Кім Чен Ин виходить із тіні. Як війна в Україні та Сирії допомагає КНДР виживати та розвиватися

Що погано для всього світу, часто добре для Північної Кореї — країни, що розвивається в тіні міжнародної системи. В умовах зниження глобального співробітництва і зміцнення конкуруючих блоків найближча і середньострокова перспектива дасть непохитному режиму Кім Чен Ина необхідні умови подальшого виживання. Згодом це може навіть призвести до виходу Північної Кореї із закулісся разом із союзниками-ревізіоністами, яких об'єднує насамперед неприйняття заснованого на правилах порядку, що перетворив ці країни на вигнанців.

Фокус переклав статтю Джонатана Коррадо про те, чому КНДР зможе вижити і розвиватися в середньостроковій перспективі.

Дестабілізуючу зовнішньополітичну практику Північної Кореї можливо реалізувати завдяки факторам теперішнього часу, а також найближчого і середньострокового майбутнього.

• Перша динаміка — це вторгнення Росії в Україну,
• друга — тенденції в Ірані та Сирії,
• і остання — потенційне вторгнення Китаю на Тайвань.

Усі ці чинники можуть сприяти зростанню і зміцненню пулу країн, що підлягають міжнародним санкціям і виступають проти ліберального міжнародного порядку. Як видно з наведених нижче прикладів, такі країни практично не стикаються з негативними наслідками участі в незаконних операціях з Північною Кореєю. Таким чином, глобальна дезінтеграція забезпечить сприятливі умови для знахабнілого Пхеньяна, який отримає безпрецедентні можливості для безкарного розповсюдження зброї, наживи та агресії.

Протягом останнього століття Корейський півострів був об'єктом байдужого (а інколи й ворожого) суперництва наддержав. Але від самого початку правляча династія Північної Кореї — Кіми — навчилася маніпулювати розривами і розколами, отримуючи вигоду з тріщин у союзах між друзями і ворогами. Кім Ір Сен заручився радянською і китайською підтримкою свого вторгнення на Південь, незважаючи на серйозні заперечення Москви і Пекіна, а потім отримав пакти безпеки від обох країн під час китайсько-радянського розколу.

Озираючись назад, можна сказати, що 2016 і 2017 роки стали найвищою точкою в міжнародній співпраці щодо накладення санкцій на небезпечну агресію Північної Кореї. Тоді Росія і Китай підтримали ухвалення резолюцій Ради Безпеки ООН, що містили секторальні заборони на експорт, щоб сповільнити приплив грошових коштів, які використовуються режимом Кіма для реалізації своїх збройових програм. Однак останніми роками реалізація цих санкцій різко знизилася.

Низка зустрічей Кім Чен Ина з генеральним секретарем КНР Сі Цзіньпіном (п'ять зустрічей у 2018-2019 роках) і президентом РФ Володимиром Путіним у 2019 році була спрямована як на зміцнення партнерських відносин, так і на підготовку до зустрічей із президентом США Дональдом Трампом. У перспективі нова фрагментована Рада Безпеки ООН не просто послабить спільні зусилля зі стримування розвитку озброєнь Північної Кореї, а й може спонукати зростання і взаємопроникнення численних мереж незаконного розповсюдження і закупівель зброї.

На нещодавньому військовому параді, присвяченому 70-річчю закінчення Корейської війни, Кім Чен Ин сидів осторонь від двох почесних гостей: міністра оборони РФ Сергія Шойгу і члена Політбюро КНР Лі Хунчжуна. Така нетипова поява на щорічному параді країни має глибоке значення. Той факт, що Шойгу приїхав до Пхеньяна в розпал агресивної війни своєї країни проти України, свідчить про те, що Москва розраховує на постійну військову підтримку Північної Кореї у вигляді артилерії та інших озброєнь, які та залюбки постачає в обмін на необхідну їй фінансову допомогу.

