Учні мають бути в некомфортних умовах, а вища освіта – дорогою, – інтерв'ю з найкращим учителем

Особливо відповідально ставляться до своєї місії зараз учителі історії. Вони не лише допомагають дітям правильно зрозуміти сучасні події в Україні, а й, навіть попри війну, долучаються до реформування української освіти, аби вона була міцним щитом від російської пропаганди.

Серед них і Василь Дяків – учитель історії та громадянської освіти, співавтор державного стандарту базової середньої освіти, співавтор підручників, переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2020, яку щороку організовує громадська спілка "Освіторія". Він працює у Заліщицькій державній гімназії, що на Тернопільщині, але активно долучається до реформ української системи освіти.

Переможець Global Teacher Prize Ukraine 2020 Василь Дяків / Освіторія

Найкращий педагог 2020 року в інтерв'ю 24 Каналу розповів про зміни у сфері освіти у час війни, найвизначнішу постать в історії України, нашу національну ідею, реформування старшої школи та вишів, НМТ-2024 і прагнення учителів. А також пояснив, чому українська вища освіта має бути дорогою і як учні повинні ставитися до Росії.

Учнів потрібно вчити цінувати себе і свою державу

Ви казали, що ваше покликання – робота з дітьми. А яку найголовнішу рису і чому має розвинути вчитель в учневі?

Одне з покликань вчителя – це розпізнати в дитині іскру, яка розвине її талант. Мені важливо, щоб учні також розуміли людські цінності, не переступали межу совісті, гідності й творили не лише свій світ успіху, а й успіх держави. Адже українському суспільству потрібно утверджувати та розвивати українську ідентичність, щоби ми не мали сумніву, хто ми, чому маємо захищати й розвивати нашу державу.

Натомість навіть у час війни частина українців – патріоти і розуміють українську ідентичність, а частина – представники "русского міра". Але найстрашніша і значна частина нашого суспільства – це ті, яким "какая разніца".

Явище пристосуванства у нас значне через те, що тривалий час ми не мали держави. З одного боку – страшно, що зараз триває війна, це трагедія, але з іншого – будь-яка війна прискорює процес творення політичної нації у новітній історії.

Хто міг подумати до широкомасштабного вторгнення, що Україні нададуть статус кандидата в члени ЄС, що нам допомагатимуть так західні партнери? Тобто учнів потрібно вчити цінувати себе і свою державу. Тоді це буде для них цінністю, яку вони захищатимуть і яка захищатиме їх.

Кожну сферу освіти в Україні треба реформувати

Якщо ви вже згадали про українську ідентичність, яка національна ідея українців?

Наша національна ідея розпорошена. Ми не маємо загальної візії.

Але в нас може бути українська мрія, коли держава сприятиме розвиткові громадянина, аби він міг стати успішним, багатим, щасливим. Та перш за все в Україні мають бути державні органи, які не толерують корупцію. І що найголовніше: таку мрію неможливо втілити у життя без реформ, зокрема судової.

Адже лише незалежна судова гілка влади дозволить людям повірити у справедливість і сприятиме залученню у країну інвесторів. Тобто ми маємо створити українську ідею через реформування українських інституцій, у яких немає корупції. Адже ідея – це конкретні речі, які творять і сильну державу, і громадянське суспільство.

До речі, про реформи. Як варто реформувати систему освіти України?

Потрібно реформувати кожну її сферу: дошкілля, загальну середню освіту, передвищу, вищу освіту тощо. Але важливо, аби заклади освіти мали фінансову автономію. В Україні є "зіркові" заклади освіти, які мають хороше матеріально-технічне забезпечення, ресурсну базу й волю у виборі навчальних програм тощо. Але вони переважно приватні.

А як загалом змінилися освіта в час війни?

Головні зміни – різні формати навчання, безпека, формування психологічної стійкості. Також освіта стала ще більше інноваційною, адже діти вчаться онлайн. Важливе і питання освітніх втрат, адже це проблема. При цьому треба враховувати, що на різних територіях – різна безпекова ситуація.

Також спостерігаємо такі проблеми і виклики у сфері комунальної освіти України як "старіння вчителів", неможливість залучення молодих фахівців і те, що комунальні заклади освіти часто програють приватним.

