Калічили ножем і били три години без упину: військовий з Британії розповів, як пережив російський полон

Ейдену Асліну – 29 років. Він родом із Великої Британії. У 2015 році воював у складі загонів народної оборони у Сирії.

А в 2018-му приїхав в Україну та вступив до лав морської піхоти ЗСУ. Каже, його мотивація була проста – Україна бореться за свою незалежність, а він хотів бути причетним до цього. Тож без вагань покинув Батьківщину.

– Я зрозумів, що не можу просто залишатися вдома, я хотів показати, що український народ не самотній у цій боротьбі. Мало хто знав, де розташована Україна на карті, а відтоді як почалось повномасштабне вторгнення, були шоковані. Досить багато людей у ​​Британії тепер знають, де Україна, за що вона бореться і чому їй потрібна перемога, – сказав Ейден Аслін.

Про те, як потрапив у полон та щоденні тортури росіян

Батальйон, у складі якого воював Ейден (позивний Джонні), базувався переважно у Маріуполі. Напередодні повномасштабного вторгнення вони якраз розгорнулися біля Павлополя.

Але коли все почалося, військові були змушені відступити, тому що ландшафт території не підходив для оборони.

Через півтора місяці облоги Маріуполя його батальйон залишився без їжі. Тож рішення про капітуляцію було неминучим. Оборонців взяли під варту “ДНРівці” і відвезли в Донецьк.

 – Я зробив відео, щоб люди знали, що ми оточені і що ми здаємось. А потім через 40 годин з’явилося ще одне відео, на якому я був повністю побитий, у мене були синці, я стікав кров’ю — вони, по суті, просто показали це всьому світу. Немає слів, щоб описати їхнє поводження, там немає ніякої поваги до людського життя, ми для них просто худоба, тому їм байдуже, чи вб’ють вони нас, чи поранять, – сказав військовий.

Щойно приїхали на місце, Ейдена одразу почали катувати. Три години без упину його били, калічили ножем і допитували. А ще морили голодом. Раз в день давали шматок хліба.

Про умови, в яких утримувались бранці, Ейден і досі згадує з жахом. Маленька камера, розрахована максимум на двох людей, але водначас там могло перебувати зо два десятки полонених.

– Щоденні побиття за якийсь час вже стали чимось звичним там. Я був побитий лише один раз після приїзду, але не можу сказати те саме про інших хлопців, українців, з якими я був, їх вивозили просто серед ночі для того, щоб бити. Через місяць мене перевели у СІЗО в центр Донецька. У нас був суворий режим: ти прокидаєшся о 06:00 і повинен співати російський гімн та рядянські пісні, – розповів військовий.

Ейден каже, що ніколи не забуде те відчуття приниження, коли був змушений співати російський гімн на камеру.

У цей момент захиснику залишалось лише вірити в те, що його рідні побачать відео і зрозуміють, що він живий. А також в те, що це ще один доказ російських злочинів щодо поводження з військовополоненими.

– Російська логіка така: коли справа стосується поводження з військовополоненими, треба знати, кого використати для російської пропаганди. Є ті, кого вони вибирають як офіційних осіб, які, отримавши офіційний статус військовополоненого, підуть до офіційної в’язниці, як-от Оленівка. Але є ті, над ким вони знущаються понад усе, до них немає доступу з боку різних організацій, щоб перевірити стан їхнього здоров’я. Вони не допускають їх до міжнародної спільноти, – каже Ейден.

Про те, як його та інших бранців засудили до смерної кари

Ейден пригадує, усі тортури, які вчиняли із ним росіяни, не були для нього настільки приголомшливими, як новина про те, що “влада ДНР” засудила його та ще двох іноземців, Шона Піннера та Брахіма Саадуна, до смерної кари.

Ейдена звинуватили в тому, що він нібито є найманцем і вчиняв злочини проти “республіки”. В те, що його дійсно можуть стратити, військовий довго не міг повірити. Не з’їхати з глузду, каже, допомагали побратими.

– Коли я повернувся до камери, то сказав хлопцям, що мене ніби засудили до смертної кари. Один з моїх друзів сказав, що це все брехня і я скоро поїду додому. Нас рятував чорний гумор. Найгірше для мене зараз – це розуміти, що багато моїх друзів все ще в полоні, – сказав захисник.

Про звільнення з полону

Ейден каже, спершу навіть не повірив у те, що його можуть звільнити. Пам’ятає, як хтось покликав його і ще одного полоненого і вивів у частину в’язниці, де ті раніше не були.

Згодом він почув слово “обмін”, але й навіть тоді не повірив. Думав, що їх просто вивезуть у Росію.

– Очі були заклеєні скотчем, але крізь нього я бачив, що за вікном щось значно сучасніше, аніж в Донецьку. Врешті-решт ми зрозуміли, що ми в аеропорту, тому що чули літаки. Нас вишикували, а потім відвезли до літака, що летів до Саудівської Аравії. Їхня делегація сказала нам, що ми зараз у безпеці, що ми нарешті вільні, – пригадав Ейден.

Тоді, 21 вересня 2022 року, 215 полонених, серед яких 10 іноземців, а також командири Азову, обміняли на Віктора Медведчука.

Ейдена та інших бранців доправили до лікарні, а згодом у Велику Британію на зустріч із рідними. У номері готелю Ейдена Асліна чекали батьки, сестра та наречена.

– Одна з речей, яку я пообіцяв своїй нареченій, коли розмовляв з нею перед тим, як здатися — повернутися до неї. Я не знав, скільки часу це займе, але врешті-решт я повернуся. Тому я був радий, що зміг виконати цю обіцянку, – розповідає Аслін.

Про повернення в Україну

– Через три тижні після того, як мене звільнили з полону, я намагався вилетіти до Польщі, щоб повернутися в Україну, але це виявилося неможливим. Коли я потрапив у полон і мене використовували для пропаганди, мені заборонили в’їзд до ЄС, але через кілька місяців змогли все владнати.

Тому щойно це було вирішено, я миттєво забронював квитки, щоб повернутися в Україну, і зробив це у травні цього року. Я одразу зустрівся з деякими друзями, які також були захоплені в полон, повернувся до Миколаєва, де ми жили з нареченою, щоб побачити стан нашого будинку, який був пошкоджений, – розповів Аслін.

Про кохану з України та їхні плани

Наречену Ейдена звуть Діана. Вона родом з Кропивницького. Пара познайомилась в інтернеті і вже близько 5 років вони разом. Ейден каже, без її підтримки не зміг би впоратися з усім, що пережив у полоні.

– Вона підтримувала мене дуже, особливо в ті моменти, коли я потрапив у полон. Я говорив їй, щоб вона  поїхала до Британії, до моєї сім’ї, щоб я знав, що вона в безпеці. А потім, коли мене звільнили, вона допомогла мені як психологічно, так і фізично, – зізнався Ейден.

Пара мала побратися минулого року, але завадила війна. Тож весілля планують відсвяткувати уже цього місяця.

А щодо планів військових, то Ейден планує вести свій YouTube-канал, де розповідатиме про війну, бо повернутися на фронт йому не дозволяють умови обміну.