Режисер Олег Туранський: «Основна дилема, яка у мене виникала при роботі над ситкомом «Голова», як знімати комедію під час війни»

Проте виклики і проблеми, з якими молоді новатори зіштовхнуться під час виконання своєї «місії», стануть для них повною несподіванкою. Зняв цей ситком український режисер Олег Туранський, в доробку якого робота над такими відомими серіалами як «Сувенір з Одеси», «Експерт», «Любов з ароматом кави», «Володимирська, 15», «Темні лабіринти минулого». Про те, чому він погодився знімати комедію під час війни і наскільки вдалим на його думку вийшов результат Олег розповів у інтерв’ю «Детектору медіа».

– Олег у жовтні ви будете відзначати свій 40-річний ювілей. До цієї події підводили якісь проміжні підсумки своєї творчої діяльності?

– Я ще якось не думав про це. Взагалі у мене з 2006 року реалізовано двадцять два проєкти – це в основному серіали. А до 2006 року – це були короткометражні фільми і цикл документальних фільмів «Гра долі», який ми започаткували з моїм майстром курсу Василем Вітером. Цей культурний проєкт, який розповідає історії про видатних діячів України, триває і досі, що мене дуже тішить.

– Зазвичай ви спеціалізуєтесь на детективному жанрі. Тобто ситком, це для вас, як режисера – новий жанр. Чому вирішили ризикнути і зняти комедію?

– У мене в доробку не тільки кримінальні і детективні історії - є і мелодрами, і романтичні історії. І майже у кожному моєму фільмі або серіалі присутній гумор, незважаючи на те, чи це детектив, або мелодрама. Я намагаюсь освоювати, так би мовити, мультижанрові історії, щоб мої фільми були насичені елементами різних жанрів. І коли мені запропонували знімати ситком «Голова», це мене зацікавило, бо насправді раніше я «чистої комедії» ще не робив. Саме тому завзято взявся за роботу. У 2019 році цей проєкт виграв конкурс PITCH UA і у 2020-му була знята пілотна серія. Потім через пандемію коронавіруса, а потім внаслідок повномасштабного російського вторгнення, реалізація проєкту була відкладена, і «запуститись» ми змогли тільки майже через три роки.

Коли Олена Антонова, продюсер серіалу, запропонувала мені зайнятись постановкою, основна дилема, яка у мене виникала, як знімати комедію під час війни. З цього приводу у мене був якийсь внутрішній дисонанс – коли навкруги горе і біль, а тобі треба створити щось легке і надихаюче. Але ці сумніви переслідували мене тільки на етапі підготовчого періоду.

Коли ми почали знімати, то всі ці сумніви зникли, тому що, утворюючи відповідну атмосферу на майданчику, ти начебто існуєш у іншому вимірі, відволікаючись від потоку негативних новин. Ми просто поринали в світ чудового села Антонівка і майже забували на 12 годин про те, що у нас іде війна. Бо працюючи над цим проєктом, ми занурювались у світ без війни, оскільки події у серіалі розгортаються трохи більше ніж за півроку до початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

– Тобто теми війни ви у серіалі не торкались?

– Ні, ми не могли обійти цю тему стороною. Тому наша історія розпочинається як раз в перший день повномасштабного російського вторгнення, коли наш герой знаходиться у Сполучених штатах і під час нагородження його орденом Єльского університету  дізнається про те, що в Україні почалася війна. І власне весь сюжет у нас «обрамлено» умовними рамками війни, про яку ми згадуємо в першій і останній серіях серіалу. Але в основному і для героїв, і для глядачів, цей серіал дає можливість повернутись до того життя, яке у нас було до повномасштабної війни, згадати ті проблеми, які нас турбували, ті виклики, які були перед ними. І оскільки робимо ми це в такому легкому жанрі, то це, на мою думку, має певний терапевтичний ефект.

– У серіалі головні ролі зіграли молоді актори. Чи важко було працювати з ними, враховуючи відсутність у них досвіду зйомок у подібних великих проєктах?

