Рівно 23 роки тому не стало Георгія Гонгадзе: чим запам'ятався журналіст, смерть якого назавжди змінила українське суспільство

Рівно 23 роки тому, 16 вересня 2000 року, в центрі Києва 31-річного журналіста Георгія Гонгадзе викрали, коли він увечері повертався з роботи. Він вважався зниклим, аж допоки 2 листопада у лісі під містом Тараща на Київщині не було знайдено його обезголовлене тіло.

"Георгія Гонгадзе вивезли за межі міста, кинули зв’язаного до ями й задушили ременем, а тіло облили бензином, підпалили й закопали. За місяць один із них – очільник головного управління кримінального розшуку країни (Олексій Пукач – Ред.) – повернувся на місце злочину, викопав рештки тіла журналіста, перевіз за сотню кілометрів, відтяв голову сокирою та перепоховав роздільно", – йдеться в матеріалі Reporters та Премії імені Георгія Гонгадзе.

Смерть Гонгадзе назавжди змінила українське суспільство. Після неї в Україні вибухнув "касетний скандал" – у листопаді 2000-го з трибуни Верховної Ради було оприлюднено так звані "плівки Мельниченка". Вони свідчили про причетність тодішнього президента України Леоніда Кучми та низки інших високопосадовців та політиків до вбивства Гонгадзе через його опозиційну діяльність.

Вбивство журналіста стало однією з найгучніших кримінальних справ сучасної України. 2011 року ексначальник головного управління кримінального розшуку МВС Олексій Пукач під час судового засідання зізнався, що власноруч убив Георгія Гонгадзе і назвав замовників вбивства: Леонід Кучма, Володимир Литвин та Юрій Кравченко.

Як згадують Георгія Гонгадзе його рідні, друзі та колеги

Після загибелі Георгія його дружина Мирослава Гонгадзе із доньками отримала політичний притулок у США, вона живе у Вашингтоні з 2001 року.

Жінка каже, що Гонгадзе був харизматичною і красивою людиною, народженою для телебачення. За її словами, він випереджав свій час – тому, можливо, і поспішав жити на повну щодня. Він ніколи не мiг пройти повз, мав потребу допомогти та захистити всiх. Це було непросто, бо люди часто користувалися його щедрiстю, але Георгій нiкого не судив.

Після розгромних матеріалів про Кучму Гонгадзе втратив роботу і від безвиході у квітні 2000 року заснував інформаційний інтернет-ресурс "Українська правда".

"Тягнула на собі родину, а він тягнув усе з дому в офіс. Зароблене на політичних підробітках повністю вкладав у цей ресурс. Тепер я усвідомлюю, наскільки далекоглядним він був. Хоча треба чесно сказати, що популярною "Українська правда" стала великою мірою саме тому, що не стало Георгія", – каже Мирослава Гонгадзе.

Журналіст та історик Вахтанг Кіпіані наголошує: те, що Гонгадзе вбитий державою, – очевидно. Як колега Георгій був для нього авторитетом, прикладом сміливості, відчайдушності та авантюризму.

Також, за його словами, Гонгадзе "легко полiтизувався", що для журналiста вважається неправильним. На думку Кіпіані, він міг би стати політиком, адже йому це було цікаво, він коментував події, які відбувалися, та завжди мав власний погляд на ситуацію.

"Гія викликає у мене веселі почуття, окрім тих випадків, коли я хочу ревіти. Він – та людина, через яку я наплакався у своєму житті найбільше, при цьому важко згадати щось сумне з нашого спілкування", – казав журналіст.

Колишній журналіст, друг сім’ї Гонгадзе Євген Глібовицький згадує, що Георгій був дуже безпосереднім, вмів вражати людей, а також "тримати марку". Він буквально марив своїми проєктами й одразу ж після знайомства із Євгеном почав йому про них розповідати, намагаючись залучити його до справи. Навіть ідеї Гонгадзе було достатньо, аби притягувати та збирати довколо себе однодумців.

"Як представник середовища молодих нонконформістів, Гія усвідомлював, що свобода слова часом не подобається всім, але без неї всі страждають. Тому постійно намагався робити проєкти, які розширюватимуть рамки свободи, – а це відразу створювало опозицію до нього і він знов опинявся без підтримки, ресурсів та мав придумувати щось нове", – каже Глібовицький.

За його словами, Гонгадзе "був щирим у любові та щирим у ненависті". Обставини політики 90-х він переживав як особистий виклик, через що система почала його вирізняти й реагувати.

Правозахисниця, журналістка, письменниця Лариса Денисенко наприкінці 90-х працювала з Георгієм Гонгадзе в опозиційному блоці "Вперед, Україно!". Вона згадує, що Георгій був дуже запальною людиною – "міг кричати на будь-кого. Ієрархія не була його стандартом".

"Коли його щось не влаштовувало, він скреготав зубами, вибухав, прямо казав про причини свого гніву – це була каскадна реакція. Він міг зупинитись, але не робив цього – йому подобалося самого себе розпалювати. Однак не мовчав він і тоді, коли йому щось подобалося. Він був людиною відвертих емоцій та відкритого серця", – розповіла письменниця.

Гонгадзе, каже вона, часом підхоплював неймовірні ідеї інших, а тоді підсилював і реалізовував їх. При цьому він відрізнявся політичною зухвалістю, що для неї як для юристки було проблемою. Працюючи прессекретарем у блоці "Вперед, Україно!" Георгій прагнув, аби кожна промова опозиційних політиків була "розп’яттям ворогів".

З блоку він пішов 1999 року і почав працювати над створенням свого ЗМІ, але невдовзі, на жаль, життя журналіста жорстоко обірвали.

"Багатьом його колегам доводилося наново віднаходити в собі сміливість. Гія був молодим – тогочасне покоління 25-30. Яскравий новатор, спроможний вести за собою. Нині до нього подібні ті, хто створює TEDx, займається правозахистом чи благодійністю. Можливо, саме тому, що свого часу він не мовчав", – резюмує Денисенко. 

Як повідомляв OBOZREVATEL, 15 вересня у київському храмі Святого Миколи Набережного (ПЦУ), де похований журналіст Георгій Гонгадзе, відслужили панахиду за всіма загиблими українськими медійниками. Від початку широкомасштабного вторгнення Росія забрала життя щонайменше 72 журналістів.

Лише перевірена інформація у нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!