Автор 4D-картин: Хочу, щоб моя виставка проходила на міжнародному трибуналі

У вересні Володимир Лапшов із Вінниці встановив рекорд України – художник-самоучка відкрив першу виставку картин зі стереоскопічним ефектом. Роботи, виготовлені з дерев'яних кубиків, нагадують пікселі на формі військових ЗСУ.

«Це рідкісна номінація, тому що вона перша – це на всю історію перша, бо скільки триватиме історія рекордів, стільки ця виставка буде першою», – сказала керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова.

Про те, яким подіям присвячені картини волонтера і чому для їхнього створення художник вибрав такий незвичайний матеріал, Володимир розповів KP.UA.

“Намагаюсь нагадати, чого нам варта ця війна і як ми прагнемо перемоги”

- Володимире, як народилася така незвичайна ідея – створювати картини з кубиків? Кубики – що вони символізують?

- Історія моєї виставки розпочалася у перші дні після повномасштабного вторгнення. Тоді я намагався знайти безпечне місце для сім'ї. Взяв 83-річну хвору сусідку, діти якої мешкають у Канаді, та поїхав до кордону.

Під час поїздки народилася ідея створити картини із матеріалу, який нас вбиває. Дерево, з якого зроблено мої роботи, – це ящики від патронів, снарядів та ракет – їх я привозив як волонтер. Ми передавали ящики з вантажем нашим бійцям з усіх куточків України – до Бахмута, Чорнобаївки, Херсона.

Одна картина - це в середньому понад 1500 маленьких дерев'яних кубиків. Таким чином, у кожній картині є частка України – схід, захід, південь та північ.

Меседж робіт – те, що було спрямоване на геноцид української нації, стало мистецтвом, яке нас поєднує.

До речі, під час першої виставки “Перформанс” на 660-ті роковини нашого міста ми отримали нагороду від Національного реєстру рекордів України. Це перша в Україні та у світі виставка робіт зі стереоскопічним ефектом, що складається з понад 30 тисяч маленьких кубиків.

- Незвичайна техніка. Чи можна докладніше про її особливості?

– Свою техніку я назвав 4D-картини. Усі знають, що 3D – це об'ємне зображення, а 4D має на увазі четверту букву – це душа українського народу, яку я намагався вкласти у кожну роботу.

Якщо дивитися на картину поблизу, ви побачите лише кубики, що нагадують пікселі на формі наших військових – із цих пікселів складається загальна картина.

Кожен кубик – різний за висотою. Перепад висот може бути від одного сантиметра до трьох з половиною. Об'ємний малюнок можна побачити лише з відстані 4-5 метрів. Тоді всі деталі, маленькі кубики, з яких зроблена картина, перетворюються на картину.

Коли ми навчалися в школі, на обкладинках зошитів зустрічалися абстрактні картинки – треба було сфокусувати зір, щоб побачити “заховану” букву чи цифру. Такого ефекту я досяг у всіх своїх роботах.

- Символічна і кількість картин – 19…

- 19 місяців війни – це 19 робіт, які я відтворював поступово, у хронологічному порядку. Я брав ті події, які особливо на мене вплинули.

– А які саме події зображені?

- Розпочинається виставка роботою, присвяченою моїм враженням від першої поїздки до кордону з Польщею. Коли ми приїхали, побачили 35-кілометрову чергу. Передав волонтерам дружину з дітьми та літньою сусідкою. Під час цієї поїздки тричі шукали лікарні: сусідці було дуже погано. Вже думав, що її не довезу. Важко було, але є хороші люди в Україні.

Волонтери завантажували наших жінок, дітей, людей похилого віку, інвалідів в автобуси - і підвозили ближче до кордону. Закордонні ЗМІ тоді зняли, як маленький хлопчик перейшов кордон у Медині. Він уже йшов польською стороною, тягнув якусь торбу із собою і плакав.

Ось цей хлопчик уособлює всіх наших вигнанців, людей, яким довелося перетнути кордон, рятуючись від війни, яких щиро прийняла Польща, Молдова, Румунія та інші країни. Я буду завжди вдячний всім нашим партнерам за це. Тому на початку виставки усі 20 робіт закрив прапорами тих країн, які найбільше допомагають Україні зброєю, фінансово, міжнародних організацій та ін.

