Памʼяті запорізького історика, «кіборга» Вячеслава Зайцева

Він безліч разів був героєм публікацій «Укрінформу», бо міг розказати про Хортицю, Січ, підводні човни, що «ховаються» на дні Дніпра, так, як більше не зможе ніхто і ніколи.

Ми товаришували, іноді разом пили каву, говорили про те, як от-от розпочнеться черговий цікавенний проєкт, про який ми обовʼязково будемо розповідати. Ніколи не думала, що настане день, коли текст для спецпроєкту «Хвилина мовчання» буде про… Славу.

Він був на війні у 2014-му. Таких, як він, називають «кіборгами». Пройшов пекло Донецького аеропорту, учасник боїв у Дебальцевому та Південному котлі. Вʼячеслава було двічі важко поранено. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У 2015 році (а потім і у 2022-му) Слава став депутатом Запорізької міської ради, паралельно очолював ГО «Запорізька рада ветеранів АТО», був науковим співробітником Національного заповідника «Хортиця».

«Славо, дуже не хочеться, аби депутатство тебе зіпсувало», - якось за кавою сказала я.

Він посміхнувся своєю неймовірно щирою «фірмовою» посмішкою і сказав, що теж на це сподівається.

Слава був одним із небагатьох депутатів, які не витрачали гроші на піар і рекламу. Це було йому непотрібно. Його знали люди, він допомагав, а не просто обіцяв.

Він користувався тролейбусом, бо не мав автомобіля. Майже ніколи не казав, що має посвідчення «УБД», і платив за проїзд у маршрутках.

Слава одним із перших пішов захищати рідне Запоріжжя і країну у 2022-му. Хотілося вірити в те, що у нього є неймовірно крутий янгол-охоронець. Але 5 жовтня 2022 року Слави не стало...

«Про таких людей, як Славко, треба памʼятати. Він був справжньою людиною, мабуть, це його головна якість, яка проявлялась в усьому. Я не можу сказати, яким воїном він був, мене не було поруч. Проте, судячи з того, яким він повернувся - він просто красень. Я не відчував в ньому ні надлому, ні озлобленості, ні різкості, він практично не змінився. І це дивно, бо війна сильно змінює людей і змінює невідворотно, це я бачу по собі. А він один із небагатьох, хто зміг повернутися собою, ніби й не було Пєсків, Аеропорту, оточення, не було загибелі тих, хто поряд... Дивно!

І ще, він не викаблучувався, не хизувався тим, що був «кіборгом», і ніколи не дозволяв собі гордовитості. Напевно, вміння бути завжди собою – властивість справжніх», - говорить друг, колега по роботі у заповіднику, а нині боєць ЗСУ Дмитро Кобалія.

За словами Дмитра, В'ячеслава не можна було назвати науковцем у чистому вигляді. Він взагалі не любив займатися «чистою наукою». Йому було затісно в кабінетах, він любив степи, намети, розкопи.

«Коли він прийшов до нас (у заповідник - ред.), життя й енергії у відділі значно додалося. Славко старався допомагати в організації експедицій і сам активно в них брав участь. Він навчився пірнати (проводив підводні дослідження Дніпра. - ред.), зокрема і в зимовий час. Всі мої підводні експедиції останніх часів і більша частина надводних - стали можливими виключно завдяки Зайцеву. Ми сідали, рахували - і він знаходив гроші. Не держава в особі якихось інстанцій, не заповідник, а саме Слава Зайцев», - згадує Дмитро.

Він каже, що Вʼячеслав зовсім не вмів ображатися. Хоч йому заздрили, заважали працювати, було й таке, що поливали брудом.

«До нього все це не липло, не просочувалося всередину», - додає чоловік.

Славко не мав машини і навіть водійських прав.

«Не носив пристойних черевиків, не мав дорогого годинника, такого важливого для будь-якого провінційного депутата. Мабуть, про себе він особливо не думав, було нецікаво», - продовжує думку Дмитро.

У 2022 році на фронті Слава був піхотинцем. Він залишався справжньою людиною там, де більшості з нас навіть подумки бути страшно.

Він читав вірші в окопах, постив смішні та позитивні дописи у Фейсбуці, і хоч важко йому було, на його обличчі завжди була його щира посмішка.

У Запоріжжі за рік, що пройшов без Слави, зʼявилася вулиця, названа на його честь. На його рідній Хортиці планують побудувати меморіальний знак. А от його коментарі, які досі зберігаються в моєму диктофоні, на жаль, вже ніколи не стануть частиною репортажів про те, що він так любив...

Ольга Звонарьова, Запоріжжя

Фото: Фейсбук-сторінка Зайцев Вячеслав, Pavlo Danyluyk, Наталія Яцук, Ukrainer