Зараз Кім здійснює рідкісну поїздку за кордон, де зустрічається з Путіним, щоб обговорити подальше нарощування допомоги зброєю та військового співробітництва. Також ходять чутки, що після тривалої і важкої пандемічної блокади Північна Корея може незабаром знову відкрити свої кордони. Коли це станеться, вона розраховуватиме на Китай у плані збільшення обсягів торгівлі. Пхеньян явно прагне вийти з ізоляції, зміцнюючи партнерські відносини, які дозволять йому вирватися вперед.

Росія

Агресивна війна Росії проти України вже відкрила для Північної Кореї нові можливості для отримання прибутку і двостороннього поширення зброї. Раніше Росія зберігала хоча б видимість виконання санкцій ООН, навіть якщо факти вказували на їхнє порушення. Тепер же ворожі відносини Росії зі Сполученими Штатами та Європою звели нанівець дотримання санкцій. Шойгу навіть високо оцінив оборонний розвиток Північної Кореї, незважаючи на економічні санкції та міжнародну ізоляцію.

Крім прийому північнокорейських робітників і поставок російської нафти понад узгоджені граничні ціни, що суперечить санкціям, Росія і Китай заблокували ухвалення нової резолюції Ради Безпеки, спрямованої на введення санкцій проти Північної Кореї за рекордну серію запусків балістичних ракет. Аби перешкодити роботі групи експертів ООН, які відповідають за моніторинг виконання санкцій щодо Північної Кореї, Росія у співпраці з Китаєм знову змусила піти у відставку координатора групи від Великої Британії.

Коли взимку минулого року Південна Корея оголосила, що долучиться до багатосторонніх зусиль із запровадження санкцій проти Росії, російський посол у Південній Кореї Андрій Кулик попередив, що двосторонні відносини "змінять курс", і пригрозив відкликати російську підтримку співробітництва в царині миру на Корейському півострові та співробітництва у сфері ядерної безпеки. Зараз, коли в Сеулі розгораються суперечки про те, що Південна Корея може надати летальну допомогу Україні, заступник секретаря Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв пригрозив Північній Кореї зброєю, якщо це станеться. Керівництво Північної Кореї стало називати свої відносини з Росією "тактико-стратегічним співробітництвом". З нагоди Дня Росії Кім Чен Ин 12 червня направив Путіну послання, в якому закликав до "тіснішої стратегічної співпраці" і засудив США і Захід за "гегемоністську" політику.

Мотивація Росії у зміцненні зв'язків з Північною Кореєю починається і закінчується її власними інтересами. Москва отримує численні вигоди з цих дедалі тісніших відносин. За словами генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, Північна Корея постачає Росії артилерійські снаряди і такі необхідні їй ракети і снаряди. Білий дім розкрив інформацію про те, що Росія прагне отримати від Північної Кореї більше боєприпасів, пропонуючи натомість продовольство і сировинні товари.

Міністерство фінансів США запровадило санкції проти словацького торговця зброєю, який у минулому виступав посередником між урядами Москви і Пхеньяну і "перебуває в центрі" нової передбачуваної угоди "продовольство в обмін на зброю". Що ще гірше, Держдепартамент США побоюється, що послання Кіма від 12 червня може провіщати додаткові поставки північнокорейської зброї в Росію для підтримки її вторгнення.

Дійсно, на думку американських чиновників, Росія попросить у Кiма артилерійські снаряди і протитанкові ракети в обмін на надання Північній Кореї передових технологій для супутників і атомних підводних човнів. Така угода продовжить можливості Росії щодо ведення війни в Україні, а також може змінити динаміку ядерного стримування на Корейському півострові на користь Північної Кореї.

Розвиток ракетних технологій Північної Кореї спрямований на ухилення і ураження мережі ПРО американсько-корейського альянсу. Більш тихі підводні човни можуть значно посилити прагнення Північної Кореї до створення ядерної тріади. Хоча обидві ці події навряд чи відбудуться швидко, вони становитимуть серйозну загрозу для оборонного потенціалу альянсу.

