Зброя, яка змінить війну за тижні: інтервʼю з військовим експертом Черником

Про перемогу над Росією, зброю, яка переломить війну та закриття неба від ракет розповів 24 Каналу військовий експерт Петро Черник.

Про усвідомлення війни

Як ви вважаєте, чи є в українців усвідомлення того, що ми вже не цивільні. У нас не буде цивільного життя, адже ми – країна, яка воює і буде воювати. Кожен з нас – потенційно боєць.

Можливо, все суспільство ще не відчуло цього як комплексне явище. Нам треба на рівні внутрішнього сприйняття ставити це питання у фундамент нашого розуміння буття. До речі, страшенно люблю мемуари Отто фон Бісмарка – як державця, як одного з авторів Другого Рейху, критикуючи Рейх як такий. Однак там теж були розумні люди, не можна це скасувати.

В нього є дуже гарний вислів. Він каже, що держава має забезпечити всього дві речі. Всього дві.

• Перша – воєнна безпека.
• Друга – умови для економічного процвітання.

Оце два фундаментальні принципи, а все решта активне підприємливе суспільство обов'язково напрацює.

Про перемогу над Росією

Щодо цифр, арифметики. Наш ворог, Росія, має в п'ять разів більше живого ресурсу. Чи може Україна з цим впоратись?

Може. Треба дві речі:

• високу майстерну мотивацію – її маємо, майстерність наша росте;
• якомога більше якісної зброї.

В історії є такі випадки. Нічого, до речі, нового. Як казав великий Нікколо Мак'явеллі: "Якщо хочеш знати, як буде – вивчи, як було".

1967 рік – так звана Шестиденна війна в Ізраїлі. Півтора десятка країн Арабської коаліції. Це дуже багато, тільки їх перелічити – це вже багато. Вони переважали ізраїльтян за всім. Ізраїльтян було 100 тисяч, а їх – пів мільйона. В ізраїльтян понад 300 літаків, в тих – понад 900. В ізраїльтян ледве 500 танків, а в тих понад 2800.

Розбили повністю (Ізраїль переміг – 24 Канал). Це була нищівна поразка, котра на той момент була чимось неймовірним. Відбили півострів, який і досі вважають своїм. Правда, потім все відбулось назад – у 1973 році, під час Судної війни. Однак сам факт – зуміли. Чому? Високоякісна організація і дуже якісна зброя.

Знову-таки, нічого нового в історії. Наполеон. Битва під Аустерліцом в 1834 році. Він розгромив колосальні війська союзників. Олександр Перший тікав і плакав, як таке могло статися.

Це можливо. Я не належу до тих аналітиків, котрі вважають, що союзники нічого не дали. З точністю до навпаки – дали стільки, скільки нам би й не снилося.

Дійсно, стоїть питання, щоб переламати хід війни. Щоб все пішло значно швидше. Авіацію вже маємо, задекларовано, потрібен лише час для навчання наших пілотів і застосування. Важливо – це зброя, котра піде до F-16.

Також дуже потрібні далекобійні балістичні ракети з важкою бойовою частиною. Саме ATACMS. Ті, що під крилом Storm Shadow. Можливо, дадуть TAURUS – це теж дуже добре, але вони не переламають хід війни. Переламає балістика і авіація.

Про зброю, яка переламає війну

Ракети ATACMS можуть стати game changer (переломним моментом), як ви сказали.

Саме так. У поєднанні з авіацією. Storm Shadow стає на крило, умовно. Однак літак має піднятися у повітря, якийсь час він займає, щоб вийти на ракетні пуски, здійснити ці ракетні пуски.

В той час, що він перебуває у повітрі, ціль може модифікуватись. Невідомо, що там відбувається. Також з точки зору часу – це довго. І це всього дві ракети. Все.

F-16 теж має суперракету AGM-158, дальність завдання ударів 980 кілометрів. Виробили їх американці – понад 5 тисяч, це дуже багато. Однак це знову ж таки час. Треба, щоб літак сів назад, його самого треба обслужити, пілот має відпочити і так далі.

ATACMS – це тубус. Він буквально за 10 хвилин перезаряджається. Всі бачили HIMARS, там така дужка є. Це кран. Він підіймається, заряджається і вистрілює. Це все – за умовну одиницю часу.

Ми вже згадували, що ми друга країна у світі як оператор М142 і М270.

М142 HIMARS – це одна ракета, М-270 – це дві ракети. Я не буду казати цифру, скільки ми їх маємо. Ми їх маємо багато.

Оці залпи масові, швидкі. Оце якраз те, що не дає їм відновлюватися. Просто не встигає. Також швидкість має значення. Крилаті ракети – це все у межах тисячі кілометрів. Це легше збити. Навіть їхні суперракети теж збиваються.

