Дружина вдома, а чоловік на війні: як уникнути проблем у родинах військовослужбовців

На жаль, через повномасштабну війну в Україні нині тисячі родин змушені бути не разом. І досить часто подружні стосунки на відстані руйнуються. Іноді навіть у тих родинах, які чекають на народження дитини.

Інколи просто не вистачає терпіння, розуміння або ж навіть  ресурсу на почуття. Факти ICTV поговорили з перинатальною психологинею Аллою Тимчак про те, як уникнути такого сценарію, зберегти стосунки на відстані й разом радіти появі немовляти.

“Чоловік став агресивним, зовсім не схожим на того, яким він був перед війною. Щойно почує, що з кимось з побратимів сталася біда, не спить, не їсть, знервований. Я не знаю, як з ним поводитися”.

“Попри те, що у нас буде троє дітей, він не хоче покидати службу.  Часто помітно, що він думками не з родиною, а десь далеко”.

“Мій чоловік закрився у собі, ніщо його не тішить, навіть поява немовляти. Звісно, й уваги до мене стало менше. Тож відчуваю, що стосунки зовсім не ті, що були рік тому”.

Таких історій тисячі – підтверджує психологиня Алла Тимчак. І не лише по відношенню до чоловіків. Навіть жінки-військовослужбовиці, повернувшись до цивільного життя деколи мають незвичну поведінку.

– Є жінки, які  більше хвилюються за своїх побратимів і менше говорять, наприклад, про дитинку, яку виношують. Розмови лише про війну.  Я постійно намагаюся їх переключити. Часом їм надзвичайно важко це зробити, – розповідає психологиня.

Особливо важко тим жінкам, які не мають постійної підтримки поруч, коли чоловік на фронті. Загалом, стосунки на відстані – завжди виклик.

– Якщо стосунки були хорошими до того моменту, як довелося розлучитися тимчасово, то їх не зіпсуєш. Якщо у стосунках вже були якісь проблеми і тут пара розлучається, перебуває в різних реальностях, то тоді можуть бути проблеми, – каже психологиня.

Важливо на відстані налаштувати віртуальний зв’язок через гаджети. Якщо є діти у родині, то вони також мають виходити на зв’язок з татом, незалежно від віку. Підліток повинен мати свій контакт із батьком.

У дружини також має бути окремий час для чоловіка на спілкування. Важливо вміти відкриватися, розповідати про проблеми, говорити про свої тривоги. Головне – не замикатися і не говорити, що все добре, коли насправді це не так. Чоловік все одно з емоцій та інтонації відчує, що це неправда. Важливо бути відкритими.

Нерідко конфлікти виникають у родині, щойно чоловік повертається із війни, навіть на короткочасну відпустку. Психологиня радить, аби цього не сталося,  найперше – дайте йому відпочити. Не варто запитувати про службу, війну та побратимів. А ще – одразу з порогу не закидайте його хатньою роботою і родинними справами.

– Коли військові приїжджають додому, то сплять по 12 годин. Їм треба відновитися.  Також не варто випитувати якісь моменти про війну. Треба дати час. Що зріліші стосунки, то легше відбудеться адаптація, – радить Алла Тимчак.

Жінці варто бути чутливою і мудрою. Утім, чоловікам також треба розуміти, що жінка, яка залишилася сама вдома з дітьми, якщо вона у селі, та ще й із сільським господарством, очікує підтримки. Сподівається, що саме чоловік візьме частину обов’язків на себе хоча б на той тиждень відпочинку, що він приїде.  І тут цей баланс важливо втримувати.

А ще – не будьте маніпуляторами та не вдавайтеся до усіляких хитрощів.

– Розкажу випадок: в мене була жінка, вагітна третьою дитиною, і вона каже – ви знаєте, я завагітніла без обговорення з чоловіком щодо народження малечі… Думала врятувати чоловіка від війни, думала, що народиться третя дитинка і він залишиться, а він приїжджає перед пологами і каже, що не буде залишатися. Що він повернеться до побратимів. Тобто, це не варіант – третій раз вагітніти, якщо ти сама собі це придумала, потрібно обговорювати у парі,  – радить Алла Тимчак.

Навіть запланована вагітність несе неабиякі зміни у житті родини, особливо військовослужбовців. Так, іноді чоловік не завжди може зрозуміти причину мінливих настроїв вагітної  дружини. Як наслідок, він може почуватися покинутим та розгубленим і сам потребуватиме підтримки.

Тож, не соромтеся звертатися за допомогою – до родичів, соціальних служб, громадських організацій, психологів.  Головне – робіть це вчасно і не тримайте наболіле у собі.