Сепаратизм, російська мова й "ісконні землі": чи буде війна Росії за Північ Казахстану

Їх було три: Україна, Білорусь, Казахстан. Саме ці країни в перші десятиліття після розпаду СРСР Росія обрала як базу для відновлення імперії. Причин багато — від ядерного статусу до потужної економічної бази цих держав.

Врешті Білорусь Росії вдалося поглинути, Україна виявилася готовою на все, щоб розпрощатися з "любим братом", навіть воювати. Казахстан поки продовжує залишатися на роздоріжжі, проводячи зовнішню політику на кшталт тієї, яку свого часу другий президент України назвав "політикою багатовекторності".

Багато хто в самому Казахстані називає сучасний період у країні "казахським 2013 роком", тобто роком перед початком російської агресії в Україну.

Фокус вирішив дати відповіді на питання: чи загрожує Казахстану найближчим часом вторгнення військ РФ і яка загалом зараз політична ситуація в найбільшій колишній російській колонії.

Україна та Казахстан: паралелі історії

В історії України та Казахстану справді багато спільного. Обидві країни були загарбані Російською імперією у XVIII столітті під приводом захисту від інших імперій. Обидвом народам імперська влада намагалася стерти історію. Лише українцям нав’язувалася ідея "одного народу", а казахам зі зрозумілих причин нав’язувалася інша концепція — відсутність будь-якої цивілізації на цих землях до приходу росіян.

Свої сьогоднішні кордони Казахстан отримав у радянський період. Тому теза, що його "створив Ленін" (Казахська РСР була утворена вже в сталінський період, проте концептуально це суті не змінює) теж може легко сюди застосуватися. По суті, географічно від Болгарії і до Маньчжурії тягнеться один великий Євразійський степ. До XX століття на цій території технологічно не було можливості провести будь-які кордони, тому любителям переписувати карти з Москви справді є де розгулятися.

Знищили скотарство, зате підняли цілину

У 30-ті роки сталінська колективізація теж призвела до голоду в Казахстані. Фактично винищувалося традиційне господарство цього народу — кочове скотарство.

У другій половині XX ст. Казахстан пережив освоєння цілини та промислову розбудову. В степу повиростали цілі міста. Ці процеси певною мірою можна порівняти з розвитком країн Перської затоки кількома десятиліттями пізніше, де в пустелі виростали мегаполіси з дорогами, хмарочосами й іншою сучасною інфраструктурою. У Казахстані теж знайшли значні поклади нафти. На території країни споруджено знаменитий космодром "Байконур". Водночас у Семипалатинську проводилися експерименти з випробування ядерної зброї, від яких постраждали десятки тисяч людей. У Казахстані пам’ятають про цей злочин проти їхнього народу. Тож радянське минуле в державі оцінюють, м'яко кажучи, неоднозначно.

"М'яка сила" та п'ята колона Кремля в Казахстані

Тут знову напрошуються аналогії з українською історією. В роки освоєння цілини та індустріалізації Казахстану на його територію прибула чимала кількість російськомовного населення. Росіяни переселялися на ці території з часів їх завоювання, але з середини XX ст. цей процес став масовим. Таким чином, утворилися цілі регіони компактного проживання не просто російськомовних казахів, а етнічних росіян. Так у 1989 році казахи становили лише 39,7% від населення країни. А зараз етнічними казахами себе вважають близько 70% населення або 14 млн осіб.

Старше покоління етнічних росіян не бажає реінтегруватися в казахське суспільство. Алматинський політолог Дос Кушим називає казахське суспільство та російський етнічний анклав у ньому "двома різними світами". Із 19 мільйонів населення Казахстану, близько 3 млн становлять росіяни. Близько 15% з них проживають у столиці радянського Казахстану — місті Алмати. Решта росіян розсіяна по півночі країни, тобто зі тсорони РФ. Все ж за роки незалежності етнічні пропорції змінилися на корсть казахів; росіяни становлять більшість населення лише в одному регіоні країни — Північно-казахстанській області (росіяни становлять близько половини населення регіону). Ця область є однією із найдепресивніших в карїні. її частка в економіці станвоить лише 1,6% ВВП. Зараз в Казахстані налічується 22 міста із чисельністю населення понад 100 тисяч осіб. З них у чотирьох більшість наслення становлять етнічні росіяни — це Усть-Каменогорськ, Петропавловськ, Теміртау, і Рудне. В усіх росіяни становлять трохи більше половини населення.

