Дуже хотів жити: історія спецпризначенця ГУР, який провів 14 годин у відкритому морі

Історія спецпризначенця підрозділу "Артан" Головного управління розвідки, який опинився у відкритому морі під час проведення операції і пробув там 14 годин, поки його не врятували, вже стала легендою. Чоловік, який у мирному житті був фітнес-тренером, розповів, що відбувалося в ті години. 

"Я простий хлопець, який виріс у селі. Я військовослужбовець, який любить свою роботу. І, як виявилося, я людина, що дуже любить життя. До того, як потрапити в батальйон ГУР "Артан", я постійно мав справу зі зброєю: працював у поліції, особистій охороні, був у русі опору, а тепер на службі. Хоча за професією я фітнес-тренер. Коли почалося повномасштабне вторгнення, 26 лютого я вже вступив до лав ЗСУ. Сам прийшов", – розповів боєць "Українській правді".

Операція в Чорному морі

За словами бійця, та операція відбулася в середині серпня в акваторії Чорного моря. Біля 8:30 вечора човен почала обстрілювати російська авіація. Українські спецпризначенці почали маневрувати. Один із бійців пошкодив ворожий літак з ПЗРК "Стінгер", після чого літак відійшов від військових. 

"Заходила ніч, ми дійшли до цілі та взялися до роботи. Коли поверталися назад, вже була 5-та ранку. Десь за 30 кілометрів від місця першого бою надійшла команда "Повітря!". Знову ворожий літак вийшов на нас і почав обстрілювати з автоматичної гармати набоями 30-го калібру. Зазвичай СУшка випускала кілька черг, розверталася і йшла на нове коло, аж доки не вистрілювала весь боєкомплект. А потім з'являлася нова. Також знаю, що пілот робив запит до командування, щоб ударити по нас керованою ракетою. Але йому, дякувати Богу, не дозволили. Інакше б з вами зараз ніхто не розмовляв. Ми стріляли у відповідь. Але свої боєприпаси до ПЗРК наші хлопці використали ще ввечері, коли вдалося підбити ворожу СУшку. Нам пощастило, що в нас був дуже хороший шкіпер, який не розгубився і почав виводити нас із зони обстрілу", – поділився "Конан".

Під час одного з маневрів боєць опинився за бортом – у відкритому морі.

"Я важу 120 кілограмів без екіпірування, з екіпіруванням було би десь ще плюс 30. Але за 20 хвилин до того, як я мав випасти, мені чомусь стало неспокійно. І я стягнув все: каску, бронежилет, РПС, відклав зброю. На мені був водолазний термокостюм і я надягнув рятувальний жилет. Якось на серце лягло, що треба це зробити. І через 20 хвилин я – у воді. До берега в той момент було порядка 130 кілометрів", – пригадав він. 

Спецпризначенець зізнався, що спочатку запанікував, адже до берега було дуже далеко, а під ним – глибина. Його побратими хотіли забрати "Конана", проте ворожий літак продовжував по них гатити, тому боєць сказав їм іти без нього.

"Я прекрасно розумів, що екіпаж човна, а це 13 людей – більш дорогоцінний, ніж я один. А з жилетом я міг деякий час протриматися на воді. Пізніше я дізнався, що нашого човна таки пошкодили. І, зокрема, тому було вирішено відступити: човен пробито, а це загрожує життю хлопців. Я не знав, що буде далі, але в мене був єдиний орієнтир – одна з газовидобувних вишок, яка постійно горить. Її дуже добре було видно і вдень, і вночі. Вже потім побратими сказали мені, що від місця мого падіння до вишки було десь 20 кілометрів", – сказав спецпризначенець ГУР. 

Шлях до вишки

Через деякий час "Конан" зміг дістатися до вишки. Він зізнався, що хвиль тоді не було, проте течія була дуже сильною і постійного його зносила – увесь цей час він мав плисти проти течії. 

Плавати "Конан" навчився у шестирічному віці, коли потайки від батьків бігав до ставка у селі. Проте каже, що плавання ніколи не було його сильною стороною. При вазі 120 кілограмів не так легко плавати й бігати – мʼязи постійно хочуть кисню.

"Раніше, коли просто плавав у морі чи на річці й не відчував під собою дна, з'являлася невпевненість. Але зараз піді мною були сотні метрів води, та я старався не брати цього в голову. Збираєшся з силами – і ще один ривок. Бо жити дуже хочеться, розумієте? Думки були різні, чесно. Думав, може, мене ніхто не шукає, бо нікого не бачив на орієнтирі. А можливо, шукають, та не можуть знайти. Постійна була боротьба в думках: здатися чи не здатися? Але здоровий глузд говорив, що треба плисти далі. Я все ж таки сподівався, що мої хлопці мене шукають, і знав, що мій командир Віктор Вікторович (Торкотюк – УП) зробить все для того, щоб мене витягнути. І я не помилявся, це справді людина з великої букви", – наголосив військовий. 