Учителям треба підвищити зарплату

А як залучити молодих вчителів на роботу у школу, і яка має бути зарплата у педагога?

Якщо є можливість піти там, де заплатять більше, людина піде. Тобто треба підвищити вчителям зарплату. Якщо людина може заробити 20 тисяч, вона не погодиться на зарплату у 6 тисяч гривень. Також сучасний світ не стоїть на місці. Молоді вчителі не розуміють, навіщо заповнювати і електронний, і паперовий журнал, навіщо писати конспекти тощо.

Але говорити зараз про суму, яку має отримувати вчитель, не зовсім коректно, бо ми не знаємо, що взагалі буде через пів року, яка буде інфляція. І озвучування конкретної заробітної плати вчителя є популізмом, бо не можна у війну спрогнозувати рівень виконання державного бюджету та донорські допомоги партнерів. З іншого боку – рівень зарплат має бути диференційованим, який регулюватиметься доплатами з місцевих бюджетів і залежатиме від населеного пункту. Адже зарплата умовно київського педагога, де дороге життя, та містечкового – різне.

А яких загалом змін зараз очікують учителі?

Значна частина вчителів хоче підвищення зарплати. Також педагоги сподіваються на збереження місця роботи, адже оптимізація може призвести до скорочення робочих місць. Є й такі, які хочуть більшу методичну свободу, але частину очікувань можна реалізовувати через автономію закладу освіти. На жаль, для частини педагогічних колективів така свобода здається утопічною через консерватизм, патерналізм, не розвинуті демократичні інституції управління закладом освіти.

Чи мають можливість учителі реалізовувати різні креативні ідеї? Чи їх у цьому обмежує система?

Міністерство надало раніше педагогічну свободу працівнику. І тут питання у тому, наскільки школа дозволяє реалізувати цю педагогічну свободу, чи готовий до неї вчитель і чи він вмотивований.

Василь Дяків / фото Global Teacher Prize Ukraine

Виші в Україні варто скоротити, а вищу освіту зробити дорогою

Ви згадували і про реформування вищої освіти. Які зміни необхідні?

В Україні, на мою думку, забагато вишів. Краще, щоб було більше училищ і коледжів. Тобто саме фахова освіта має бути популярною – МОН правильно робить, що її популяризує. Натомість вища освіта має бути дорогою. Студенти мають виходити із ЗВО готовими спеціалістами, а не перевчатись на роботі. А в Україні буває, що виші готують студента, а потім він приходить на роботу, а йому кажуть: "Забудь те, що ти вчив у виші. Ми будемо тебе вчити". Також, що важливо: кандидатські і докторські роботи повинні бути практичними з можливістю реалізації в економіці, як у США. У Штатах, до речі, виші є відразу науковими інституціями, які втілюють наукові розробки та ідеї у промисловість і народне господарство. І таким чином наповнюють бюджет свого вишу.

Якщо рік навчання у виші України коштуватиме, наприклад, 36 – 38 тисяч доларів, то вищу освіту здобуватимуть одиниці. А не ті, хто просто витрачає батьківські гроші, аби потім "вручити" їм свій диплом. Тобто вища освіта в Україні має бути дорогою, якісною і конкурентною. Вона має мати цінність.

А також – цінність і усвідомлення того, що дорога освіта – це перепустка умовно у світ конкурентних світових зарплат. Тобто випускник вишу повинен бути впевнений, що заробить ті гроші, які витратив на навчання. Тому якщо у нас буде, наприклад, 10, 20, 30 вишів в Україні, то НМТ буде інструментом вступу у виші для 2 – 5% випускників.

Як ви вважаєте, чи можна не здобувати вищу освіту й успішно реалізуватись у житті?

Такі компанії-гіганти як Apple, Microsoft, Google дають завдання потенційним кандидатам на посаду і якщо людина його виконує, ніхто не дивиться на диплом. Що цікаво: дослідження продемонструвало, що представники покоління Альфа і покоління Центеніалів до 28 років вже 5 – 6 разів змінюють місце роботи.

Ми ж поки міркуємо стереотипами, лекалами Радянського Союзу, що нам обов'язково потрібна вища освіта. Дитина не має підлаштовуватись під бажання батьків, а йти за покликом. І ще, що головне: у нас самі ректори мають захотіти змінювати систему вищої освіти і діяльність вишу, вносячи у законодавство ті положення, які дають змогу це реалізовувати.