Поруч із хлопчиком я розміщую завжди останню роботу – наслідки екоциду в Херсонській області, підриву Каховської дамби. На картині зображені наші волонтери та військові. Вони рятують людей і тварин, які не мали сил боротися за життя. Два наших волонтери на надувному човні дістають із води пса. То була вівчарка, яка вже не могла рухатися.

«Привиди Києва» – узагальнений образ наших загиблих героїв-льотчиків.

Є робота з льотчиком, котрий знищив 5 “шахедів” над Вінницею. Його збив другий ворожий літак - він змушений був катапультуватися, але залишився живим і зараз вчиться керувати літаками F-16. Ми його, звичайно, запрошували на відкриття виставки, але зараз важливіше вчитися, щоб уже у грудні збивати ворожі літаки та ракети на літаках F-16. Нашу виставку він ще неодмінно відвідає.

Є кілька робіт, присвячених деокупованим частинам Харківської області. Тоді в лісах Ізюма виявили понад 460 могил. У них були діти, дорослі, люди похилого віку. Їх убивали пострілом у спину. Вони були зі зв'язаними руками за спинами.

Також я згадую всіх загиблих у Бучі. Це місто, яке змінило світ і погляд на події в Україні наших міжнародних партнерів. Відразу всіх міжнародних партнерів, які прибувають до столиці, ми в першу чергу везли до Бучі, а тільки потім, коли вони отримали ті ж враження, що й ми, сідали з ними за стіл переговорів - вони змінювалися в обличчі і змінювали свої погляди на те, що відбувалося і відбувається у нас.

- Так, це все, на жаль, дуже пам'ятні для нас усіх, трагічні події…

- Багато жахливих ситуацій я знімаю у своїх роботах. Серед них – трагедія у Маріупольському музично-драматичному театрі. Це був останній притулок для городян, жінок, дітей, людей похилого віку, інвалідів. Все, що було в місті, вже зруйновано, і навіть напис «Діти» перед будинком не зупинив наших ворогів. Вони вдарили по театру і звинуватили в цьому Україну.

Схожа трагедія сталася у нас у Вінниці. Хтось повідомив ворога, де розташований штаб Військово-повітряних сил України і коли проходитиме нарада - таким чином ЗС РФ хотіли знищити всю верхівку нашого штабу. Проте постраждали лише 29 ні в чому не винних мешканців міста, дітей.

Є історія про наших фантастичних, героїчних лікарів, Андрія з Ольгою. Андрій – найкращий дитячий нейрохірург у Києві. Під час нашестя окупантів вони понад 20 днів рятували життя дітей, ТРО, людей похилого віку. На 20-й день зрозуміли, що у них не вистачає ліків – всі тяжкопоранені могли загинути. Тоді Андрій та Ольга із ризиком для життя вивезли їх до Києва, і сьогодні ці лікарі продовжують лікувати наших людей.

Чергова робота – данина поваги снайперу із Вінниці Ользі. З 2019 року вона воювала на два фронти – з онкологією та окупантами. Під час ремісії вирушала боротися із ворогом, а коли хвороба брала своє, поверталася до лікарні. На жаль, хвороба її перемогла, але ми про неї пам'ятаємо.

Одна з робіт присвячена Пташці, яка лікувала наших хлопців із “Азовсталі”. Вона витримала всі дні, доки бомбардували місто та намагалися знищити всіх, хто залишався на заводі. Вона витримала й полон, а потім наша Пташка повернулася на батьківщину. Цю картину називаю «Українська Мона Ліза». Коли дивишся на неї з різних ракурсів, погляд Пташки завжди спрямований на вас.

Є багато інших історій. Таким чином я намагаюся нагадати, чого нам варта ця війна і як ми прагнемо перемоги.
Одна з моїх картин присвячена нашій "Мрії", яку ворог знищив у Гостомелі. Впевнений, вона ще літатиме і доставлятиме вантажі по всьому світу. І кожна людина у світі знатиме, що наша “Мрія” не вмирає, ми втілимо у життя всі мрії українців.