У ті миті боєць багато думав про життя і про родину. Спецпризначенець поділився, що йому було важко морально думати про те, що скоро його сину мав виповнитися рік, а він не знав, чи колись побачить свою дитину знову. 

Оскільки у бійця не було годинника, доводилося орієнтуватися за сонцем. Проте спека, зневоднення та втома зрештою дали про себе знати – у якийсь момент у "Конана" почалися галюцінації. Він думав, що попереду лодка, і лише згодом зрозумів, що це вишка. Він зміг доплисти до неї біля 4-5 години. 

"Я не міг підпливти до неї впритик, бо дуже сильний жар. Вона горить газом, і язик полум'я там дуже сильний. Навіть коли ти від неї за 100 метрів, таке відчуття, що над тобою літає ворожий літак – настільки голосно. Через таку температуру я боявся, щоб жилет не поплавився. Течія стала ще сильніше, і мене почало відносити назад. Так було декілька разів. Мене відносило десь на метрів 400, і я знов плив до вишки. Здається: що там – 400 метрів?! Але коли ти вже проплавав більше десяти годин і відчуваєш, що сили тебе покидають… Коли мене відкинуло в четвертий раз, я вибився із сил. Було дуже сильне зневоднення, тому що я дуже багато напився солоної води. Постійна жара. Дуже хотілося спати. І я розвернувся на спину і заснув", – пригадав розвідник.

Порятунок

Коли "Конан" прокинувся, йому знову довелося плисти до вишки, адже йоговіднесло течією. Через сонце також почав спускатися жилет. Крім того наближалася ніч.

"В якийсь момент відчув щось таке на нозі, з пазурами. Обертаюся – а на мені чайка сидить, і ще кілька наді мною кружляють. До речі, з "Байрактару", який підняли на мої пошуки, теж побачили тепловий слід від птахів. Так і передавали, що є об'єкт, який пливе в сторону Одеси, і "катає на собі" сім чайок. І в якийсь момент я помітив корабель", – розповів військовий. 

Він усвідомлював, що це могла бути пошукова група, проте не відкидав, що його міг шукати ворог. Сумніви зникли, коли російський літак відкрив вогонь по судну – військовий зрозумів, що човен прямує за ним. 

"Але судно розвернулося і пішло в іншому напрямку. Коли я помітив, що корабель від мене відходить, це додало мені сили. Я знав, що може є хтось поряд, що мене шукають, і я поплив далі. Я плив, плив і побачив хвилі води, що наближалися. Я подумав, що це ворог. Що це російський десант до мене пливе.  Це була маленька лодка. І коли я побачив на човні прапор України, моїй радості не було меж. Це хлопці, мої хлопці, мої побратими, які через "Байрактар" натрапили на мій слід! Все, мене знайшли, я буду жити!", – пригадав "Конан". 

Загалом, на думку військового, він проплив приблизно 20-25 кілометрів. Коли його підняли на човен, він кинувся обіймати побратимів. 

"Наш лікар, бойовий медик, каже: "Все має бути за правилами. Немає часу обійматися, треба скидати жилет, скидати гідрокостюм". Далі – термоковдра і крапельниці. Моя температура була 35,5, плюс сильне зневоднення. Впевненість у своїх побратимах відчувається завжди: від початку до завершення будь-якої операції, бо це як один організм, одна команда. Наш командир батальйону не тільки відправив пошукову групу у відкрите море, але ще й "Байрактар" підняв і рятувальний корабель задіяв. Тож цього разу це була командна робота: і нашого підрозділу, і ВМС, і групи Тимура", – наголосив спецпризначенець ГУР. 

Військовий, який провів 14 годин у воді, зміг ступити на землю біля опівночі. При чому, зійшов з човна самотужки. Після кількох крапельниць до нього повернулися сили. Вже у швидкій почала стабілізуватися температура тіла. За порадою лікаря він пив лише маленькими ковтками. Апетиту в бійця не було навіть наступного дня – йому хотілося лише яблук і солодкої води. 

"Я коли плив, дивився на ту вишку, і так хотів фруктів і пепсі! Зараз я вже випив, напевне, літрів із двадцять тієї пепсі. Перше, що зробив, відчувши під ногами тверду землю, написав повідомлення дружині, бо довго не виходив на зв'язок. Написав, що усе добре, живий-здоровий, повернувся із завдання. Але про те, що сталося, досі їй не розповів. Я заходив здалеку, запитував: "Чула про таку історію? Як думаєш, як же він плив, що в нього в той час у голові було?". Дружина відповідає: "Мабуть, він дуже сильно жити хотів".  А я їй: "Так, він дуже хотів жити", – розповів "Конан".

Порятунок бійця ГУР у Чорному морі

Наприкінці серпня спеціальний підрозділ Головного управління розвідки Міністерства оборони України "Артан" поділився відео дивовижного порятунку бійця, який випав з човна і провів у відкритому морі кілька годин. 

Військового рятували під вогнем ворожих літаків. Українських захисників обстрілював Су-27. Попри те, що росіяни намагалися зірвати операцію, "Конана" вдалося врятувати.