Успішна операція ЗСУ у Криму "запустила" новий етап війни: як таке виявилося можливим

Протягом кількох останніх тижнів у Криму ми спостерігаємо ретельно сплановану та розроблену операцію Збройних сил України, головний зміст якої полягав у завданні масованої та широкомасштабної вогневої поразки по цілій низці ключових об'єктів військової інфраструктури противника на території окупованого ним півострова. Дії ЗСУ включали комплексне застосування відповідних сил і засобів, що свідчить про зростання рівня оперативного мистецтва командних структур – на рівні провідних армій світу.

Про те, як таке виявилося можливим – читайте у матеріалі.

Як окупанти "захищають" Крим

Угруповання російських Повітряно-космічних сил, розгорнуте в рамках так званої "СВО" на Південному стратегічному напрямку – дуже широке і різноманітне. Проте серія ракетних ударів Збройних сил України по об'єктах Чорноморського флоту РФ, вінцем яких став барвистий "демонтаж" будівлі штабу флоту, виявилися цілком можливими. Що, очевидно, аж ніяк не входило і не входить до переліку "запланованих" заходів ворога. Давайте разом розберемося – а чому, власне, так сталося?

Отже, угруповання російських ПКС на Південному стратегічному напрямку включає сили та засоби всіх трьох її родів військ – військово-повітряних сил, військ протиповітряної та протиракетної оборони, а також окремі елементи космічних військ.

Основою цього угруповання є сили та засоби 4-ї "краснознамьонной" армії ВПС та ППО Південного військового округу збройних сил Російської Федерації. Зокрема, за все, що відбувається в повітряному просторі окупованого півострова Крим та прилеглих територій Херсонської, Запорізької областей "відповідають" 31 дивізія ППО (штаб і КП дислокуються в м. Севастополь), а також 27 змішана авіаційна дивізія (ЗАД) ) зі штабом та КП, розташованими там же. Присутні також окремі елементи Космічних військ ПКС, розташовані в районі м. Євпаторія та південного узбережжя Криму. Крім того, на авіабазах півострова на час "СВО" угруповання 4-ї армії ВПС та ППО було посилено окремими силами та засобами зі складу інших армій ПКС, зокрема – 6-ї армії ВПС та ППО.

Безпосередньо за протиповітряну оборону головної бази (пункт базування – Севастополь) Чорноморського флоту відповідав і відповідає 12-й зенітний ракетний полк (ЗРП) 31-ї дивізії ППО (автоматизований КП – м. Севастополь) 3-х дивізійного складу. По суті, це колишня 174 зенітна ракетна бригада ЗСУ, захоплена окупантами в 2014-му році, а потім переформована в 12-й ЗРП. Перебуваючи у складі ЗСУ, бригада була озброєна зенітним ракетним комплексом С-300ПС, однак, опинившись у складі російської армії, вже як полк, була у 2018 році переозброєна на ЗРК С-400.

Один зенітний ракетний дивізіон цього полку мав позиційний район розгортання в районі мису Фіолент, інший – в районі Євпаторії (так, ви правильно зрозуміли – це селище Затишне). Обидва дивізіони, як ви пам'ятаєте, напередодні ударів по головній базі ЧФ також атакували. Ще один "додатково сформований" зенітний ракетний дивізіон розгорнули безпосередньо в районі Севастополя.

Крім того, найважливішим елементом системи ППО противника на території окупованого півострова Крим були і є підрозділи 3-го радіотехнічного полку (РТП), КП – селище Любимівка, околиці м. Севастополь – це колишня 40-та радіотехнічна бригада ЗСУ. Саме ця частина радіотехнічних військ 31-ї дивізії ППО ПКС РФ займається веденням цілодобової радіолокаційної розвідки повітряного простору над Кримом та прилеглими територіями та акваторіями. У рамках "підготовчих заходів" до удару по головній базі Чорноморського флоту ЗСУ також атакували і її підрозділи, відповідальні за західний та північно-західний напрямок (переважно розташовані в західній частині окупованого півострова).

Певний вплив на рівень протиповітряної та протиракетної оборони північно-західної, західної та південно-західної частин Криму (де, власне, і розташована головна база ЧФ РФ) могли (але не надали) підрозділи 18-го зенітного ракетного полку (штаб і автоматизований командний пункт дислокуються в районі м. Феодосія), що має у своєму складі 4 зенітні ракетні дивізіони (по суті, це колишня група дивізіонів переформованого напередодні 2014-го року 50-го зрп ЗСУ). Полк озброєний комплексами С-400, С-300ПМ, також має для безпосереднього прикриття зенітний ракетно-гарматний комплекс типу "Панцир – С1".

Це могло б статися, якби російське командування вчасно зрозуміло, що саме відбувається, але воно, на щастя, не зрозуміло. І відповідний маневр силами та засобами полку у повному масштабі не відбувся.