– Трійка акторів, які грають у нас головних героїв, були затвердженні ще при зйомці «пілоту». Свого часу вони були вдало підібрані на ролі і зараз дуже «влучно» потрапляють в типажі своїх персонажів. Коли ми з ними зустрілись і познайомились, то ще раз повністю «перебрали» цю історію. Бо на етапі коли був написаний сценарій для «пілоту», був розроблений сюжет тільки першої серії. Не було всіх фінальних арок персонажів. І ми з хлопцями і дівчатами докладно розбирали цю історію – як вибудувати їх персонажів. 

До того ж не можна сказати, що вони абсолютні дебютанти, бо вже знімалися в деяких картинах, але не в таких великих ролях, як в цьому проєкті. Для них це також був своєрідний великий виклик і вони всі були максимально вмотивовані, тому що протягом трьох років очікували реалізації цієї історії. Працювати з ними не було важко, бо вони уважно прислухались до всього, що я їм пропонував, і на піку своєї можливості виконували всі задачі, які я їм ставив, та додавали від себе дуже веселі імпровізації. Вони цим проєктом буквально жили і він в них, так би мовити, вже «пустив коріння».

–А які були складнощі при роботі над серіалом, особливо з урахуванням того, що працювати над ним довелося під час війни?

–Безумовно, що кіновиробництво під час війни закуто в досить стислі рамки. Це стосуються і виборів об’єктів для зйомок, і планування часу в знімальному періоді. Наприклад, враховуючи наявність комендантського часу, знімати нічні сцени, які були прописані в сценарії, було просто неможливо. Внаслідок цього нам довелося досить суттєво «почистити» сценарій від нічних сцен, але оскільки сюжет однієї з серій у нас близький до жанру «хоррор», тому вона безумовно повинна була зніматись вночі. Щоб її таки зняти нам довелося десь три тижні проводити перемовини і з військовими, і з адміністрацією, щоб нам дозволили працювати вночі в занедбаному санаторії, який знаходиться за Києвом.

– Але ж у вас вже був певний досвід зйомок під час воєнного стану, оскільки роботу над детективним серіалом «Гарячий», ви закінчували вже після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

– Так, на проєкті «Гарячий» у нас було п’ять недознятих знімальних днів, а це майже ціла серія. Закінчуючи роботу над ним, нам довелося взагалі «тікати» від натури і обирати у якості локацій якісь паркінги та місця де можна було сховатись під час тривоги. Це було влітку 2022 року, коли були сильні масовані обстріли Києва, і наша ППО не завжди перехоплювала все що до нас летіло. Тому ми, хоча і продовжували знімати, але ховались при цьому під землею.

–У серіалі також знімались вже відомі актори. Зокрема Володимир Ращук, який проходить зараз службу у ЗСУ. Ви затвердили його на роль з огляду на цей факт (що він захищає країну), чи дійсно орієнтувалися на його акторські здібності. І як ви змогли поєднати його службу і зйомки?

– Володимир грає у нас місцевого бандита Сєрьогу, який трішки «затримався» у 90-х роках. Власне, коли ми почали думати, хто б міг би зіграти цю роль, то одразу око впало саме на Володю. Проте ми сумнівалися, як ми його зможемо запросити, якщо він служить в ЗСУ. Але у нас на одну з головних вікових ролей вже була затверджена його дружина Вікторія Білан-Рашук. Ми поговорили з нею, після чого вона зв’язалася з Володею і передала йому нашу пропозицію. 

Він відповів, що не може нам гарантувати те що приїде на зйомки в потрібний нам період, але зробить для цього все можливе. І після цього ми зупинили пошук актора на цю роль, чекали від Володі підтвердження, бо для нас також було дуже важливо, щоб людина, яка зараз знаходиться на війні, мала змогу хоча б ненадовго повернутись до своєї основної професії. На щастя Володі це вдалося і буквально за пару днів до початку зйомок він підтвердив, що командування надало йому відпустку на ці дні, коли він нам був потрібен. 