Ще однією вигодою для Москви є той факт, що Північна Корея — одна з небагатьох країн світу, які визнають незаконну претензію Росії на суверенітет над сепаратистськими державами на Донбасі на сході України. Пхеньян навіть натякнув, що може направити туди своїх будівельників. Оскільки розміщення північнокорейських робітників на своїй території є порушенням санкцій ООН, дедалі ширше прийняття їх Росією може бути витлумачено як відповідна політична вигода для Пхеньяна в обмін на його відкриту підтримку війни Кремля.

Відносини між Росією і міжнародним співтовариством, найімовірніше, продовжуватимуть погіршуватися, принаймні доти, доки не буде досягнуто якогось врегулювання в Україні. Путін навіть оголосив про вихід своєї країни з нового договору про контроль над ядерними озброєннями СНО зі США. Це радісна новина для Північної Кореї, яка може розраховувати на продовження і розширення можливостей продавати більше зброї, експортувати більше робітників і отримувати більше прибутку для фінансування своїх незаконних ядерних і ракетних програм, поки Росія перебуває в чварах з міжнародним співтовариством.

Іран і Сирія

Якщо звернутися до Близького Сходу, то тут є дві країни, які в минулому брали участь у діяльності з розповсюдження ядерної зброї спільно з Північною Кореєю та які дедалі більше віддаляються від міжнародної спільноти: Іран і Сирія. Адміністрація Джозефа Байдена відмовилася від спроб реанімувати ядерну угоду з Іраном, з якої вийшов Білий дім Трампа, і американо-іранські відносини продовжують погіршуватися. Нині, з огляду на сумнівну долю ядерної угоди, відомої як Спільний всеосяжний план дій, триваючий розрив американсько-іранських відносин, а також внутрішні заворушення, спричинені протестами Махси Аміні, перспективи зниження напруженості виглядають туманними.

Незаконна торгівля зброєю з Іраном почалася на початку 1980-х років. Під час ірано-іракської війни близько 90% зброї, яку експортувала Північна Корея, призначалося для Ірану. У цей же період почалася співпраця в галузі ракетної техніки. За оцінкою американського розвідувального співтовариства, "співпраця Північної Кореї з іранськими програмами створення балістичних ракет була постійною і значною". Експерти припускають, що іранська ракета Shahab-3 може бути створена за зразком північнокорейської ракети Nodong, а деякі елементи іранської ракети-носія мають спільні риси з ракетою Hwasong-14. Згідно зі свідченнями директора Національної розвідки США Джеймса Клеппера, даними 2016 року, ця співпраця сповільнилася. Однак 2020 року, згідно з доповіддю групи експертів ООН, співпраця в галузі ракет дальньої дії відновилася.

Менш суттєві дані дають змогу однозначно пов'язати Північну Корею та Іран у ядерній сфері, хоча офіційні особи неодноразово висловлювали побоювання з приводу такої можливості, а неофіційні джерела натякають на потенційну співпрацю. На думку доктора Брюса Бехтола, Північна Корея та Іран співпрацювали в розробці ядерних технологій, наданих пакистанським ученим-ядерником Абдул Кадір Ханом. У 2011 році японська газета стверджувала, що 200 північнокорейських учених-ядерників працювали на підприємствах зі збагачення урану в Натанзі (Іран). За словами іранських перебіжчиків, іранські чиновники були присутні майже на всіх ядерних випробуваннях Північної Кореї, а делегації північнокорейських експертів регулярно приїжджають до Ірану для консультацій, як повідомила у 2015 році одна з іранських опозиційних груп. Москва, вочевидь, підтримує зміцнення співробітництва між Тегераном і Пхеньяном, коли транзитні північнокорейські чиновники зупиняються в Росії на шляху до Ірану.

