Удар по штабу Чорноморського флоту в Севастополі - так падають не ракети, так падають імперії

Військовий оглядач Костянтин Машовець написав: "Мало хто розуміє значення того, що насправді трапилося в Севастополі. Людям, які спланували, підготували та провели цю операцію, варто ставити пам’ятник ще за життя".

Примітно, що написав він це ще до відомої ракетної атаки ЗСУ на штаб ЧМФ Росії,відео з якою набрало кілька мільйонів переглядів вже за кілька годин. Так падають не ракети, так падають імперії…

А й справді, як так сталося, що країна, яка формально навіть флоту власного не має, спочатку вразила й затопила флагман російського Чорноморського флоту "Москва", кілька кораблів різного класу у відкритому морі, потім атакувала ремонтні доки й знищила десантний корабель "Мінськ" (з екіпажем на борту) і підводний човен "Ростов-на-Дону", розбила судноремонтний завод в Севастополі і, на "дигестив", стерла з ландшафту штаб ЧМФ, разом з командувачем флотом та 34 вищими офіцерами? І де? В сакральному для путінської Росії Криму! Про таке розказують навіть не у підручниках з військового мистецтва, а відразу в легендах та переказах. Це — кобзарські сюжети.

Наша війна – особлива. Експерти кажуть, що це перша в історії "креативна" і технологічна війна. Коли перемагає не той, в кого більше сил і ресурсів, а той, хто їх зможе застосувати й використати з максимальним ефектом. "Байрактари" і "мавіки", антидронові рушниці, "старлінки" і "хаймарси", "джавеліни" і "Нептуни", морські дрони і тепловізори, вбивча невідворотна прицільність артилерії, онлайн-трансляції безпосередньо з місця бою, де можна побачити, як міна з безпілотника влучає прямо у відчинений люк танка чи БМП… Такого не снилося жодному Клаузевіцу з Юнґером. Вже не кажучи про Ремарка…

"Се – остання війна. Се до бою чоловіцтво зі звірством стає. Се поборює воля неволю", — писав якось Іван Франко "Товаришам із тюрми". Але це й перша війна. Перша війна, яку виграє та країна, яка шансів на перемогу не мала. Це майже біблійний сюжет історії людства, першої половини 21-го століття. Давид і Голіаф. Уявіть собі, аби в 1938 році Чехословаччина здолала гітлерівську Німеччину…

Але навіть на цьому тлі успіхи Сил спеціальних операцій на окупованому півострові – особливі і унікальні. Вони нищать не просто російський флот, вони руйнують підвалини імперського світогляду Росії Путіна. Потрапити ракетою безпосередньо в кабінет командувача флотом, під час наради! Це – на заздрість Голлівуду.

В американських вищих політичних колах зараз активно просувається така теза (яку приписують сенатору Мітту Ромні): "Знищення російської армії при використанні всього лиш п’яти відсотків оборонного бюджету США є "надзвичайно мудрою інвестицією". Це так, але є одне "але". До цих 5 відсотків американського оборонного бюджету ще треба додати зусилля ЗСУ, СБУ, ГУР і мудрість та креативність ССО України. Без них ті 5 відсотків не працюють.

Потрібно зазначити, що завжди і у всі часи військові аналітики підкреслювали: Чорноморський флот Росії в сучасному глобальному світі – марний і не потрібний проєкт. При закритих протоках Босфор і Дарданелли, відсутності змоги вийти в Середземне море ЧМФ – абсолютно неефективний. Ми теж так думали. Аж до того часу, доки Росія не напала на Грузію, і до того, як російські "Калібри" з Чорного моря не полетіли на Київ, Одесу і Вінницю. Чорне море стало для нас важливе. Життєво важливе в буквальному значенні.

Чорноморський флот Росії в її військовій історії овіяний ореолом позірної слави й газетного героїзму. Хоча насправді, пишатися там особливо нічим. ЧМФ знаменитий хіба тим, що при першій ліпшій нагоді топив власні кораблі в Севастопольській бухті. Це такий собі сумнівний героїзм утоплеників. Траплялося таке і в 1854-1855 роках, і в 1918-му. А за Паризьким мирним договором 1856 року, після ганебно програної війни, Росія була взагалі позбавлена можливості мати військовий флот на Чорному морі. Під час Другої світової війни німецькі війська, навіть не маючи власного флоту, розгромили російські сили в Чорному морі. Командувач ЧФ адмірал Октябрський втік на "велику землю" при першій нагоді, а стотисячне радянське військо потрапило в полон.

Але сучасна Росія живе не фактами, а міфами й казками. Адмірали Ушаков і Нахімов, матроси Петро Кішка й Гнат Шевченко (які насправді – українці), Сапун-гора, "Оборона Севастополя" Дейнеки, панорами і діорами, "врагу не сдается наш гордый "Варяг" та інша пропагандистська каламуть. Для Росії Крим, Севастополь і флот – не просто території. Це символи їхньої показової фальшивої величі. Мовляв, так, у нас досі темне середньовіччя на більшій частині території країни, зате "Крим – наш!". Аж тут раптом з’ясовується, що Крим – не ваш. Це дуже боляче й таке, що має й матиме невідворотні наслідки. Як для Росії загалом, так і для влади Путіна безпосередньо.

Бо крах символів і міфів позначає крах будь-яких надій, сподівань і перспектив. Бо вже видно, що король не просто голий, а ще й дурний, вразливий, безпорадний…

І я часом собі думаю, а чи міг Володимир Путін, десь там надвечір 21 лютого 2022 року собі уявити, що за півтора року, він не тільки не матиме "Київ за три дні", а втратить чи не половину свого Чорноморського флоту, його командувача, штаб, поставить під сумнів саме існування Росії в осяжному майбутньому? І чи міг він тоді подумати, що у вересні 2023 року на Площі Республіки у вірменському Єревані ведучий антиросійського мітингу кричатиме: "Вітаємо ЗСУ зі знищенням штабу російського Чорноморського флоту!", а натовп йому відповідатиме: "Слава Україні!"… І чи ризикнув би він тоді напасти на нас? Хто його зна, історія, на жаль чи на щастя, не визнає конструкцій "Що було б, якби?"…

Ця війна сповнена символізму аж занадто. Чого варті тільки назви знищених кораблів – "Москва" і "Мінськ"!

А в ніч з 18 на 19 серпня 1991 року КДБ, за вказівкою з Москви, ізолював першого й останнього президента Михайла Горбачова на державній дачі поблизу кримського Форосу. Розпочався заколот, відомий як ГКЧП. А за три дні радянська імперія сконала. Сьогодні тим же шляхом іде Росія Путіна. Кримським шляхом…

В давніх слов’янських казках смерть Кощія Безсмертного містилася в голці, а голка – в яйці… Сьогодні яйця Путіна в руках ЗСУ. І в Криму. В Севастополі. А вірніше – в Ак’ярі!