Казахський політичний оглядач Марлен Зиманов відзначає, що хоча молоде покоління етнічних росіян, які народилися у незалежному Казахстані намагається повноцінно інтегруватися в казахське суспільство, старше покоління в основному залишається адептами радянської історико-культурної парадигми.

Також він відзначає зростання у країні третьої групи етнічних росіян – тих, хто іммігрував після початку прямої російської агресії проти України. В Казахстані досі доволі сильні позиції займає російська мова, зокрема в освіті. На пострадянському просторі лише Білорусь випереджає Казахстан за кількістю учнів, які здобувають освіту російською мовою – близько 30% від загальної кількості учнів.

Кремлівським "стратегам" навіть не потрібно було витягувати нових методичок. Вони стали просувати ту ж історію про "утиски російськомовних", "агресивних націоналістів", на цей раз казахських та "історичні землі". Варто відзначити, що уряд проводить політику заохочення переселення людей з півдня країни (де проживають в основному етнічні казахи) у північні області

Замість партійної еліти – три казахські жузи

Зі здобуттям незалежності країну очолила колишня комуністична еліта. Проте з часом суспільний лад усе більше повертався до свого традиційного укладу – поділу на три жузи, який веде свої корені ще із часів середньовіччя. Китайський дослідник політичних процесів у Казахстані Хаомінг Лі відзначає, що з самого здобуття незалежності у 1991 році у країні проглядалися суперечності між жузовим способом організації суспільства та нав’язаною більшовиками партійно-апаратною системою. Жузи існували й в радянський період, проте радянська влада всіляко намагалася зламати цю систему. За три десятиліття незалежності суперечності лише посилювалися і торкалися усіх сфер суспільного життя від економічного до культурного. Врешті боротьба жузів за домінування стало однією з причин соціального вибуху, що стався в державі в січні 2022 року. Обидва способи існували у симбіозі із намаганням побудувати громадянське суспільство, яке б вело спосіб життя, схожий до європейського.

"Геть від Москви", ближче до Китаю: казахський шлях

Варто відзначити ключову відмінність Казахстану від України – вона географічна. Все ж більшість території країни знаходиться в Азії. Тому європейська інтеграція для Казахстану була малоймовірна. "Геть від Москви" у виконанні Астани (так знову називається казахська столиця) полягало у співпраці зі США, які були світовим гегемоном на рубежі тисячоліть. Це співробітництво полягало у допуску транснаціональних корпорацій до частини природних ресурсів Казахстану. Проте із піднесенням КНР ситуація змінилася.

Важливо 100 років СРСР. Як українці зіпсували свято Путіну

Китай все більше і більше ставав економічним гегемоном в регіоні. Його політика м’якої сили розповсюджувалася і на Казахстан. Ситуація суттєво змінилася у 2013 році, коли саме у казахському університеті новообраний на той час лідер КНР Сі Цзіньпін вперше заявив про свою нову ініціативу відновлення древнього Шовкового шляху. Тоді це багатьом здавалося просто базованою на ностальгії демагогією. Проте за наступні десять років ця ініціатива, яка отримала назву "Один пояс – один шлях" стала наймасштабнішим глобальним проектом. Як давній шовковий шлях проходив, зокрема і казахським степом (у найкращі часи було дві гілки), так і сучасний транспортний коридор Китаю в Європу може проходити й через Казахстан або… Росію.

Чому РФ бачить у Казахстані конкурента, а США та Китай — партнера

Так Казахстан з об'єкта імперського ресентименту став логістичним конкурентом Москви. Контроль за цією державою став не просто рожевою мрією мешканців Кремля, а важливим фактором логістичного потенціалу Російської Федерації. З іншої сторони КНР хотів би транспортувати свої товари через більш контрольовану та лояльну територію, ніж та якою являється норовлива та важко передбачувана РФ. І тут геополітичний трикутник замикається, адже США явно не бажають надмірного посилення КНР. Одним з факторів піднесення Вашингтона історично був контроль за логістикою (в основному морською, але сухопутні коридори теж ніхто не скасовував). Таким чином географічне розташування Казахстану стало як потенційним фактором його піднесення та розвитку, так і можливою причиною загибелі. В історії таке трапляється не вперше.

