Ветеран дивізії СС «Галичина» в канадському парламенті: реальність складніша, ніж штампи російського агітпропу

Минулого тижня під час візиту президента України Володимира Зеленського до Канади у парламенті країни вшанували оплесками запрошеного на засідання 98-річного ветерана дивізії Ваффен-СС«Галичина» Ярослава Гуньку. Спікер канадської палати громад Ентоні Рот заявив на засіданні, що Гунька «український герой, канадський герой». Поява Гуньки в канадському парламенті спричинила гостру реакцію Польщі та серед представників єврейської спільноти. Ентоні Рот перепросив за свої слова та за запрошення Гуньки, яке назвав суто власною ініціативою. Через декілька днів Рот пішов у відставку. Міністр освіти Польщі Пшемислав Чарнек виступив із вимогою перевірити, чи є підстави для екстрадиції 98-річного Ярослава Гуньки. Посольство Росії у Великобританії навіть поширило фейк, що буцімто «Укрпошта» випустила марку з зображенням Гуньки з підписом «герої не вмирають», але наступного дня видалило допис. Розбираємося, чому російський агітпроп «вхопився» за цей випадок, чому Польща так болісно на нього зреагувала та чого очікувати від Канади.

14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина» ще з радянських часів була оповита митами, спрямованими проти українського націоналізму. Мовляв, українські націоналісти були безпосередніми поплічниками Третього Райху, адже увійшли до складу найбільш страхітливої його організації та воювали проти Антигітлерівської коаліції. Утім, реальність складніша, ніж штампи радянського та російського агітпропів.

Після поразки Вермахту та його союзників під Сталінградом на початку лютого 1943 року баланс сил на фронтах змінився не на користь Райху. Якщо до цього його вище керівництво дотримувалося у комплектуванні війська ідеалів расової чистоти, то відтоді почало загравати з народами, яких вважала Untermensch — недолюдьми, представниками нижчих рас, які не гідні мати власну державність, навіть під протекторатом Німеччини, та воювати на її боці.

28 квітня 1943 року було створено 14-ту гренадерську дивізію Ваффен-СС «Галичина». Політично формування дивізії підтримала Організація Українських Націоналістів (мельниківців), тоді як інша фракція, ОУН (революційна), тобто бандерівці, були проти, адже вже створили Українську повстанську армію. До лав дивізії вступило близько 13 тисяч українців із Галичини.

Чи означає це, що дивізійники симпатизували Гітлеру? Галицькі українці були радше нажахані періодом «перших совітів», окупацією регіону радянськими військами в 1939–1941 роках, яка супроводжувалася колективізацією, масовими репресіями, депортаціями десятків тисяч людей до Сибіру, а під час відступу в червні 1941 року — розстрілами десятків тисяч в’язнів у тюрмах заходу України. Під час нацистської окупації Галичина потрапила не до Райхскомісаріату Україна, де справді масово винищували українців, а до складу Генерал-губернаторства, сформованого з колишніх територій Польщі. У Генерал-губернаторстві нацистські окупанти, навпаки, сприяли розвитку української громади, щоб зменшити вплив поляків. В умовах інформаційного голоду українці Галичини могли не знати про звірства нацистів у Райхскомісаріаті Україна. Зате чудово пам’ятали своє другосортне становище в міжвоєнній Польщі та радянський терор. Німців галицькі українці радше сприймали як «іншу версію» австрійської влади, яка намагалася підтримувати баланс між українцями та поляками в Галичині. Отже, десятки тисяч галицьких українців відгукнулися на заклик Німеччини стати до лав нової дивізії, щоби зупинити наступ Червоної армії зі Сходу. Більшість навіть не знала про існування такої структури Райху як СС (Schutzstaffel, загони охорони), а абревіатуру СС наївно сприймала як Січові Стрільці — українські військові підрозділи Першої світової війни під австрійським командуванням. Не будемо перераховувати всі національні дивізії Ваффен-СС, лише зазначимо, що серед них були присутні також російська та білоруська. 30-та дивізія Ваффен-СС (2-га російська) була розформована самими ж німцями за злочини під час придушення Варшавського повстання у 1944 році.

Тут ми переходимо до ключового питання: чи є 14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина» злочинним військовим підрозділом. Почнемо з найзагальнішого, на що орієнтується весь цивілізований світ — рішення Нюрнберзького трибуналу. Нюрнберзький процес не визнав Ваффен-СС як злочинну організацію. Але при цьому постановив, що багато членів цієї структури брали участь у воєнних злочинах, зокрема й Голокості.
Чи стосується 14-ї дивізії Ваффен-СС зауваження про воєнні злочини? Військовий шлях дивізії видався дуже коротким. Після боїв під Бродами проти Червоної армії дивізія була відправлена на переформування, після цього несла службу в Словаччині, згодом на Балканах. У травні 1945 року дивізійники пробилися до зони окупації західними союзниками. Знаменним фактом у цій ситуації є те, що якщо російських і білоруських есесівців, донських козаків-колабораціоністів Західні союзники видали СРСР, то дивізійників «Галичини» віддавати відмовилися. Формальним приводом до цього стало те, що станом на початок Другої світової дивізійники не були громадянами СРСР. Після цього практично всі дивізійники перебралися до Великобританії, а звідти — до Канади, США, Австралії, Аргентини. Вони облаштовувалися на новому місці, вливалися в суспільне життя, а їхня справа була практично забута.