Північна Корея також поширювала свій вплив на Сирію: у 1990-х роках вона постачала ракети Scud B і Scud C, а у 2000-х роках допомогла побудувати плутонієвий реактор. Реакторна установка, відома під назвою Аль-Кібар, розташовувалася поблизу річки Євфрат на північному сході Сирії. Судячи з усього, він був побудований за сприяння Північної Кореї і створений за зразком 25-мегаватного теплового реактора в Йонбені. У 2018 році Ізраїль визнав, що знищив Аль-Кібар у 2007 році. Сирія оскаржила ці твердження, проте подальше розслідування Міжнародного агентства з атомної енергії виявило на місці знищеного об'єкта "значну кількість хімічно оброблених частинок природного урану". У 2012 році Кім Чен Ин публічно похвалив президента Сирії Башара Асада і побажав йому успіхів у придушенні повстання. Протягом усієї громадянської війни Північна Корея постачала ракети і матеріали для створення хімічної зброї. За даними групи експертів ООН, 2020 року в Сирії перебувало 800 північнокорейських будівельників.

Ситуація з Іраном погіршуватиметься й надалі, якщо зусилля із заміни попередньої ядерної угоди проваляться й американо-іранська напруженість посилиться. Поки що, за словами директора Центрального розвідувального управління Вільяма Бернса, "верховний лідер Ірану ще не ухвалив рішення про відновлення програми створення зброї". Але це рішення може бути скасовано будь-якої миті, і Тегеран може звернутися до Пхеньяну по додаткову допомогу у вигляді поширення технологій і технічного керівництва. Поки ж Пхеньян, як мінімум, продовжить надавати Тегерану ракетну допомогу. Сирія, яка постраждала від руйнівного землетрусу і більш ніж десятирічної громадянської війни, продовжуватиме звертатися до Північної Кореї за підтримкою на світовій арені та поставками зброї за лаштунками. Не менш тривожним є й те, що в перспективі Сирія "може сприяти військовому співробітництву Північної Кореї з Іраном та його союзниками". У найближчому майбутньому розповсюдження північнокорейської зброї до Ірану та Сирії поставить галочки принаймні у трьох пунктах, що є пріоритетними для режиму Кіма: забезпечення прибутків, надання можливості супротивникам США та відволікання уваги світової громадськості від своєї ядерної діяльності шляхом надання допомоги бунтівним державам.

Китай

Про об'єднання цих гравців як єдиного антиамериканського блоку найяскравіше свідчать "дружба без кордонів" Росії та Китаю і постійне схвалення Пекіном агресивної війни Москви в Україні. Після розробки плану військового співробітництва на 2019 рік Китай і Росія провели шість спільних патрулювань ВПС, зокрема 6 червня без попередження вторглися в зону розпізнавання ППО Південної Кореї. Російські офіційні особи натякнули, що Північна Корея може приєднатися до тристоронніх військово-морських навчань.

Китай досі не хотів іти на поводі цих відносин, надаючи Росії зброю для війни, хоча й виступав проти "гегемонії США" та звинувачував НАТО у вторгненні. Пекін ще може надати летальну допомогу, незважаючи на пов'язані з цим витрати. Тим часом Китай уже підтримує російське вторгнення, постачаючи товари подвійного призначення, як-от транспортні засоби, безпілотники та напівпровідники, а також нарощуючи закупівлі російської нафти. Цієї підтримки може виявитися достатньо, щоб заручитися підтримкою Росії, якщо Сі вирішить домогтися об'єднання з Тайванем силою зброї.

Важко уявити собі подію, яка б більшою мірою звела нанівець досягнення глобалізації та розколола міжнародне співтовариство, ніж вторгнення Китаю на Тайвань. Незалежно від результату, більшість варгеймів пророкують, що людські жертви будуть жахливими, а економічні наслідки — масштабними, що призведе до виникнення безпрецедентних розколів у світовій системі. З огляду на очевидні втрати для всіх, важко знайти явних переможців у цій ситуації, за винятком, звісно, Північної Кореї. Щоб зрозуміти, чому, необхідно уявити собі реальність після вторгнення.