"Роблю все своїми руками і за свої кошти"

- Що найголовніше у ваших роботах?

- Найголовніше у нашій боротьбі – це діти та їхнє майбутнє. Не хочеться перекладати цю війну на їхні плечі. Ми повинні її закінчити і зробити так, щоб вона більше ніколи не могла повторитись.
Саме для цього перед початком відкриття своєї виставки під кожною картиною у мене розміщено близько 30 маленьких свічок-ліхтариків у формі серця. Це нагадування про загиблих дітей України. 504 – це лише офіційне число. Не хотілося б, щоби ця цифра зростала. Тому ми маємо робити все, що можемо, для нашої перемоги.
Майже кожний українець може стати донором. Я роблю це щомісяця, коли є можливість. Кожен може донатити на дрони, плести сітки, розповсюджувати інформацію. Чим більше українців щодня робитиме якісь дії, спрямовані на наближення перемоги, тим швидше ми досягнемо цієї дати.

Я багато подорожую Україною – складається враження, що половина України воює чи намагається допомогти ЗСУ, а інша половина чогось чекає. І в мене завжди виникає запитання: чого ви чекаєте? Якщо всі ми не намагатимемося наблизити перемогу, війна йтиме ще довго.

Ми збираємо кошти для Дитячого соціально-реабілітаційного центру Закарпаття. Нещодавно я закінчив дев'яту виставку, а десята, ювілейна, проходитиме у цьому дитячому будинку. Разом із дітьми ми зробимо кілька робіт. Їх передамо фондам, які, своєю чергою, передадуть їх на аукціони – таким чином ми зможемо зібрати більше грошей для цього дитячого будинку.

– Вам хтось допомагає з виставками?

- Я все роблю сам, своїми руками, власним коштом. Сам керую виставкою, сам усе розповідаю, сам розповсюджую інформацію. Сам собі менеджер, піарменеджер, водій, вантажник, художник.

Я розробив техніку 4D – я її реалізував. Це сталося не з першого разу. Багато маленьких робіт, на яких я намагався відточити свою техніку, дарував своїм друзям та колегам у своїх волонтерських подорожах. Мої роботи є у Херсонській, Миколаївській областях, у Чорнобаївці.
Ця війна складається із маленьких щоденних перемог. Хтось узяв ворожий окоп, хтось знищив ворожий танк, хтось просунувся на 100 метрів уперед і заволодів ворожими укріпленнями, а хтось переміг себе, став донором, задонатив на дрон.

– Як реагують люди на ваші роботи?

- Щоразу, коли присутні на виставках, дивлюся на реакцію наших гостей. У когось скупа сльоза тече по обличчю, у когось голос тремтить, коли він розповідає свою історію.

Я зустрічаюся з військовими, з людьми, які перебували під окупацією чи в полоні, з тими, хто приїхав із деокупованих територій. Почув уже сотні різних історій – про це можна книгу писати.
Найголовніша нагорода для мене – це коли військові підходили до мене і казали: "Можна, я потисну вам руку?"
Я – звичайний українець, який щодня робить маленькі кроки для того, щоб наша перемога швидше прийшла. Хотілося б скоріше побачити дружину, дітей, щоб сотні та тисячі сімей знову могли бути разом. Те, що сьогодні вони у розлуці – трагедія для кожної родини.

Впевнений, ми переможемо та збудуємо вільну Україну. Не ми їхатимемо за кордон, а з-за кордону приїжджатимуть люди з різних країн і скажуть, що Україна – найкраща держава в Європі, яка дає можливості для розвитку бізнесу, тут знаходяться найкращі IT-фахівці, розробляють новітні системи, машини, дрони та ін.
За неповних 20 місяців Україна стала, напевно, першою країною у світі, яка почала розробляти підводні, надводні дрони, різні системи, що стежать. І це дає мені надію, що Україна буде вільною, незалежною та сильною.

– Про що мрієте для своєї виставки?

Упевнений, ми переможемо, і я дуже хотів би, щоб моя виставка проходила саме в той час і в тому місці, де йтиме міжнародний трибунал.