Репродукція майбутнього: Емілія Кларк та Чіветель Еджиофор «висиджують» дитину в яйці

Якщо ви втомились від блокбастерів та масштабних драм, то компанія Adastra Cinema пропонує переглянути вам науково-фантастичну картину, дотепну історію родини, яка живе в недалекому майбутньому. Головні ролі у картині «Репродукція майбутнього» виконали Емілія Кларк та Чіветель Еджиофор.

Жарт про Емілію Кларк, яка знову намагається отримати дитину з яйця, лежить настільки на поверхні (натяк на «Гру престолів»), що ми залишимо його на початку рецензії, а далі будемо розповідати про «дивний новий світ».

Дитину в інкубатор – і знову вільна та незалежна

Якщо ви уявляли, як воно буде там, у майбутньому, коли технології стануть ще більш розвиненими, а штучний інтелект все глибше проникатиме у всі сфери життя – ласкаво просимо у світ «Репродукції майбутнього».

Рослин (принаймні, у містах) тут не залишилось – можна помилуватись голограмою або в обід вийти подихати свіжим повітрям з кисневої маски (за гроші – ніби випити чашку кави), їжа друкується на 3-D принтері, штучний інтелект повністю замінив психотерапевтів та домашніх помічниць. До того ж, ШІ почав проявляти неприємний характер: не сподобалось йому, як ви поговорили з ним зранку – замість тосту отримаєте горілий окраєць хліба; запідозрить вас у втраті ефективності – поскаржиться начальству; а будете сперечатись з психотерапевтом у вигляді величезного ока в оточенні квітів – то він віднайде спосіб на вас надавити.

Наші герої – Рейчел та Алві – видаються дивною сімейною парою. Вона – успішна працівниця в компанії з розробки ШІ, а він – викладач ботаніки в університеті. Кому, скажіть, потрібен в цьому світі ботанік, якщо рослин не залишилось? А отже головний годувальник родини – саме Рейчел. Що їх поєднує – незрозуміло. Можливо, звичайне кохання? Але як і більшість сімейних пар, вони замислюються про дитину.

До речі, дитину можна отримати без усіляких оцих жахів: токсикозу, зайвих кілограмів, перепадів настрою, проблем зі шкірою, волоссям та зубами, безсонних ночей (хоча б перші 9 місяців) – просто вашу запліднену яйцеклітину (хочете – чоловік теж може взяти участь, або ні) – помістять в капсулу-яйце і дитина собі буде там розвиватись потрібний термін аж до народження. А ви, як і раніше, зможете плідно працювати в офісі, пити улюблені напої та й взагалі вести звичний образ життя.

Ні, якщо ви гіпертурботливі батьки, то можете взяти яйце додому і піклуватись про нього – як… ви пам’ятаєте тамагочі? От точнісінько так: вчасно ставити на підзарядку та додавати поживні речовини. А якщо ви ділові та зайняті люди, то за яйцем любісінько наглянуть медсестри у Центрі утроби. Чи це не та справжня свобода про яку мріяли мільйони жінок (та й чоловіків)?

Правда, навіть для такого розвиненого світу, як реальність Алві та Рейчел, виношування дитини в яйці (модулі чи Pod-і) – ще нова технологія, тож місця у Центрі утроби в дефіциті. Бажаючих багато – а яєць-модулів мало. За успішну роботу компанія, де працює Рейчел, допомагає їй отримати заповідне місце – але Алві, схоже, категорично проти, адже він за природний спосіб запліднення та народження малюка.