Безперечно, відбити серію ударів ЗСУ, завданих комбінованим способом (крилаті ракети, ударні БПЛА та дії морських, наземних сил) могла допомогти і російська 27-а змішана авіаційна дивізія у складі 37-го змішаного авіаційного полку (авіабаза – Гвардійське), 38 винищувального авіаційного полку (АБ – Бельбек) та 39-го гелікоптерного полку (АБ – Джанкой). І, власне, вона й намагалася це зробити, але не надто наполегливо та аж ніяк не в рамках саме того, що готували та проводили у повітряному просторі Криму ЗСУ протягом останнього часу.

Хто найбільш "кровно" був зацікавлений у збереженні своєї головної бази, то це авіаційне угруповання ЧФ РФ, а також сили та засоби його ППО. Зокрема, 43-й окремий морський штурмовий авіаційний полк (так, це та сама АБ Саки), який має на озброєнні винищувачі типу Су-30СМ, засоби корабельної ППО Чорноморського флоту, розміщені на бойових кораблях, які перебували в пунктах базування, а також несли бойову службу в радіолокаційному дозорі або виконували інші бойові завдання безпосередньо в морі, теж могли допомогти. Але, дякувати Богу – не допомогли.

Наприклад, історія зі "знищенням" українських катерів у районі "вишок Бойка", саме за участю літаків 43-го окремого морського штурмового авіаполку, досить широко висвітлювалася в інформпросторі. Інша справа, що, очевидно, командування противника не здогадалося навіщо і чому там з'явилися українські катери, і навіщо ЗСУ ліквідували передовий контрольно-наглядовий пункт противника на північно-західному напрямку.

На даний момент на кримських авіабазах розміщено російське авіаційне угруповання чисельністю в 61 літак бойової авіації (винищувачі, бомбардувальники та штурмовики) зі складу, власне, як ВПС, так і морської авіації Чорноморського флоту та 65 вертольотів (з них 33 ударних) + ще 11 ударних вертольотів, що діють з передових оперативних аеродромів у Херсонській та Запорізькій областях.

Для порівняння та розуміння ситуації – на середину липня у Криму базувалося понад 90 літаків російської бойової авіації. Тобто, на момент масованих українських "прильотів" авіаційне угруповання противника в Криму, скажімо так, дещо порідшало. Якщо зіставити це з низкою чинників (наприклад, попередніми ударами українських БПЛА та ракет по об'єктах у Криму, наприклад , по тієї ж авіабазі Саки) ми зрозуміємо, чому, власне, це сталося.

У цю гру можуть грати двоє

Тепер про те, з чим довелося зіткнутися росіянам упродовж кількох останніх тижнів у Криму. Якщо коротко, то, очевидно, мала місце бути ретельно спланована та розроблена операція ЗСУ, головний сенс якої полягав у завданні масованого та широкомасштабного вогневого ураження засобами повітряного нападу по цілій низці ключових об'єктів військової інфраструктури противника на території окупованого ним півострова. Насамперед – Чорноморського флоту та авіаційного/протиповітряного компонентів угруповання противника.

В рамках саме цієї операції ЗСУ провели цілу низку дій, які зрештою і дозволили їм успішно її здійснити. Поразки як мінімум двох бойових кораблів - БДК проекту 775 і дизель-електричного підводного човна прректу 636.6 на головній базі флоту, виведення з ладу (порушення функціонування) систем управління ЧФ (удари по його ЗКП та штабу), а також "попутне" ураження цілого ряду ключових елементів системи ППО та авіаційного угруповання противника на півострові, безсумнівно, цілком можна вважати успіхом.

Дії ЗСУ включали КОМПЛЕКСНЕ застосування відповідних сил і засобів (повітряних, морських і наземних), що свідчить про зростання рівня оперативного мистецтва їх командних структур (на рівні провідних армій світу). Причому, що характерно, в умовах інтенсивної та активної протидії супротивника. Досить сказати, що противник регулярно (практично кожен день) протягом доби здійснює до 11-15 літаковильотів для контролю повітряної та надводної обстановки у північно-західній та центральній частинах акваторії Чорного моря.

На мій погляд, всі ці події свідчать про початок нового, досить своєрідного етапу війни – нівелювання переважної переваги російської армії у здатності завдавати вогневої поразки у дальній (оперативно-стратегічній) зоні за рахунок своєї військово-технологічної переваги (насамперед – у далекобійних, високоточних засобів ураження).

Як з'ясувалося, тепер ЗСУ можуть відповісти тією ж монетою – причому не менше, якщо не результативніше. Перший "брянський" дзвінок (нагадаю, 4 знищених ОДНОРАЗОВО бойових літальних апаратів росіян), схоже аж ніяк не насторожив командування противника.

Як це вплине на загальну (стратегічну) ситуацію у війні – можна лише здогадуватись. Наприклад, чергова російська кампанія з "енергетичного тероризму" восени-взимку 2023-2024 років цілком може обернутися для РФ адекватно-відповідними діями з боку України.