Реанімовані пацієнти розповіли про незвичайні відчуття

Це не міф зі смертного одра. Коли ми вмираємо, наше життя справді проноситься у нас перед очима, про що йдеться у новій роботі медичного факультету Нью-Йоркського університету. Про це пише TNew York

“Я згадую, що бачив батька”, – сказав один пацієнт, який був при смерті, але вижив. “Я бачив різні моменти зі свого життя і відчував гордість, кохання, радість і смуток. Все це разом вливалося в мене”, – розповів інший пацієнт, якого повернули до життя. “Я пам’ятаю якесь творіння зі світла … воно стояло поряд зі мною. Воно височіло наді мною як величезна вежа сили, але воно випромінювало лише тепло і любов”, – сказав третій, хто вижив.

Всіми цими та багатьма іншими спогадами поділилися люди, у яких зупинялося серце. Вони були на порозі смерті, але їм відновили серцеву діяльність та дихання методами кардіопульмональної реанімації. Лікарі вважають, що через десять хвилин після зупинки серця та припинення дихання діяльність головного мозку припиняється, оскільки він позбавляється доступу кисню.

Але нове дослідження Нью-Йоркського університету показало, що це хибне уявлення. “Є ознаки нормальної та навколонормальної активності головного мозку, які зберігаються протягом години від початку реанімаційних заходів”, – розповів у докладному інтерв’ю кореспонденту New York Post доцент медицини доктор Сем Парнія з центру Langone Health при Нью-Йоркському університеті.

“Ми зуміли не лише продемонструвати ознаки ясної свідомості. Ми також змогли показати, що ці відчуття унікальні та універсальні. Вони відрізняються від сновидінь, ілюзій та марення”.

Парнія став провідним автором дослідження, матеріали якого було опубліковано цього тижня у журналі Resuscitation. Вчені досліджували активність мозку, свідомість та сприйняття 53 пацієнтів із 25 лікарень, в основному американських та британських. Усі вони пережили зупинку серця. Дослідники зуміли показати, що мозок набагато довговічніший і витриваліший, ніж вважає більшість лікарів.

“Наш мозок життєстійкіший і стійкіший до кисневого голодування”, ніж вважалося раніше, сказав Парнія. Він додав, що цей орган “здатний до самовідновлення та нормалізації мозкової активності”.

З 53 пацієнтів, які перенесли зупинку серця, майже 40 відсотків розповіли, що у них були спогади та усвідомлені думки. Учасники дослідження попросили не називати їхні імена та прізвища з міркувань конфіденційності. У цих пацієнтів спостерігався стрибок хвиль електромагнітного випромінювання мозку, пов’язаний із посиленням психічної функції – хвиль гама, дельта, тета, альфа та бета. Це було зафіксовано на електроенцефалограмі, як називають запис мозкової активності за допомогою електродів.

“Люди, які були при смерті, однаково розповідають про свої відчуття, – сказав доктор Парнія, відзначаючи загальні теми, які згадують тих, хто вижив. – У них посилюється свідомість і почуття, стаючи яскравішими і виразнішими”.

Найчастіше люди, які пережили зупинку серця, розповідають, що відчуття простору у них розгортається на 360 градусів. “У смерті вони сприймають все так, ніби відокремлені від свого тіла, — сказав Парнія. — Вони можуть переміщатися. Але вони залишаються в лікарняному приміщенні, і вони збирають інформацію. Вони відчувають, що перебувають у повній свідомості”.

У такому стані вони часто спостерігають за лікарями та медсестрами, які намагаються врятувати їм життя, але спостерігають за цим абсолютно безтурботно, без страху та занепокоєння. І так, багато людей насправді бачать, як перед очима проходить все їхнє життя — саме так, як про це розповідають народні повір’я та популярні ЗМІ.

“Якимось чином після смерті все їхнє життя виходить на передній план, – сказав Парнія. “Це глибока, цілеспрямована і змістовна переоцінка свого життя”.

Такий перегляд життя не має певного порядку, пояснив Парнія. Це переважно занурення в мораль і етику. “Хронології тут немає. Це цілеспрямована переоцінка того, чого ми прагнемо в житті, типу просування по службі. Головною реальністю стає те, як ми спілкуємося з іншими людьми”, – сказав доктор Парнія, який працює директором з дослідження проблем інтенсивної терапії та реанімації в центрі Langone Health при Нью-Йоркському університеті. “Це не якісь випадкові спогади, що раптово спливають. У цьому є щось більше”.

Є й інша спільна тема: відчуття прибуття у дуже знайоме місце – додому. “Виникає якесь почуття впізнавання, почуття повернення. Вони продовжують свою подорож у місце, яке здається будинком, – розповідає Парнія. – Цікаво те, що це універсальне відчуття, однакове скрізь, у США та інших країнах”.

Наука поки що ще не цілком розуміє, як і чому виникають ці спільні для всіх відчуття. Однак Парнія вважає, що під час таких відчуттів, що виникають на порозі смерті, головний мозок, зосереджений на повсякденній діяльності, розслаблюється та “розгальмовується”.

“Зазвичай існує система гальм, яка заважає нашому доступу до всіх аспектів мозку, – пояснює він. – Інші його функції стримуються. Але коли мозок припиняє роботу і включаються захисні механізми його самозбереження (під час зупинки серця), ці гальма вимикаються”.

У цьому випадку активуються інші частини, які раніше не діяли. Людина отримує доступ до всієї своєї свідомості, до того, що зазвичай недоступно, до всіх емоцій, почуттів, думок та спогадів.

“Це не галюцинації. Це цілком реальні відчуття, що виникають у людини під час смерті”, – додав Парнія.

Дослідження, що проводяться центром Langone Health та іншими дослідницькими організаціями, є проривом у галузі реанімації, яка раніше відставала від інших сфер медичних досліджень. Парнія розповів, що кількість людей, які повертаються до життя внаслідок реанімаційних заходів, дуже невелика, і це викликає жаль. “Ці цифри не дуже хороші”, частково через те, що технології просунулися дуже несуттєво з 1960-х років, коли було винайдено кардіопульмональну реанімацію. “Ось так ми відчуваємо себе у світі реанімації”, – сказав Парнія.

Водночас він та його колеги сподіваються, що людям нарешті вдасться зрозуміти, що відбувається після смерті. Джерело