У нього було лише три знімальних дні, але приїздити йому до нас довелося двічі, тому що перший знімальний день був на одному об'єкті, а два наступних – в іншому місті. Для нього це також було дуже необхідним. Бо, по-перше, він міг побачитись з дружиною, а, по-друге, повернутись до тієї професії, яку він любить і якою він надихається. Наскільки я знаю і надалі йому вдається домовлятись з командуванням та виділяти час, щоб знятись в інших проєктах, до яких його запрошують. Ще у нас в епізоді зналась Аня Яремчук, у якої на жаль на війні загинув її чоловік, відомий режисер Олег Бобало. Взагалі ми намагалися запрошувати тих людей, які зараз «сидять» без роботи, бо серіалів знімається мало, і таким чином підтримати їх, дати їм надію, наснагу і віру в те, що все налагодиться.

– Чи були задіяні на зйомках «непрофесійні» актори, які зазвичай мешкають у кожному селі: корови, кури, качки, свині?

– У нас, звичайно, знімались різноманітні тварини. Але в селі де ми проводили зйомки, культура розведення свійських тварин майже втрачена, оскільки воно знаходиться досить недалеко від Києва. Наприклад у нас у кадрі повинно бути присутнє стадо корів. Наш герой слідкував за ними, щоб  з’ясувати хто їх таємно доїть. Та, на жаль, у тому селі нам не вдалося знайти більше двох корів. Тому ми вдалися до стокового матеріалу і використали відео, зняте під час роботи над пілотною серією, бо «пілот» знімався в іншому селі, де корови були. 

Але у нас знімалася коза Зозулька і дуже професійно все робила (сміється). Вона навіть мекала точно у необхідних місцях. В одному епізоді вона повинна була втекти від хазяйки і зробила це просто філігранно, пробігши абсолютно чітко по запланованій траєкторії. Було кілька дублів і в кожному вона відпрацювала без нарікань. Ще у нас знімався маленький декоративний півень. У нас одна серія власне повністью присвячена цьому півню. Там є такий кумедний кадр, коли героїня чухає йому холку, а півень закриває очі і просто  «балдіє» від цього.  Ми ніколи такого не бачили, тож були просто вражені, тому що півень відіграв як справжній актор.

– Зйомки серіалу почалися наприкінці травня і вже у жовтні планується його прем’єра. Як вдалося так швидко зробити 16-серіний продукт і чи не позначиться подібна поспішність на його якості?

– Я можу чесно сказати, що у нас вийшов дуже достойний і самобутний проєкт. Підійшли ми до нього нестандартно і залучили для його реалізації велику кількість справжніх професіоналів. Наприклад, у мене на цьому проєкті було задіяно три дуже відомих і дуже професійних операторів: оператор-постановник – Вася Сикачинский, Олександр Гребенніков, з яким я раніше вже робив кілька картин, у тому числі і «Гарячого». Максим Сало – дуже талановитий оператор Steadicam. Саме завдяки їхньому професіоналізму картинка вийшла яскравою, з динамічним рухом і гарною композицією. 

Також монтаж разом з режисером монтажу Андрієм Гуляничем у нас вийшов по емоціях і по змінах кадрів дуже динамічний. Так що швидкість нашої роботи на якість кінцевого продукту ніяк не вплинула, хоча у нас було «виділено» в середньому по два дні на одну серію. Тобто якщо серія триває 24 хвилини, то в день ми знімали приблизно 11-12 хвилин готового матеріалу. Це багато.

Але через те, що група була дуже вмотивована, що вона складалася із професіоналів,таких як чудовий художник-постановник Олександр Тетерін, художник по костюмах з чудовим смаком Наталя Степанєєва та художник по гриму Ольга Давидян, які скучили за роботою, ми змогли зробити дійсно гарний серіал, насичений виразним реквізитом та яскравими образами. Це не буде просто картинка вісімки героїв, які між собою розмовляють, це буде яскравий, багатий на різноплановість й на динаміку проєкт і я сподіваюсь, що глядач гідно оцінить нашу роботу.

Фото: архів Олега Туранського, пресслужба Нового каналу