Компромисс не в пользу Киева: что стоит за решением Еврокомиссии по украинскому зерну

Пізно ввечері 15 вересня Єврокомісія нарешті оголосила своє рішення щодо заборони українського імпорту зерна та інших продуктів харчування до ЄС.

Київ очікував скасування мораторію.

Зрештою, в документах Єврокомісії напряму стверджувалося, що це обмеження не має бути продовжено.

Ба більше, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн особисто обіцяла Володимиру Зеленському не продовжувати ці обмеження.

З іншого боку, п’ять країн ЄС: Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія та Болгарія – звернулися до Єврокомісії з проханням продовжити заборону щонайменша до кінця року.

А уряди Польщі та Угорщини погрожували в односторонньому порядку продовжити дію заборони, якщо Єврокомісія не зважить на їхні аргументи.

Як наслідок, було прийняте компромісне рішення: мораторій не буде продовжено, натомість Україна мусить запровадити самообмеження.

Що це означає? Чи виграв Київ від такого "компромісу"? Спробуємо розібратися.

Хроніка конфлікту.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну та початку блокування чорноморських портів Європейський Союз з метою підтримки економіки України в односторонньому порядку надав Києву додатковий безмитний доступ до свого ринку.

Іншими словами, ЄС скасував усі обмеження на своєму ринку для української продукції – режим, який Україна мала отримати лише після набуття повноцінного членства в ЄС.

Очікувано, що таке рішення призвело до збільшення товаропотоку з України до сусідніх країн-членів ЄС.

З часом Польща, Словаччина, Болгарія, Румунія та Угорщина заявили про шкоду місцевим фермерам у зв’язку зі значним зростанням імпорту зерна з України та зажадали від ЄС введення негайної заборони на ввезення таких товарів.

Проте – і це важливо – для введення захисних заходів з метою захисту національного виробника у Європейської комісії не було достатніх правових підстав.

Адже означені країни не надали достатньо доказів зв’язку між зростанням українського імпорту та збитками національних виробників.

Замість цього, щоб збільшити тиск на Європейську комісію, ці країни почали вводити на національному рівні односторонні торгові обмеження щодо ввезення пшениці, кукурудзи, насіння ріпаку та соняшнику з України.

Тим самим вони кинули виклик Європейському Союзу, адже відповідно до правил ЄС торгова політика належить до повноважень наднаціональних органів ЄС.

У пошуках компромісу всередині ЄС Європейська комісія, під тиском п’яти країн-членів, застосувала тимчасові обмеження щодо імпорту зерна з України до 15 вересня.

Така заборона викликала велике занепокоєння Києва, бо не відповідає принципам вільної торгівлі між сторонами і не узгоджується з Угодою про асоціацію, а також нормами СОТ.

Між сторонами тривали консультації щодо вирішення проблемного питання в рамках спеціальної Координаційної платформи.

Напередодні завершення дії заборони низка країн заявили про готовність повернутися до практики односторонніх заборон.

У відповідь український прем’єр Денис Шмигаль оголосив про можливість оскарження таких дій у СОТ.

При цьому у двох країнах – Польщі та Словаччині – протягом найближчих тижнів мають пройти парламентські вибори.

В такій ситуації рішення щодо українського зерна може стати фактором, здатним суттєво вплинути на їхні результати, збільшуючи шанси на перемогу антизахідних та антисистемних сил.

І Єврокомісія не могла не враховувати цього, ухвалюючи своє остаточне рішення.

Як наслідок, 15 вересня у своєму пресрелізі Єврокомісія повідомила, що завдяки роботі Координаційної платформи та тимчасовим заходам викривлення ринку у п’яти державах-членах, які межують з Україною, було усунене.

У зв’язку з цим Європейська комісія не продовжила своє рішення щодо заборони на ввезення товарів з України.

Разом з цим Єврокомісія зазначила, що Україна погодилася вжити правових заходів протягом 30 днів (включно з системою ліцензування експорту), щоб уникнути збільшення обсягів зерна, а також погодилась запровадити з 16 вересня ефективні заходи контролю за експортом чотирьох груп товарів, щоб запобігти будь-яким викривленням ринку в сусідніх державах-членах.

У зв’язку з цим Україна повинна подати План дій до кінця робочого дня в понеділок, 18 вересня 2023 року.

Водночас Польща, Угорщина та Словаччина заявили про запровадження національних заходів обмеження імпорту українського зерна.

І це виклик для Брюсселя – йому потрібно змусити ці країни повернутися до єдиної торгової політики.

Чи виграла Україна?.

Наразі можна з великою впевненістю стверджувати, що рішення Єврокомісії було прийняте за результатами певної політичної домовленості між сторонами на високому рівні.

До цього рішення Європейська комісія була в незручному становищі, адже Україна теоретично могла оскаржити торгові обмеження в рамках механізму урегулювання спорів СОТ або Угоди про асоціацію, про що вже заявляли українські урядовці.

Якщо Київ все ж зважиться на цей крок, а останні заяви українських урядовців свідчать саме про такий сценарій, ця суперечка здатна створити значну проблему для Єврокомісії, яка повинна буде, у разі програшу в арбітражі, забезпечити виконання рішення, в тому числі змусити країни-члени ЄС скасувати національні торгові обмеження.

Крім того, до суперечки у СОТ як третя сторона з високою ймовірністю приєдналися б країни, зацікавлені у якнайшвидшому отриманні українського зерна.

В тому числі – ті країни, які різко критикують дії Євросоюзу.

Саме тому в ЄС потребували не стільки юридичного, скільки політичного рішення для цієї проблеми.

Натомість унаслідок цього компромісу в незручному становищі опинилася Україна.

Проблема полягає в тому, що правових заходів самообмеження не існує, а попри це Київ має надати план своїх дій до кінця робочого дня 18 вересня 2023 року.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС (стаття 35) чітко передбачає, що жодна сторона не повинна запроваджувати будь-які заборони чи обмеження або заходи еквівалентної дії щодо експорту чи продажу для експорту будь-якого товару, призначеного для території іншої сторони.

Крім цього, такі самообмеження заборонені Угодою про захисні заходи СОТ (стаття 11).

А ця норма є обов’язковою і для ЄС, і для України.

Вона передбачає, що член СОТ не повинен вимагати, вживати чи зберігати будь-які добровільні обмеження експорту, домовленості про впорядкування збуту товарів чи будь-які інші подібні заходи стосовно імпорту або експорту товарів.

* * * * *.

Виглядає так, що самообмеження експорту, на яке вимушено погодився Київ, буде порушенням правил торгівлі – причому саме з боку України.

Втім, Єврокомісія не буде його оскаржувати, адже її влаштовує таке порушення з нашого боку.

Схоже, що Україна погодилась на такий не дуже вигідний для себе крок, щоб не допустити ускладнень та розколу всередині ЄС.

Можливо, така поступка є доцільною з політичної точки зору – для нас життєво необхідне збереження політичної єдності Євросоюзу.

Проте це може стати прологом до проблеми набагато більшого рівня.

Українському бізнесу та українцям залишається лише сподіватися, що майбутні переговори про вступ до ЄС не будуть супроводжуватися аналогічним "примусом до компромісів".

Немає сумнівів, що ці переговори будуть складними і що європейський бізнес вміє захищати власні торговельні інтереси.

Однак залишається відкритим питання: чи готовий український бізнес до таких переговорів? І чи не означає нинішня поступка Києва те, що Польща та інші країни-сусіди отримали право вето у визначенні умов приєднання України до ЄС?.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.