Звільнені села: чому важливі і Урожайне, і Кліщіївка, і Роботине

Всі ці села об'єднує одне: росіяни з тупою завзятістю намагалися втримати ці клаптики випаленої землі не стільки у військових цілях, скільки виконуючи забаганки своїх генералів. Кожне село стало «м'ясорубкою» для російської армії і кожне символом абсолютної бездарності російського генералітету.

Кліщівка: ключі від Бахмута

Крихітне село Кліщеївка, яке входило до міської агломерації Бахмута, навряд чи налічувало понад 300 мешканців напередодні повномасштабного вторгнення. Україномовне село з листопада минулого року зазнало такого «визволення» російськими військами, що там не залишилося жодного незруйнованого будинку, люди тікали хто куди. З липня ЗСУ почали вибивати окупантів із цієї місцевості.

Клещеївка, незважаючи на скромні розміри, стала гігантською бійнею для всякого роду «мобиків», «вагнерів» та інших непроханих «визволителів». За чотири місяці рахунок росіян, що згинули тут, йде не на сотні, а на тисячі. Доходило до того, що головні пропагандисти РФ з екранів телевізорів кричали про те, що Клещеївка не має значення, що її можна віддати без боїв, але хто їх слухав у мілітаристському чаді?

Зрештою, звільнивши днями Кліщеївку – точніше, те, що від неї залишилося, - ЗСУ отримали контроль над стратегічними висотами та практично ключі від південних воріт Бахмута. Контроль Клещеївки дозволить українським військовим просунутися ще далі в тили супротивника, завдавати ударів по командних пунктах, складах із боєприпасами ПММ. Щойно вдасться повністю звільнити і сусідню Курдюмівку, то ЗСУ отримають контроль над залізничною гілкою.

Окупанти поступово втрачають зайняті панівні висоти, логістичні маршрути і незабаром втратить фланги Бахмута. Ускладнена логістика, звичайно ж, позначиться на кількості обстрілів та на забезпеченні армії загарбника взагалі.

Ще один важливий нюанс – мотиваційний. Для окупантів Клещеївка стала другим селищем Піски під Донецьком. Такий же крихітний п'ятачок місцевості, який подібно до чорної діри затягнув значну частину «непереможної армії». З 2014 до 2022 року окупанти «ДНР» мріяли захопити Піски – їм здавалося, що це відкриє прямий і легкий шлях на Авдіївку. Їм вдалося захопити руїни Пєсков, проте ні тактичної, ні стратегічної переваги росіяни не отримали. Із Клещеївкою все по-іншому, тепер у ЗСУ вигідні позиції.

«Армія РФ» спробувала огризнутися біля Клещеївки, у соцмережах навіть з'явилися відомості, що росіяни «відбили» село, що викликало радість у коментарях, які незабаром змінилися сумом: росіянам, як завжди, збрехали, Кліщеївка знову стала українською.

Андріївка: перерізане постачання росіян

Незадовго до визволення Кліщеївки прапор України був піднятий і над сусідньою Андріївкою.

- При взятті Андріївки 3-та штурмова застосувала унікальний дрон-гучномовець, за допомогою якого наші бійці висунули ультиматум рашистам, що вижили. Було дано 10 хвилин на здачу в полон. Інакше їх було б знищено. Підсумок - більшість окупантів, що вижили, здалася в полон, - розповіли в 3-й ОШБр.

Андріївка, незважаючи на своє практично повне зникнення як населеного пункту, також стала ключовою точкою для майбутнього звільнення Бахмута. Тепер логістику росіян, які отримували підкріплення з окупованої Горлівки, перерізано, а без підвезення снарядів, ПММ та живої сили всі спроби щось захопити чи утримати приречені на провал.

- Взяття та утримання населеного пункту Андріївка – наш шлях до прориву на правому фланзі Бахмута, ключ до успіху всього подальшого наступу, - заявили у 3-й окремій штурмовій бригаді.

До початку російської окупації у селі жили 75 людей. Усі вони встигли виїхати до початку активних бойових дій на їхній території. Село зруйноване настільки, що українські військовослужбовці навіть не змогли одразу знайти потрібне місце, щоб встановити прапор нашої країни.

За даними Інституту вивчення війни, підрозділи 72-ї бригади ЗС РФ, які намагалися утримати Андріївку та інші села, зазнали значних втрат під час українських контратак у районі Бахмута. Ймовірно, цих підрозділів не існує.

Урожайне: зрізаний виступ

Село Урожайне у Волноваському районі стало синонімом слова «прорив». Саме тут, де з минулого року розташовувався укріпрайон російських військ, був проблемний для ЗСУ фланг Времєвського виступу. Він утворився, коли росіяни вклинилися в оборону ЗСУ на кордоні Запорізької та Донецької областей. Влітку під час контрнаступу українські солдати «зрізали» цей виступ і самі вклинилися до лав росіян, прорвавши першу лінію оборони та вийшовши до другої.

Росіяни довго не могли повірити, що Урожайне повернулося до України. Кричали про те, що заманили ЗСУ до «вогневого мішка», що не дозволять українцям закріпитися, а потім заявили на «блакитному екрані», що здавання Урожайного «відповідає стратегії Генштабу РФ». Цікаво, мантра «все йде за планом», як і раніше, переконує росіян вірити, хай і з останніх сил, у «негативний наступ» та «мільйонні втрати ЗСУ»?

Урожайне разом із селом Старомайорське може стати непоганим плацдармом для подальшого просування української армії до моря. У списку цілей – Маріуполь, Бердянськ (80 км по прямій) та лівий берег Дніпра у Херсонській області.

Після безуспішних боїв за Урожайне російські генерали переглянули основи військової справи і ухвалили таке: якщо раніше підрозділ, який втратив понад 30% особового складу, вважається таким, що втратив боєздатність, то тепер у російській армії ця планка піднята до 60%. Доукомплектовують підрозділ тільки після того, коли загине його більшість. Це означає лише одне: російська армія «здувається». І доки політики кажуть, що жодної мобілізації в РФ не планується, військкомати вже готують списки чергових баранів на забій.

Роботино: «тактичний відступ»

Село у Запорізькій області – це дорога на Токмак, важливий транспортний вузол для постачання російських військ. Після Токмака (25 кілометрів від Роботино) звільнення Мелітополя (ще 48 кілометрів) вже буде ділом кількох днів. Бої за Роботино проходили так само, як і в інших селах: російське командування гнало «мобиків» та «контрактників» на забій, не зважаючи на втрати. Потім, раптово усвідомивши, що населений пункт утримати не вдасться, оголошував тактичний відступ або відхід на панівні висоти. Періодично підбадьорювало розповідями про «втечу українських військовослужбовців», зокрема з Роботино, через великі втрати. А потім повідомляло, що не дуже село і важливе, тому російська армія йде, як Півень з «Бременських музикантів» - обскупана, але не переможена. До нових зустрічей із ЗСУ.

Українці ж закріпилися на досягнутих рубежах і з подивом дізналися, що ЗС РФ, незважаючи на відхід на панівні висоти, все одно намагаються штурмувати позиції ЗСУ в непотрібному селі.

За повідомленнями окупантів, під Мелітополем вони почали рити окопи. Українські військові пройшли мінні поля та розширили фланги. Окупанти заїкнулися було про казан для ВСУ, але швидко зрозуміли, що варитися в казані будуть саме вони.

Тож якщо хтось досі дорікає Збройним силам України за повільний наступ (або контрнаступ), нехай замислиться про дві речі: ціну цього просування та значущості навіть найменших сіл та селищ для України.