Ракета, яка йде в той самий ATACMS, MGM-140 – це 5400 кілометрів на годину. Це балістика. Балістику завжди важче збивати.

От у поєднанні авіації з бомбовим навантаженням і ATACMS буквально за кілька тижнів можна все змінити.

Дивіться повне відео на ютубі 24 Каналу:

Про закрите небо від ракет

До речі, ми говоримо про ракети і оці регулярні ракетні обстріли росіянами нашої території. Чи існує якась система у світі, чи нам треба наново розробляти, аби повністю убезпечити наше небо від влучання російських ракет по нашій території?

На 100% небо не закривається ніколи. Ніколи. На мій погляд, найякісніша система, яка існує у природі – це так звана ізраїльська, бо це система – "Праща Давида". Там, до речі, ціла низка ракет Archer. Є чотири категорії цієї ракети, і туди ще інтегровано всього і багато.

Лінивий не говорив про так званий "Залізний купол" – він теж пропускає. Він розроблений не проти класичних ракет – таких, як запускають у наш бік росіяни – а проти кустарних. Це клепається у підвалах у Палестині. Це не є якісна ракета. Вони проривають.

Коефіцієнт збивання – поза 400 повітряних цілей, але все одно є проривання.

Я інколи іронізую, що якщо всі системи світу привезти в Україну і поставити біля кожного куща – все одно буде проривання. Неможливо на 100% небо закрити.

В частині якості і множини ракет – нічого подібного, як в Україні, немає. Ми про це вже говорили. MIM-104 Patriot, IRIS-T, MIM-23 Hawk – це стратегічні. SAMP/T, Aspide, Mistral, Crotale. І дідів старих взяли на завод, щоб пригадати, як це все робиться. І все одно.

Уже не кажучи про ствольну артилерію, як Gepard проти Шахедів. І все одно не буде захищено на 100%. Чому? Зенітно-ракетне протиборство – це битва інтелектів. Це надскладна тема. Це математика, кібернетика, фізика.

Ворога не можна недооцінювати, він побудував другу ракетну школу у світі. Він також навчається. І він ті шпаринки буде шукати й буде знаходити. Де би було полегшення? Це знову ж надскладне запитання, перекривати потоки мікроелектроніки, напівпровідники. Але на 100% також неможливо. Чому? Ми живемо в капіталістичному світі. На 99,9%. В капіталістичному світі є два слова:

• приріст – економіка має приростати товарами і послугами;
• прибуток.

Знайдуться у світі фірми, котрі продадуть те, що мають продати. При чому це може бути абсолютно чесно. Уявляємо собі, є фірма в Ірані, яка замовляє напівпровідники і мікроелектроніку для побутової техніки. Чому ні?

Розташовується замовлення десь в Болівії. Там та фірма розташовує замовлення в Перу. І так 10, 15, 20, 30 позицій. Приходять в різні компанії – все чесно, все законно. Купляють. І по тій самій схемі – назад. А хто заборонить аятолам передати Росії напівпровідники? Хто їм це може заборонити? Це не забороняється.

І навіть якщо ринкова ціна, скажімо, однієї деталі 100 доларів, то якщо росіянам вона буде потрібна, то вони дадуть за неї 10 тисяч доларів. Вони за доларом в кишеню не полізуть. І ще вони їх мають.

Про виготовлення зброї в Росії

А наскільки Росія має потенціал в тих умовах, які є – з санкціями – виготовляти і ставити на чолі військово-промисловий комплекс?

Критично малий. Все здеградувало наприкінці Радянського Союзу. Приведу декілька прикладів по конкретних категоріях зброї, щоб на оглядах чітко розуміти.

Ми майже кожних кілька днів переживаємо пуски із Ту-95МС, який запускає дві ракети: Х-101 і Х-555. Будувати Ту-95МС вони більше не можуть. І не зможуть. Це неможливо.

Одна з причин – повернення нас, щоб це все відновлювати. Бо наш інтелект і наш, хай і вже трошки піддеградований радянський комплекс, але у поєднанні на перспективу дарував їм шанс.

Ту-22М3 будувати не зможуть. Міг-31К – носій Кинджала, його також будувати не зможуть. Все деградувало на початку 1990-х років. Все, крапочка. Прийде точка, вона не минуче прийде, коли все здеградує. Однак це навіть не місяць і не рік. Це ще кілька років, а може і добрих два десятиліття, але це буде.

Радянський Союз мав шість бронетанкових заводів. У них лишився один Уралвагонзавод, який будує Т-90. Максимум, що вони можуть виготовляти – це глибока модернізація Т-72, це не є новий танк. Максимум 25 машин на місяць. Більше не зможуть. Ми вже вийшли за показник нищення поза 4,5 тисячі.

