Без строків давності: у Чернігові судять російських військових, які влаштували пекло цілому селу

У Чернігівському районному суді триває розгляд "справи селі Ягідне" — наймасовішого процесу щодо звірств, які чинили росіяни під час окупаціїобласті. Проти 15 військових рф свідчать місцеві мешканці, котрі на 27 діб були зачинені у невеличкому підвалі місцевої школи. Що лягло в основу обвинувачення і чи можливе у майбутньому реальне покарання катів з армії ворога дізнавався "Телеграф".

Все село у двох кімнатах

Про село Ягідне стало відомо минулої весни, коли ЗСУ почали звільняти Чернігівщину від росіян. Тоді й сплив факт тортур, яких зазнали всі без винятку місцеві жителі. Майже місяць дорослі й малі провели пліч-о-пліч у підвальних приміщеннях школи без достатньої кількості їжі та води, можливості вільно виходити на свіже повітря та справляти природні потреби без свідків, отримувати медичну допомогу і ховати тих, хто не витримав перебування в закритому просторі.

— Не тільки Ягідне, а ще дев'ять сіл громади були в окупації, по території ще семи проходила лінія фронту, тож у нас нема жодного населеного пункту, який би не зазнав руйнувань і втрат серед цивільного населення, — розповіла "Телеграфу" голова Іванівської громади Олена Швидка. — Із 7 тисяч населення — 39 людей було вбито за березень 2022-го року і понад 200 померли, в основному це старі люди, які б ще жили, якби не ці страхіття війни. Смертність у нашій громаді порівняно з березнем 2021-го зросла в 14 разів. Найбільше зруйнованих вщент будинків (50) було у Количівці, де тривали важкі бої, у Лукашівці теж багато пошкоджень і загиблих. Але, звісно, найжорстокіший випадок знущання з людей був у Ягідному.

З моменту звільнення села минуло багато часу, але люди досі з жахом згадують події торішнього березня, бо росіяни, здається, змагалися в тому, щоб вигадати якийсь новий варіант тортур.

— У нас хліба не було, а орки вивезли на подвір'я тачку надгризеного, цвілого хліба і викинули. То наші дітки вискакували, хапали, витирали той хліб, їли похапцем, давилися, — згадує житель Ягідного Іван Польгуй. — А вони їх знімають і пояснюють: "Вы тут голодающие, а мы вас пришли освобождать, то мы вас накормим, детям все будем давать". А самі сунуть одну цукерку чи льодяник, фото зроблять і все. Дітки сиділи в підвалі, як кроти, коли виходили на подвір'я, то втрачали свідомість, бо бракувало кисню і було боляче на світло дивитися. Найменшій полоненій було півтора місяця, у мами молока нема, годувати нічим, поїли сирою водою, звісно, що у малечі болів живіт, вона весь час кричала. Якось це дитя почало задихатися, просили: "Дайте винести на вулицю, хай поди́хає, бо помре". У відповідь: "Пусть умирает. А что вы хотели?! На то и война, умрет, так умрет". Це до дітей було таке ставлення, що вже казати про дорослих.

— Було темно, то ми вмикали ліхтарики, спочатку всі одразу, потім вирішили це робити по черзі, бо не знали, скільки можемо так просидіти, — розповіла Валентина Данілова, яка мешкає навпроти школи й першою з родиною опинилась у підвалі. — І це нам допомогло протриматися певний час, потім вже всі вони розрядилися. Тоді в хід пішли свічечки, ще під кінець лампа гасова, але її не могли надовго запалювати, бо вона з’їдала кисень. А дихати й так не було чим. Було важко розрізняти день чи ніч, хоч якось орієнтуватися в часі допомагав годинник на руці мого чоловіка. І я подумала, що треба якось фіксувати дати, щоб не загубитися остаточно. Почала це робити у понеділок, 7 березня, а 9 березня в нас померла перша людина. Згодом не витримали цих умов ще кілька наших односельців, і якщо людина йшла з життя ввечері, то росіяни не дозволяли виносити її одразу. І це було нестерпно, тут лежить небіжчик, а поруч діти граються.

Росіяни намагалися принижувати своїх бранців у будь-який спосіб. Наприклад, за словами голови громади, запропонували використовувати замість туалетного паперу підручники з української мови, літератури та історії, які зібрали в школі.

— Виходити з підвалу в туалет росіяни не давали, тому люди були змушені якось прилаштовуватися, — Олена Швидка. — Якщо біля однієї кімнати була комора і там стояли відра для справляння потреби, то в іншій такого закутка не було, і це доводилось робити на очах у всіх. Звісно, соромились на початку, але іншого виходу не було. Важко навіть уявити, як люди провели ці пекельні дні без світла, без їжі, бо на одну людину могло припадати в день лише пів склянки чогось їстівного. Я сама окупацію провела в Іванівці, був приліт в мій будинок і нас прийняли сусіди. Загалом в одному будинку було 19 людей, хоч і начебто свої, родичі, але закриті всі в дуже тісному просторі, тому виникали конфлікти. А тут все село разом у двох кімнатах.

— На одну людину було десь по пів метра, — каже Іван Петрович. — Моя сім'я, наприклад, просиділа майже місяць на чотирьох лавках, і навіть ноги було нікуди поставити, бо навколо все було зайнято. І ще було тяжко через те, що ми не мали ніякої інформації навіть про те, що у селі відбувається, не кажучи вже про країну. А росіяни нам казали, що Чернігів взяли, Київ теж, Зеленський підписав капітуляцію, тому при владі вони, пропонували переходити на їхню сторону, але ніхто цього не зробив.

