палаццо овіяний містикою: за середньовіччя тут був сиротинець, в якому медсестри та лікарі покинули помирати від чуми самотніх дітей. І тепер, за легендою, дитячі душі прагнуть помсти та кривавих жертв.

На спіритичний сеанс збирається невеличка компанія: окрім Пуаро, його тілоохоронця, Аріадни Олівер та леді Ровени присутні її знайомий військовий хірург Леслі Фер’є (Джеремі Дорнан) з маленьким, не за віком розумним сином Леопольдом (Джуд Хілл), економка Ольга Семьонофф (Камілль Коттен), сама медіум місіс Рейнольдс (Мішель Йео) з асистенткою. В останній момент вривається колишній наречений Алісії – Максим Жерар (Кайл Аллєн).

Цій компанії доведеться провести довгу клаустрофобну й сповнену містики ніч в старому будинку, де, здається, дійсно блукають душі померлих. Будуть нові смерті та моторошні незрозумілі явища. Втім, все це лише фон для Еркюля Пуаро, який починає бачити видіння, а ще, здається, за час пенсії втратив свій сищицький талант. Але Пуаро-Брана не був би самим собою, аби не доводив постійно, що він накращий.

Загадкові обриси Венеції, похмура погода, темні води каналів, таємничі гондольєри - все це добре працює на атмосферу фільму жахів. Кадр з фільму

Коли любов лякає більше, ніж привид

У «Привидах у Венеції» Кеннет Брана геть змінив тональність. Якщо перші два фільми виглядали як рекламні листівки: багато світла, гучна музика, звабливі краєвиди та дорогі наряди, розкішні купе чи каюти, то в третьому - нас очікує камерна історія в старовинному палаццо, який давно потребує ремонту: потріскані стіни й викривлені облуплені обличчя скульптур, стерті шпалери, плісняві напівзатоплені підвали, іржаві решітки. Окрім того, будуть венеціанські маски та плащі, які одягають персонажі для більшої таємничості, грозова ніч, темні води каналів. Нагадаю: автори вміють красиво акцентувати кожну деталь – будь то потріскана фарба на стінах, чи стара лялька, чи старий годинник зі страхітливими зображеннями Адама, Єви та змія, чи навіть стеля, що протікає. І сенс всього цього гарно поданого мотлоху – нагнати страху.

Брана намагається створити атмосферу фільму жахів, хоча, мусимо визнати, недотягує. Напруга наростає, але недостатньо, щоб порвати нерви ущент. Містика є, але не лякає.

Зрештою Брана і Грін виводять нас на звичайну людську драму, і от вона вже подана набагато сильніше: тут і військовий ПТСР (як у хірурга, ну і, звичайно, і у самого Пуаро – кого ж показувати крупним планом, як не його), і історії біженців від війни, і кохання, і фанатична віра, і материнська любов, зради й обмани. В кожного із присутніх є скелет у шафі. І викриття цих скелетів вражає більше, ніж містика.

Що ж до детективної складової – то тут всі рушниці стріляють у відповідний момент, а всі загадки розкриваються саме тоді, коли потрібно. Агата Крісті, певно, схвалила б.

Бонус: нам покажуть Венецію з висоти пташиного польоту! Це так гарно, що перехоплює подих.

В головних ролях: Кеннет Брана («Гаррі Поттер та таємна кімната», «Оппенгеймер»), Тіна Фей (серіал «Вбивства в одній будівлі»), Келлі Райлі («Шерлок Голмс та гра тіней»), Джеремі Дорнан («Белфаст», «50 відтінків сірого»), Джуд Хілл («Белфаст»), Камілль Коттен ( серіал «10 відсотків», «Дім Гуччі») Мішель Йео («Все відразу й водночас»).