Точні результати китайського вторгнення на Тайвань залежатимуть від характеру спроби захоплення і реакції Тайваню та міжнародної спільноти. Але досить імовірно, що США та їхні союзники прагнутимуть надати допомогу Тайваню і нав'язати Китаю витрати. Реакція на вторгнення Росії в Україну може послужити зразком для санкцій, які можуть бути застосовані проти Китаю. Звичайно, Китай є набагато важливішим торговельним партнером і локомотивом світової промисловості, ніж Росія, тому створення коаліцій буде пов'язане з певними труднощами. Проте, можна припустити, що певний ступінь остракізму викличе удар у відповідь з боку Китаю, а на тих, хто сумнівається, у всьому світі чинитиметься дедалі більший тиск з боку Пекіна і Вашингтона, щоб вони обрали свій бік. Під величезним навантаженням світові фінансові, технологічні та торговельні системи будуть дедалі більше розколюватися і розходитися.

Ось де Північна Корея отримує вигоду. По-перше, геополітична нестабільність, спричинена вторгненням, дасть змогу режиму Кіма провокувати і примушувати населення півострова, щоб продемонструвати свої можливості, змінити статус-кво на свою користь і вбити клин між США і Південною Кореєю. По-друге, з політичних, економічних і стратегічних причин Північна Корея швидко стане на бік Китаю, і, найімовірніше, Китай перестане виконувати практично всі секторальні санкції ООН проти Північної Кореї, що призведе до величезного прибутку для КНДР. Режим зможе отримувати мільярди доларів на рік за рахунок експорту вугілля, рибної продукції, текстилю та іноземних робітників. Це також означало б необмежений імпорт нафти з Китаю (і Росії). Транскордонні китайсько-корейські ділові зв'язки та закупівельні мережі повернуться до досанкційного рівня, а потім і перевершать його. По-третє, до цієї команди, найімовірніше, приєднаються й наявні партнери Північної Кореї з розповсюдження зброї (включно з Іраном, Росією та Сирією), що надасть ще більше можливостей для розширення співробітництва в рамках цієї мережі підсанкційних учасників, що розширюється. Поява паралельних глобальних економічних і технологічних систем дасть Північній Кореї безпечну гавань для нападу на блок, що протистоїть, за допомогою фінансових, кібернетичних і кінетичних засобів, зі схвалення своїх партнерів.

Висновок і рекомендації

Програвання найгірших сценаріїв слугує корисним нагадуванням про те, що, здавалося б, не пов'язані між собою глобальні події можуть мати руйнівні наслідки. Це підкреслює, що Сполучені Штати повинні активно співпрацювати з союзниками і партнерами, щоб планувати найгірші варіанти і бути готовими до ефективного реагування. Це також слугує аргументом проти ідеї, що коаліції мають бути регіональними за своєю природою та зосередженими не лише на розв'язанні сьогохвилинних проблем, як, наприклад, об'єднання зусиль партнерів з Європейського Союзу для боротьби з російським вторгненням і роздільна робота з азіатськими партнерами щодо Північної Кореї та Тайваню. Такий підхід не враховує зростаючої міжрегіональної інтеграції сукупності проблем. Глобальні коаліції, засновані на цінностях, краще підходять для вирішення поставлених завдань і краще пройдуть перевірку часом.

Крім того, цей уявний експеримент дає ще одну переконливу причину для активної співпраці з державами-конкурентами щодо запобігання кризам за допомогою заходів довіри, "дзвінків по червоній лінії" та інституціоналізованих діалогів на найвищому військовому та дипломатичному рівні. Ці кроки можуть знизити ймовірність небезпечних дій у відповідь, здатних спровокувати найгірший варіант цього похмурого майбутнього, який мало кого влаштує, окрім еліт у Пхеньяні, Пекіні, Москві, Тегерані та Дамаску.

