Втратити або зберегти флот ціною втрати Криму: Росія наближається до вибору

Активізація ударних операцій Збройних Сил України проти Чорноморського флоту Росії та російських військових сил та засобів на території тимчасово окупованого Криму загалом в разі системності успіхів може призвести до вельми цікавих результатів. 

Чорноморський флот як першопричина Кримського протистояння

Для цього потрібно ширше поглянути на стратегічне положення окупованого Росією Кримського півострову, а точніше на його геополітичне значення. Якщо проаналізувати історію російсько-українських відносин стосовно Криму, то можна зробити висновок, що наріжним каменем, першопричиною протистояння був виключно Чорноморський флот. А саме питання його приналежності, складу, місць і термінів його перебування на території України. Слід згадати, що на початку 90-х років, поки питання приналежності ЧФ не були врегульовані, Росія активно розігрувала сепаратистську карту в Криму (спроби невдалого захоплення влади т.зв. Президентом Криму Юрієм Мєшковим в 1995 році тощо).

Після розділу флоту і підписання Угоди від 28 травня 1997 Росія отримала право мати військово-морську базу в Криму на 20 років, однак за часів президента Віктора Ющенка активно підіймалось питання про розірвання угоди. Відтак показовим стало те, що майже одразу після обрання президентом Віктор Янукович у квітні 2010 року підписав сумнозвісні "Харківські угоди", за якими перебування російського флоту було продовжено аж до 2042 року. Тому як на початку, так і після перемоги Революції Гідності та усунення антиукраїнського режиму Януковича в Кремлі зрозуміли, що Україна остаточно буде розривати угоди про перебування флоту.

Анексія Криму як єдиний спосіб зберегти базу російського флоту

Фактично, можна констатувати, що анексія Криму відбулась з однією головною метою – забезпечити за рахунок Кримського півострову провідне геостратегічне і військово-морське становище в Чорному морі та зберегти єдину можливість флоту там перебувати. Адже Володимир Путін, як не дуже здібний геополітик, засвоїв лише базову тезу про важливість Криму для Чорноморського флоту і намагається втілювати це в життя з 2014 року. (До інших "успіхів великого геополітика" можна віднести те, що Путін почав війну з відсунення НАТО від Росії, а замість цього – отримав Швецію та Фінляндію в НАТО на самому кордоні його держави).

Відтак факту, що флот Росії в Криму неспроможний витримати пряме зіткнення з морськими силами НАТО, російський президент так і не зрозумів. Навіть Україна, майже не маючи належної військово-морської потужності, знищила флагман ЧФ крейсер "Москва" вже на другий місяць повномасштабної війни, згодом додавши ще низку потоплених чи пошкоджених кораблів.

Без флоту цінність Криму для Росії різко зменшується

Тому, якщо проаналізувати історію Кримського питання, стає зрозумілим, що базування російського Чорноморського флоту та військового контингенту там – єдина головна причина, за якої Володимир Путін усіма силами тримається за окупований Крим. Його ніколи й жодним чином не цікавили інтереси російськомовних громадян або інші культурно-релігійні питання. Навіть улюблена Путіним історична концепція "Севастополь – місто російської слави" дещо сумнівна, адже в різні часи місто дійсно завзято обороняли, але як у 1855, так і у 1942 році воно було здано противнику.

З економічної точки зору санкції після анексії зробили з Криму тільки внутрішньоросійський туристичний центр, а логістика та водопостачання без материкової України завжди були проблемними. Тільки після побудови Кримського мосту та захоплення "сухопутного коридору" в результаті вторгнення Кримський півострів набув достатньої логістичної системності. Однак знову ж таки – всі російські системні інфраструктурні проекти спрямовані переважно на забезпечення флоту та окупаційного військового контингенту.

Знищення Чорноморського флоту зробить Крим для Росії майже непотрібним

Звичайно, за 9 років окупації Кремль і переважна більшість населення Росії сприймають Крим своєю територією, і саме на цій фетишизації територіальних захоплень тримається легітимність путінського режиму. Саме окупація дала відчути пересічному росіянину велич його держави, але з іншого боку – військові поразки та втрати можуть повністю "обнулити" народну підтримку Кремля. Тому для України вкрай необхідно активізувати атаки саме по корабельному складу російського флоту. В разі завдання значних втрат це змусить Росію перебазувати флот у Новоросійськ, а наступним кроком має бути виведення з ладу Кримського моста. Без флоту та мосту реальна цінність Криму для Росії значно знизиться, щобільше – логістика окупаційного контингенту на півострові перетвориться на велику суцільну проблему, що може загрожувати катастрофою в міру наближення ЗСУ до кордонів Криму.

Отже, можна констатувати, що Кримське питання для Росії зводиться до основної формули "є флот – є Крим". В разі нанесення флотові значного ураження і падіння його боєздатності Кримський півострів може перетворитись для Кремля у "важку валізу без ручки". В будь-якому разі удари по кораблях Росії з боку України мають стати настільки нищівними, щоб поставити російське керівництво перед непростим вибором – втратити флот як боєздатну одиницю, чіпляючись за півострів, або зберегти флот ціною втрати Криму. І хоча до такого моменту ще далеко, правильне докладання військових зусиль України у морській війні здатне наблизити його максимально болючим для супротивника способом.