Ми останні два місяці нищимо і артилерійських установок значно більше, ніж фізично Росія може розконсервувати й виготовити. Ми йдемо до точки незворотності, коли в Росії закінчаться потужності для виготовлення?

До цього іде. Однак давайте ми завершимо перший цикл. Ми розглянули частину авіації, бронетехніку. Ще б один акцент хотів зробити на такій машині, як бронеавтомобіль "Тигр", яким росіяни неймовірно пишаються. Моляв, вони створили таку чудову машину. Однак там американський двигун фірми Cummins.

В частині тепловізійних систем вони взагалі вихолощені повністю. Танк Т-72Б3 – найкраща модифікація, модернізація, яка в них була до війни, це все в французькій тепловізійній системі.

Про флот я можу говорити нескінченно. Найсучасніші їхні корвети чи малі ракетні катери класу 26 або, здається, 111. Можливо, я помилився у цифрі, даруйте, бо я не можу все тримати у голові.

Там двигун німецький. Практично у кожній частині їх класів озброєнь є величезна кількість всього західного. Розгінний блок "Авангард", який ставиться на найсучаснішу ракету "Сармат", що не полетить, адже зроблені тільки одні кидкові пуски, – з 40% усього західного.

Той самий "Кинджал", – найдошкульніша, найнебезпечніша ракета. У ній 130 деталей із Заходу. Але щоб ми розуміли, наскільки ця ракета перебільшена, – навіть не бойова частина, а кожух бойової частини він скопійований із бетонобійної бомби.

Нічого нового не розробили. Що в Радянському Союзі "замісили", то вони й поставили. На цю тему можна говорити дуже довго.

Тепер переходимо до артилерії. Кілька слів, щоб чітко розібратися, що є і що буде. За півтора року війни середні втрати росіян по артилерії складали в місяць 200 – 300 гармат. Так воно було.

Що цікаво: саме цю кількість завдяки величезним запасам ще з часів Радянського Союзу могли ремонтувати й ставити в стрій. До речі, їх багато – відкриті джерела кажуть, що від 10 до 15 тисяч. Це колосальна кількість. Проте більше не можуть.

Отже, травень 553 гармати знищені, червень 688, липень 677, серпень 691.

Три дні поспіль понад 30 гармат вже зараз. 36 гармат – це два дивізіони. Штатна артилерійська бригада – 72 стволи. Все складаємо до купи й виходить понад 2600 гармат. Ділимо на 72. Мені дуже важко в голові зараз це поділити, але це точно більше, ніж 30 бригад. Точно. Такий грубий поділ.

Верстатів, які можуть розсвердлювати ствол, а це найскладніша процедура у виготовленні гармати, у них 6 – 8 штук. Не заводів, а верстатів. Будувати нові установки такі, як 2С35 – добротна, найсучасніша – не зможуть. 2С34 “Хоста” – не зможуть. Вони рухаються до критичної точки знекровлення по артилерії, але знову ж таки, це не буде швидко.

Щойно проговорили, поза 10 тисяч на складах є. Якщо треба буде дійти до Су-100, а це наймасовіша гармата Другої світової війни. Якщо треба буде ту гармату знімати, якось її переробляти й пускати в бій – будуть. Чому? Аргумент Т-54, Т-55, які розроблені ще за Сталіна. Вони це пускають. Якщо треба буде, то Т-34 пустять якщо до цієї точки дійде. Тому не можемо видихнути зараз. Зараз методика перемелювання сил і засобів противника, класична третя стадія індустріальної війни.

Є три стадії індустріальної війни.

• На мій погляд, перша стадія індустріальні війни – це так звані "Сілезькі війни". Найяскравіша – "7-літня війна". От тоді почалася битва за ресурси, бо Фрідріх I бився саме за Сілезію, бо розумів, що там величезні поклади всього на той час. Оце перші індустріальні війни.
• Блискучий розгром до 9 днів. Шестиденну війну ми провели. Приклад. Швидкий бліцкриг до місяця. У тих межах, що склалися у першій фазі Другої світової війни – італійці воювали проти греків до місяця часу.
• Потім три місяці. Французи програли нацистам. Три місяці – це затяжний бліцкриг. А все, що далі – це третя стадія перемелювання ресурсів. І в кого цих ресурсів буде більше, той цю війну і виграє.

Єдиний в історії США шестизірковий генерал Джон Першинг, на честь якого названа, мабуть, найкраща ракета "Першинг-2" – сказав такі цікаві слова. "Битви виграють солдати, а війну виграє логістика". І в стратегічному великому підсумку ми сильніші. За нами колосальний Євроатлантичний простір. Не витримає Московія оцього тиску. Цього не буде.

А в якому часовому просторі не витримає?