Але в 1953 році міністром Федерального уряду Німеччини став Теодор Оберлендер, який у 1941 році був керівником українських націоналістів (у батальйоні «Нахтігаль»). У 1960-х проти Оберлендера було почато дискредитаційну кампанію. Саме через нього хвиля інформаційної атаки з боку СРСР і НДР зачепила й учасників СС «Галичина», які вже давно осіли в Канаді. І протягом 1980-х років у Канаді було проведено два судових процеси, які мали з’ясувати, чи причетні дивізійники СС «Галичина» до воєнних злочинів. Комісія з розслідування у справах воєнних злочинців у Канаді (комісія Дешена) визнала, що більшість дивізійників не брали участі у воєнних злочинах, зокрема і Ярослав Гунька. Іншими словами, з кінця 1980-х до ветеранів СС «Галичина» в уряду Канади жодних питань не виникало.

А от у Польщі — так. Якщо ОУН-УПА у поляків асоціюються з Волинською трагедією, то СС «Галичина» — з трагічною долею села Гута Пеняцька на Львівщині. 28 лютого 1944 року в селі були знищені всі 172 будинки та замордовано мирних жителів (за різними оцінками, від 500 до 800 осіб, включно з жінками та дітьми). У 1994-му вже в постсоціалістичній Польщі було проведено слідство, яке визначило винуватцями саме українських дивізійників. Проте українські історики з такою інтерпретацією подій не погоджуються, наводячи аргументи на те, що каральну акцію виконували саме німецькі загони. Але Польща вже зробила звинувачення на адресу СС «Галичина» частиною більше політичного, ніж історичного дискурсу.

Саме тому польську реакцію на появу в канадському парламенті українського дивізійника можна розглядати у розрізі жовтневих виборів в країні. Попри те, що владна партія «Право і справедливість» є одним із головних союзників України у світі, з електоральних міркувань вона може розіграти «антибандерівську» карту. У 2018 році були прийняті «антибандерівські закони», згідно з якими людей, які говорять про «польські концтабори» чи заперечують «злочини українських націоналістів», можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Юридична ініціатива не мала особливого практичного сенсу, а радше мобілізовувала електорат. Тому вимоги видачі або екстрадиції Гуньки Польщі слід розглядати радше в контексті найближчих виборів.

Важливо відзначити, що в Україні СС «Галичина» офіційно не вшановується. Дивізійники не згадані в «Законі про правовий статус і вшанування пам'яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті» 2015 року — на відміну від ОУН-УПА. Тодішній очільник Українського інституту національної пам'яті Володимир Вятрович виступав проти глорифікації дивізійників. Окремі політичні організації правого спектру 28 квітня проводять марші. Вже в ролі нардепа Вʼятрович, оцінюючи подібні заходи, сказав, що “не готовий це підтримувати”. Висловився Вʼятрович і щодо нинішньного скандалу: «Героїзм у Другій світовій виявили ті українці, які, кидаючи виклик обом тоталітарним режимам, ішли боротися з ними в лавах УПА. Інших українців силою чи пропагандою долучали до лав німецької чи радянської армії, там вони проливали кров за чужі інтереси, іноді вбиваючи інших українців у одностроях ворожого війська. Такою була доля представників бездержавної нації. Але це точно не робить ані солдат-червоноармійців, ані солдат дивізії «Галичина» злочинцями через їхній вибір, часто зовсім не “вибір”». А Офіс президента, як і МЗС, засуджував марш на річницю створення дивізії — як і будь-які прояви пропаганди тоталітарних режимів.

Тепер президент опинився в центрі скандалу, який розкручує російська пропаганда, 27 вересня премʼєр-міністр Канади Джастін Трюдо сказав, що Канада просить вибачення в президента України Володимира Зеленського та української делегації, які були присутні на цьому засіданні парламенту.

У липні цього року президенти України та Польщі вперше в історії спільно вшанували пам'ять усіх жертв Волинської трагедії. Хочеться вірити, що скандал навколо Ярослава Гуньки не зруйнує порозуміння, яке в історичних питаннях нарешті встановилося між нашими країнами.

Підсумовуючи, варто відзначити, що в світі існує антифашистський консенсус, визначений Об’єднаними націями, державами-переможицями в Другій світовій війні. Згідно з ним, засуджуються всі організації, формування й особистості, які воювали на боці Країн осі. Росія інструменталізує цей консенсус, колись атакувавши країни Балтії за вшанування місцевих ветеранів Ваффен-СС, а тепер атакуючи Україну за вшанування ОУН, УПА й заразом за «толерантне ставлення» до СС «Галичина». Але саме народи Східної Європи, які опинилися між молотом і ковадлом, між СРСР і Райхом, між Сталіним і Гітлером, розуміють, що часто у тогочасних людей, які приєднувалися до певних військових формувань, насправді не було вибору. Вони захищали свою батьківщину від однієї окупації, на жаль, за допомогою іншої окупації. Зараз цим людям під 100 років. Усіх, хто скоював воєнні злочини, здебільшого вже знайдено та покарано, але російська пропаганда витягає на світ цих літніх людей, які свого часу втекли з СРСР через пів світу, та намагаються довести, що Україна глорифікує нацизм.