Якщо США та КНР мають достатньо економічних "пряників", то основний "товар", який РФ пропонує своїм союзникам – це безпека. А цінність такого продукту різко зростає у нестабільний період, тож цілі та завдання Москви більш ніж зрозумілі. Казахський політтехнолог Діна Шайхіслам відзначає посилення сепаратиських ідей в інформаційному просторі країни з 2020 року. Вона вважає пояснює це бажанням РФ дестабілізувати ситуацію в регіоні.

Сі Цзіньпін гарантує

Проте у збереженні територіальної цілісності Казахстану важливу роль відіграє фактор, про який уже згадувалося вище – той самий, що відрізняє ситуацію в Казахстані від української. Це географічне положення та набір союзників. Логістичний потенціал Казахстану є важливим фактором економічного розвитку КНР, відтак у Пекіні зацікавлені якщо не у повному контролі за логістичним коридором, то принаймні, щоб його не контролювала Москва.

У вересні 2022 року Сі Цзіньпін заявив про гарантію територіальної цілісності держави. Також про важливість логістичного коридору говорить той факт, що саме напередодні візиту лідера КНР Сі Цзіньпіна до Москви у казахському місті Петрозаводськ малочисельна сепаратистська група проголосила про утворення "народної республіки" та відділення від Казахстану. Такий собі козир на переговорах. Проте зрозуміло, що жодних успіхів він принести не міг.

Річ у тому, що попри значну кількість російськомовного населення, яке місцями доволі компактно проживає на півночі країни, сепаратизм як явище рідко заходить далі дивану перед телевізором. Місцеві оглядачі називають місцевих прихильників РФ скоріш дивакам, ніж реальною загрозою. Так само до них ставляться і представники влади.

В цьому аспекті можна сміливо проводити аналогію з Україною напередодні доленосних подій у Криму та на Донбасі. Без підтримки ззовні жодний сепаратистський рух не мав шансів на успіх.

Тож якщо ми говоримо, що Казахстан зараз знаходиться в "українському 2013 році", то чи варто очікувати вторгнення наступного року (хоча б і завуальованого під гібридну війну)?

Скоріш за все, ні. По-перше, коли ми говоримо про 2013 рік, то це доволі умовно. І ці процеси можуть тягнутися роками. Але є два фактори, які унеможливлюють російське вторгнення до Казахстану.

• Перший – це сама РФ. Агресії проти України передувала успішна кампанія в Грузії, яка не просто надихнула Кремль на подальші дії, а й стала генеральною репетицією зовнішньої агресії. Було ретельно вивчено ґрунт, виявлено усі підводні камені, які супроводжують міжнародну дипломатію в такому випадку. Агресія проти України ж обернулася для Москви крахом із важкопрогнозованим майбутнім для самої Росії. Іншими словами зараз Москві просто не до експансій в інші країни.
• Інший аспект – гарантії КНР. І тут ми наближаємося до висновків, які можуть суттєво змістити крен у світовій міжнародній політиці. Адже до 2022 року більшість аналітиків визнали б, що за аналогічних обставин Кремль би обрав між Україною та Казахстаном саме агресію до Казахстану. Інше питання, що обставини не були аналогічними, адже станом на зиму 2022 року казахська влада видавалася цілко лояльною Кремлю. А причиною було те, що Україна – це таки Європа. А агресію в Азії "ніхто й не помітить".

Проте реальний хід історії демонструє зворотне. Виявилося, що країна, яка дружить з КНР, має суттєвіші гарантії безпеки, ніж держава народ якої обрав інтеграцію у західне суспільство.

Казахстан не має союзницьких зобов’язань з КНР, тому аналогія з НАТО чи Південною Кореєю в цьому випадку недоцільна. Тут питання саме морального лідерства без жодних зобов’язань.

Китай може своїм словом вберегти від нападу агресивного неадекватного сусіда лояльну до себе країну. Колективний Захід залишив у пазурах імперського ресентименту націю, де саме громадянське суспільство обрало свій вектор розвитку. Якщо ці фактори знайдуть підтвердження серед людей, що приймають рішення у міжнародній політиці, то це буде справжній дипломатичний землетрус. Адже тоді справді Азія стає центром розвитку людства, а десь там на задвірках цивілізації у Європі продовжуються війни за території.

Важливо Нова історія від Путіна: яку перемогу та території відібрали у Росії 1917 року і як було насправді