Єдина масова справа

Одразу після звільнення села в ньому працювали українські правоохоронці, збираючи докази звірств окупантів. Саме вони згодом і лягли в основу обвинувачень, висунутих окремим військовослужбовцям чи групам. Одну з таких зараз і судять заочно у Чернігові.

— Встановити особи причетних до утримання жителів Ягідного у підвалі нам допомогла документація, залишена росіянами, — розповів прокурор відділу Чернігівської обласної прокуратури Сергій Крупко. — Було знайдено щоденники психолого-психіатричного нагляду командирів за своїми підлеглими. В них були всі потрібні нам дані — прізвища та імена, родинний стан та зв'язки, номери мобільних телефонів, військові звання та посади, які вони обіймали у військовій частині, а також кольорові фото. Ці знімки ми потім звели у таблицю і надавали для впізнання мешканцям села, на підставі цього кваліфікували діяння кожного з обвинувачених.

Загалом у "справі Ягідного" фігурують 15 військових армії рф, лише один з них етнічний росіянин, решта — тувинці. Всі вони бійці — 55-ї окремої мотострілецької бригади (в/ч 55115, з міста Кизил Республіки Тува).

— Це рядові військовослужбовці, командували ними три особи: підполковник з позивним "Паук", капітан "Клён", а також "Глухой", звання якого не встановлено, — продовжив прокурор. — Матеріали відносно них, а також інші невідомих військових виділені в окреме кримінальне провадження, досудове розслідування по ньому ще триває. Так само як і епізоди вбивств, що були скоєні росіянами на території Ягідного.

А група з 15 військових, яких вже судять, обвинувачується саме у незаконному поміщенні в підвальне приміщення школи місцевих жителів і утримання їх в нелюдських умовах. Зробили вони це в тому числі й для того, щоб ЗСУ не завдавали удару по штабу, який вони облаштували в приміщенні школи на першому і другому поверхах. Тобто фактично жителі села були для росіян "живим щитом" — це військовий термін, який означає використання ворогом цивільного населення задля захисту своїх позицій, техніки й особового складу. Відповідно, їм інкримінується жорстоке поводження з цивільним населенням (ч. 1 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України), — каже Сергій Крупко.

За матеріалами кримінального провадження, 10 мешканців Ягідного не витримали перебування в неволі, — пояснює правоохоронець. — Наймолодшому з них було 69 років, найстаршому 91, тобто це літні люди, що мали проблеми зі здоров'ям — у когось був цукровий діабет, у когось серцева недостатність. Через те, що цим людям під час загострення хвороб не була надана належна медична допомога і жодним чином не було змінено умови утримання, у них настала біологічна смерть.

Тобто встановлено безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між умовами утримання, ненаданням медичної допомоги й смертю людини. Загалом же потерпілими у справі визнані 368 осіб. Зараз триває їхній допит у суді, і кожному я ставлю запитання, яким зараз стан їхнього здоров'я і чи вплинуло на нього те, що вони пережили. І вони відповідають ствердно, бо дехто досі проходить реабілітацію, в тому числі медичну, — наголосив прокурор.

За словами Сергія Крупка, за ті засідання, які пройшли у вересні, свідчення встигли дати три десятки жителів Ягідного. Більшість людей погоджується приїздити до суду, але є й такі, хто відмовляється, бо не хоче в черговий раз переживати жахи окупації.

— Це право потерпілого не свідчити, і деякі люди ним користуються, але це буквально одиниці, — уточнює прокурор. — Неможливо передбачити, скільки знадобиться часу, щоб допитати всіх. Якщо це буде сто людей, то, можливо, процес закінчиться цього року, якщо 200, то може і наступного не вистачить. В Україні це єдина така масова справа, якщо брати факт утримання одномоментно такої кількості людей як "живого щита" і упродовж такого тривалого часу. Всі матеріали кримінального провадження зібрано у 26 томів — це приблизно 7 тис. аркушів лише письмових доказів, плюс ще речові докази. Їхнє збирання зайняло рік.

Сергій Крупко зазначив, що як представник державного обвинувачення вимагатиме для російських військових найвищої міри покарання, передбаченої відповідною статтею. А це 12 років позбавлення волі.

До речі, за словами прокурора, невідомо про загибель на фронті чи потрапляння в полон когось із 15 обвинувачених у "справі Ягідного". Такі висновки зроблено лише на основі даних СБУ, яке акумулює дані про втрати ворога. Отримати підтвердження чи спростування безпосередньо в росії неможливо, бо з державою-агресором припинені будь-які міжнародно-правові відносини.

— Наше основне завдання — встановлення вини осіб, які обвинувачуються у вчиненні воєнних злочинів, отримати вирок суду та дочекатися набрання ним законної сили, — пояснює механізм притягнення до відповідальності росіян прокурор. — Спрогнозувати, коли фізично настане покарання на підставі цього вироку неможливо. Але це питання часу. Воєнні злочини не мають строків давності, на відміну від інших категорій злочинів, тому дані вироки будуть виконуватися хоч через два роки після їхнього винесення, хоч через 50. І залежно від того, коли фактично будуть затримані ці військові, вони будуть відбувати покарання.

Нагадаємо, кінострічка "Щоденник вцілілої" про те, як російські військові зробили "живий щит" з жителів села Ягідне, увійшла дотоп-5 документалок, знятих під час повномасштабної війни.