США завжди мають прагнути деескалації та створення умов, що знижують напруженість і сприяють зближенню. Наприклад, врегулювання на основі переговорів про заморожування північнокорейських ракетних і ядерних випробувань істотно обмежить можливості Пхеньяну щодо розвитку цих програм, а отже, може коштувати поступок з боку США. При цьому апарат національної безпеки має чітко уявляти собі майбутні завдання і передбачити сценарії, за яких американські дипломати не зможуть знизити напруженість.

У Північної Кореї є друзі за розрахунком, яких об'єднує спільна антипатія. Сполучені Штати мають глибоку і широку мережу союзників, які поділяють не тільки інтереси, а й цінності. Тому Сполученим Штатам слід дотримуватися підходу, заснованого на глибокій багатосторонності, з максимально широкою коаліцією для вирішення двох найважливіших завдань.

По-перше, забезпечення дотримання санкцій. Мета санкцій полягає не в тому, щоб миттєво змінити поведінку підсанкційної країни, а в тому, щоб слугувати одним з аспектів дипломатії для поступової зміни чинників і термінів, які впливають на мислення супротивника, позбавлення його засобів і матеріалів, необхідних для реалізації програм озброєнь, і нав'язування витрат як попередження для потенційних майбутніх бунтівних держав. Введення санкцій — це глобальне завдання, що вимагає багато часу і зусиль для роботи з регіональними фірмами, які часто недостатньо поінформовані про резолюції Ради Безпеки ООН, що містять заборони на певні взаємодії з північнокорейськими структурами. В умовах, коли санкції устаканилися, а нові резолюції Ради Безпеки ООН видаються малоймовірними, попереду – нелегке завдання, по-перше, попрацювати з партнерами над виявленням схем розповсюдження/закупівель, що виникають, і, по-друге, активізувати їхнє виконання шляхом проактивної (а не каральної) взаємодії з регіональною дипломатією. Треті сторони в інших країнах часто є ключовими сполучними ланками, що сприяють незаконним поставкам. Саме тому для забезпечення дотримання заборон і припинення потоків летальної зброї між двома державами-ізгоями необхідні широкі коаліції пильних і активних партнерів.

Далі Сполучені Штати мають діяти спільно зі своїми союзниками, особливо з Республікою Корея, і все частіше в тристоронньому форматі з Японією. Нещодавня зустріч на найвищому рівні в Кемп-Девіді між президентом США Джо Байденом, президентом Південної Кореї Юн Сук Йолем і прем'єр-міністром Японії Фуміо Кісідою — чудовий початок. Серед інших пунктів спільного порядку денного союзники могли б розширити обмін інформацією, навчання з оборони та протиракетної оборони. Позиція стримування союзників має розвиватися відповідно до розвитку загрози. Більш ефективною і дієвою може бути позиція стримування шляхом заперечення, а не стримування шляхом покарання, яке стане надто дорогим у міру розширення ядерного арсеналу і засобів доставки в Північній Кореї. Нарешті, у довгостроковій перспективі це означає появу нових можливостей, націлених на протидію здатності Північної Кореї до безкарної агресії. Це має включати, зокрема, вдосконалення протиракетної оборони на рівні театру військових дій і на національному рівні, а також модернізацію ядерних сил Америки.

Нарешті, Сполучені Штати мають розширити своє стратегічне мислення в розвідувальних звітах і військовому плануванні. Як зазначає у своєму проєкті Маркус Гарлаускас з Атлантичної ради, вірогідність двофронтового конфлікту ненульова та заслуговує на серйозний розгляд і врахування. На жаль, когнітивні та організаційні упередження не дають змоги Сполученим Штатам визнати ці ризики і вжити належних запобіжних заходів.

Історія показує, що Північну Корею не можна ігнорувати. Що більше заходів підготовки буде вжито сьогодні, то легше буде відповісти на цей виклик завтра.

Про автора

Джонатан Коррадо — директор із політики некомерційної організації The Korea Society, розташованої в Нью-Йорку. Він готує програми і проводить дослідження з низки питань безпеки, дипломатії та соціально-економічних проблем, що впливають на американсько-корейський альянс, Корейський півострів і Північно-Східну Азію.