Дев’яносто хвилин військового просвітництва

Я закінчив школу та вступав до університету на хвилі «перестройки», коли ЗМІ ще були ЗМІП (засоби масової інформації та пропаганди), але критичні вольності в публікаціях центральних партійних (інших ще не було) дозволялися. Проте на вступних іспитах, ще й на ідеологічний факультет журналістики, абітурієнти все ж мусили дотримуватися прийнятих стандартів у аналізі інформації та у відповідях на питання екзаменаційного білету. Фокус у тому, що ми себе ще тримали в рамочках, а деякі викладачі вже хотіли спілкуватися, нарешті, з мислячими молодими людьми.

Тому досі згадую епізод, свідком якого був і після якого почав відходити від прийнятих шаблонів, коли ти говориш ідейно правильний набір слів, за що отримуєш потрібний середній бал. Дівчині переді мною дістався аналіз роману Юрія Яновського «Вершники», і вона механічним голосом почала: «Роман “Вершники” просякнутий героїчним пафосом…». Екзаменатор роздратовано зупинив її і втомлено запитав: «А тепер розкажіть, що таке героїчний пафос». Розгублена дівчина не знайшла слів, отримала «три» бали й розплакалася в коридорі.

Згадалося, бо героїчний пафос сьогодні дуже добре ілюструється фільмом «Вовк. Страху нема» — незалежною авторською стрічкою, створеною Тетяною Кулаковською та Анною Мартиненко. Анонсований широкий прокат, який стартував 28 вересня на великому екрані та приурочений уже до Покрови за новим церковним календарем. Від цього року День захисників і захисниць України відзначають не 14, а 1 жовтня. Створено фільм за участю бійців і командирів бойових підрозділів Сил Спеціальних Операцій (ССО) ЗСУ, чиї імена та прізвища в більшості випадків із зрозумілих причин приховані, обличчя — заховані, голоси — замасковані. Лишаються тільки позивні, що теж давно вже нормальна практика.

Загалом усе, що на екрані — норма для документальних стрічок воєнної доби. Окрім одного: у 90-хвилинному хронометражі знайшлося дуже мало місця для реальних історій, які є основою, приводом для будь-якої оповіді. Замість них — чимало справді ексклюзивного відео, знятого завдяки цивільно-військовому співробітництву кіномисткинь із командуванням, командирами бойових підрозділів і воїнами Сил Спеціальних Операцій ЗСУ. Але все це — ілюстрація роботи підрозділів ССО, що супроводжується правильними, потрібними, проте шаблонними фразами на кшталт: «Уся наша підготовка пов’язана з цим, щоб ми довго співпрацювали з природою», «Я бороню рідну землю», «ССО в структурі всеохопної оборони нашої держави є ефективним інструментом реалізації закладеного потенціалу» тощо. Героїчний пафос як він є…

Це лиш на перший погляд здається, що казенна мова політінформацій, військових статутів та інструктажу — неодмінна умова, яка входить у один пакет із можливістю співпрацювати з військовими структурами. Ніде правди діти, консервативними, неповороткими, негнучкими, далекими від цивільного розуміння демократії та свободи творчості й самовираження. Є кілька прикладів інших форматів. Скажімо, трилогія «Небо. Море. Земля» та «Збиті льотчики Росії» Артема Шевченка, які він знімав за прямої підтримки ГУР МО України. Або — «День українського добровольця» Володимира Тихого та інші проєкти його й загалом обʼєднання «Вавилонʼ13».

Але окей, без снобізму. Кожен митець творить, як відчуває та бачить. Ніхто не повинен наслідувати когось іншого, бо в того нібито краще виходить. Якщо відлущити казенно-пафосну важкувату оболонку, всередині фільму «Вовк. Страху нема» за звичним для народжених у СРСР форматом «Служу Советскому Союзу» є немало справді красивих, корисних, пізнавальних і просвітницьких тем. За великим рахунком, для частини глядачів він стане мотивацією для служби в ССО. Звісно, якщо крім мотивації є ще необхідні фізичні показники та цілий ряд спеціальних знань і навичок: від водіння до бути на «ти» з новітніми технологіями.

Найперше слід відзначити детальний опис структури кожної операції ССО. Не окремо взятої, а типової повітряно-десантної операції, типової підготовки снайперів до роботи, типової роботи на воді, під водою, принцип комплектування розвідувально-десантної та десантно-штурмової групи. Цивільним, які цікавляться темою, але з різних причин не служать, на все це дуже корисно дивитися. Здавалося б, очевидна річ: «Найбезпечніше здійснювати евакуацію групи саме автомобілем». Та погодьтеся, ми живемо всередині війни не перший рік — проте досі не уявляємо, як бійці ретельно планують не лише операцію, а й власну безпеку та безпеку побратимів під час виконання. Те, що не всі можуть повернутися живими — факт. Але загибель, честь і чин — чи не єдине, про що в фільмі не згадують із пафосом і надривом.

Зйомки, як зазначається в повідомленні для преси, почалися три роки тому. Тобто ще під час АТО, яку вже перейменували на ООС. Початок повномасштабного вторгнення вимагав не лише продовжити зйомки, але й інакше осмислити. Що помітно в самій стрічці: навіть монтаж «до» й «після» — інший. Ще в новішій частині менше загальних фраз про патріотичний обов’язок, натомість більше спроб осмислити час нинішній із точки зору тих самих військових. Героям є з чим порівнювати умови служби й рівень та вагу бойових задач.

Більшість відео — постановні зйомки й реконструкції кількох операцій. Зокрема, під фінал глядачі мають змогу стежити за буквальним відтворенням багатокомпонентої операції «Вовк», яку коментують за кадром військовослужбовці Повітряних Сил ЗСУ. Так, актуальні формати документального кіно постановних зйомок не вітають і не практикують. Або ж підходять до постановки не так прямолінійно. Проте в своєму аматорстві, яке цілком прийнятно визначити незалежним кіно, авторки щирі й чесні. Вони прагнуть не розказати, а показати те й тих, що та хто захоплює та надихає.

Раніше Тетяна Кулаковська й Анна Мартиненко вже зняли кілька стрічок схожої тематики з показовими назвами, як ось «Позивний Зеніт» та «Воїни Духу». І якщо вони обрали для себе нішу патріотичного-патріотичного документального кіно — хай так і буде. «Вовк. Страху нема» розкаже про непросту роботу ССО ЗСУ в такій самій манері, як, наприклад, офіційно написана й узгоджена до коми стаття в підручнику чи ознайомчий навчальний фільм. Але хто сказав, що зараз і надалі таке джерело інформації про захисників України не потрібне. Уявіть собі парад Перемоги без пафосних звернень…