Повірте, я дуже багато над цим питанням думав, будував безліч аналітичних структур. Розуміючи, що там є складні, нерозв'язувані дихотомії, яким я не можу дати ні експертної, ні навіть інтуїтивної оцінки.

Путін б'ється за життя. Якщо Путін б'ється за життя, скільки треба росіян в Україні вбити, скільки вб'є.

Зараз уже поза 260 тисяч, не оновлював останню цифру, десь так. Треба ще півмільйона, мільйон, три, п'ять? Уб'є – класична сталінська методичка. Сталіну належать слова: "Рускіє не можуть програти на полі бою. Скільки треба солдатських життів затратити, стільки затратимо. Крапка".

Про песпективи війни

Пане Петре, скажіть, будь ласка, а в стратегічному розумінні, яке в нас зараз є найбільше невирішене питання? Тобто, що робити з Росією, як перемагати в Україні, як завершувати першу фазу, чи як вона виглядатиме. Яке ключове зараз питання перед нами стоїть?

Нічого нового не скажу, безліч разів це казав, і скажу ще раз, якщо треба. Є стара добра латинська приказка: "Repetitio est mater studiorum" – повторювання мати навчання.

Тобто до поки американські глобальні уми не розв'яжуть проблему розвалу Росії так, як їм треба. При цьому нема доктринального рішення. А вони ще й на світовому острові, нікуди не поспішають, захищені океанами. Це нам боляче.

Нерозв'язана проблема розвалу Росії. Нерозв'язана.

А скажіть, будь ласка, але це питання стоїть на порядку денному?

Однозначно стоїть. Питання: як нам, українцям, виграти цю війну. І не тільки українцям, бо це ще війна цивілізаційна, в прямому розумінні цього слова.

Знову ж таки, цю війну можна твердо характеризувати, можливо, зараз введу новий тип аналізу, – але це перша війна глобальної півночі й глобального півдня. Направду.

Чим вона закінчиться і як вона закінчиться – дуже залежить, як маховики будуть далі розкручуватися.

А розширитися ця війна може на інші країни?

Спокійно може. Проте має бути очевидність удару. Якщо московити здуріють, а може не здуріють й так зроблять – вдарять по якійсь з країн НАТО.

Вдарять по-справжньому – не уламками безпілотників, які упали в Румунію, і не ракетою, котра упала на території Польщі. А справжня російська ракета – це буде очевидно доведено, що прилетить кудись до них. То тоді вийде за наш ареал.

Пане Петре, ви говорили про фази війни. Скажіть, будь ласка, ця фаза війни проти окупанта, в цій інтенсивності, скільки вона ще буде тривати, на вашу думку, і як вона може зупинитися? І наголошую, чи це справді фаза буде?

Це буде фаза. Це, знову ж таки, аналітичне, скоріше, вгадування. Я позбавлений інтуїції. Добре розумію, що ми у стратегічній точці біфуркації. В теорії систем – це коли стара система не працює, нова система не працює. Тому мої прогнози, на жаль, це буде скоріше аналітична конструкція із множини варіантів.

Вкрай важливо обвалити Південний плацдарм, вийти на Північне Поозер'я. А потім розуміємо, що заходить зима. В зимі ніхто нікуди рухатись не буде. Це буде нескінченне контрбатарейне протиборство, як і було минулої зими. А як буде далі, то для мене нерозвʼязувана, геополітична і воєнна головоломка, як проходити Донбас. При умові, що вони зберігають опірність.

Крим, на правду, нескладно взяти. Для цього треба міст завалити й місяць часу їх перемелювати далекобійними ракетами. Якщо туди висиплються до тисячі ракет, а артерії, яка їх живе, вони не мають.

Все, що пливе, збиваємо – точніше топимо. AGM-158 про цю ракету говорили, дозволяє це робити. Вона так і називається – Joint Air-to-Surface. До поверхні, не до землі, бо є ground. Це surface – до будь-чого: пливе, стоїть, рухається – воно б'є. Немає, що їздити, немає, що піти, – їм кінець.

Донбас – все по-іншому. Донбас височина. Колосальна міська конгломерація. Колосальна, велетенська. Вони мацюпусінький Бахмут, за великим рахунком, взяли, але далі не рухаються. Малесеньке місто, як Стрий, десь у тих межах. А це в 10 разів більше, якщо не в 15, а ще всю конгломерацію взяти.

Вони солдатів не шкодують. Вони не шкодують. Хвиля за хвилею піхота вмирає, вмирає, вмирає, доки не виснажить нас.

А тепер ставимо себе навпаки. Якщо вони зберігають стійкість управління, як це нам проходити? Класти 300 тисяч людей? Давайте будемо тверезими й об'єктивними. Чи це все можна засипати важкими бомбами? Можна, але їх треба мати, ці важкі бомби, у великій кількості.