Призер фестивалю незалежного кіно «Санденс»

Жанр «Репродукції майбутнього» визначають як сатиричну фантастику. Не можна сказати, що це майбутнє диктаторське, як у Олдоса Хакслі («О дивний новий світ») чи Джорджа Оруелла («1984»). Ні, воно більш гуманне – тільки дуже далеке від природи, а ще людей з дитинства намагаються зробити слухняними гвинтиками корпорацій. Більше всього «Репродукція майбутнього» нагадує епізоди з серіалу «Чорне дзеркало», але не такий похмурний. Картина залишає місце для надії, а найголовніше, що його відрізняє – це бажання подискутувати і про те, як влаштовано цей світ, і про вчинки та мотиви героїв (зізнаюсь, довелось декілька разів стримуватись, щоб не почати обговорювати на весь зал).

А ще у фільму показано багато таких технологій, які ми вже давно використовуємо і які стали нашою буденністю. Так що цілком можливо, що років через 20, а то й менше, ми теж зможемо завести дитину в інкубаторі, і весь період її дозрівання спокійно насолоджуватись звичним життям.

Кінцівка фільму видалась мені такою, яка не вписується в основну тональність. Але, можливо, це також добре – буде що обговорити чи над чим подумати.

Софі Бартез знана у світі, як режисер незалежного кіно. Її дебютна короткометражка ще у 2007 році була високо оцінена на американському фестивалі незалежного кіно «Сандес», а згодом Бартез стала незмінною учасницею цього фестивалю.

А «Репродуції майбутнього» журі фестивалю «Санденс» присудило нагороду «Найкращий повний метр».

Не очікуйте від картини якогось екшену чи космічної опери. Тут навіть не буде якогось антигероя – всі звичайні собі люди, які балансують між необхідністю дотримуватись правил суспільства і потребою бути самими собою та почуттям непотрібності в світі, де за тебе все роблять машини. Ми отримали камерну історію двох людей, які кохають та цінують одне одного, але їх стосунки зазнають випробування, коли в родині має з’явитись третій. Зрештою, наскільки б не були розвинені машини, люди залишаються людьми зі своїми почуттями.

Дещо про естетику фільму

Творці фільму прагнули, щоб майбутнє виглядало напрочуд естетично: такий собі вишуканий скандинавський мінімалізм плюс високі технології. Жодних яскравих акцентів у квартирі чи на роботі, все стримане та стильне (пастельні тони в квартирі, темно-сині чи бежеві ділові костюми), непомітно вписані в інтер’єр комп’ютери та планшети. Гладеньке з м’якою підсвіткою яйце – молочно-біле або спокійно-блакитне, чи кольору слонячої кістки, до якого додаються дизайнерські рюкзачки-переноски, - виглядає такою ж стильною деталлю інтер’єру, як, приміром, настільна лампа.

Трохи кричущих кольорів можуть дозволити собі хіба що гаджети штучного інтелекту, як от вищезгадана «психотерапевтка». І тому дуже несподівано та навіть трохи шокуюче виглядають яскраві навіть не костюми, а наряди директорки Центру утроби – не виключено що це теж натяк: хто знає, чи не сприйматиме дитинка штучний інтелект як щось найважливіше в житті.

До речі

Оператор картинки, якому ми завдячуємо естетиці на екрану, Андрій Парех. Також ми знаємо його, як режисера найбільш вдалих епізодів серіалу «Спадкоємці» (премія «Еммі» за найкращу режисуру). Андрій Парех - українець за походженням, неодноразово бував в Україні, співпрацював з нашими кінематографістами.

А ще він чоловік Софі Бартез, тож перед нами історія сімейної пари, яку розказала сімейна пара. Бартез і Парех цікавляться українською культурою, підтримують Україну в її війні проти Росії, тож вони принципово відмовились від прокату «Репродукції майбутнього» в РФ.

Нагадаємо, що акторка Емілія Кларк також підтримала Україну та пропонувала українцям допомогу.

Назва фільму: The Pod Generation

Режисер та автор сценарію: Софі Бартез («Мадам Боварі», «»)

В головних ролях: Емілія Кларк («Гра престолів», «До зустрічі з тобою»), Чіветел Еджиофор («12 років рабства»), Вінетт Робінсон («Шерлок», «Чорне дзеркало»), Нілсон Девід.