От де є в Україні конкурентні виші, які могли б змагатися з Гарвардом, Кембриджем, Оксфордом? Якщо наші ЗВО у першій тисячі рейтингу з'являються, то це вже оу. Але чому ми не "тягнемося" до "десятки"?

Можу виокремити, до речі, з-поміж інших Український католицький університет. Але він приватний. Подивіться скільки коштує там навчання – і все стане зрозуміло. Адже у виші розуміють: якщо ми хочемо, щоб за навчання платили таку суму, то мусимо давати якісну освіту.

У старшій школі має бути вдвічі менше предметів і можливість їх обирати

Поговорімо тепер про новації у школі. Недавно після слів міністра Лісового виникла дискусія між батьками щодо кількості предметів у школі. Чимало з них вважає, що діти мають вивчати менше предметів. Скільки, на вашу думку, має бути предметів у старшій школі?

Я з 2016 року говорю про те, що у старшій школі має бути не 20, а 8 – 10 предметів. Принаймні варто зробити частину з цих 20 предметів проєктними. Це міг би бути так званий перехідний період, бо коли відразу запроваджувати у вищій школі 8 предметів, відбуватиметься значне вивільнення педагогів. Але я розумію, що скорочення предметів спричинить звільнення учителів і їхній спротив. Адже у нас освіта завжди консервативна.

Можна навіть оцінювати знання дітей не за бальною школою, а зараховано/не зараховано. Але спочатку у головах батьків має прижитися ця ідея, бо вони часто налаштовують дитину на найвищу бальну оцінку, а такі предмети за замовчуванням відносять до "неважливих". Але ж у житті ми не завжди можемо впоратися з усім на відмінно.

Якщо ми вже заговорили про старшу школу. Чи варто дати учням можливість самим вибирати профіль і відповідні предмети?

Я прихильник того, аби були обов'язкові предмети у старших класах і предмети на вибір – 40 і 60%. Але система завжди тримає оборону до останнього.

Я два роки нагадував, що в Україні з 2027 року запровадять профільну старшу школу. І просив запровадити експеримент: організувати пілотні школи і мати вже досвід їхнього функціонування. Але у тодішньому міністерстві лише кивали головами. Натомість профільна школа важлива і на часі, але має чимало викликів, до яких ми маємо бути готові.

Школа має готувати до реального життя

Нещодавно УЦОЯО та Міносвіти анонсували, що на НМТ-2024 буде уже 4 предмети. А у 2025 році може бути аж 5. Чи це не забагато? Скільки, на вашу думку, предметів мають складати випускники?

Я вважаю, що на НМТ має бути 4 предмети. За кордоном, наприклад, у США, Японії, діти складають 4 – 6 годинні тести. Натомість більшість українських учнів настільки "розхолоджені", що інколи їм потрібний "холодний душ". Я за те, щоб все ж таки ставити дітей в некомфортні умови.

Я розумію, що триває війна, але скажіть: "У житті завжди легко?". Школа має готувати до реального життя. Дітям треба створювати конкурентне середовище.

Чи не вважаєте ви, що математику потрібно зробити предметом на вибір на НМТ?

Ні, я за те, щоб математика була обов'язковим предметом. Вона дозволяє "прокачати" потрібні навички. Зокрема, елементарну логіку.

До списку обов'язкових предметів НМТ повернули історію України. Чи потрібні у час війни якісь новації у складанні цього предмета, на вашу думку як історика?

Це добре, що знання учнів на НМТ перевірятимуть за період 16 – 21 століття. Адже 16-те століття – це початок формування українства як такого. Тепер щодо новацій.

Історія насамперед – це про мислення, тому мені не подобається формат тестування. Я прихильник перевірки знань завдяки есе. Дитина має думати і розуміти, як та чи інша дата впливає на її життя і на становлення держави. Також – вміти встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, формувати своє ставлення до подій.

Тому діти мають у школі на підсумковому тестуванні, як і на НМТ, писати есе з історії, а не складати тести.

А скільки мало б бути годин з історії у старших класах?

Профільне вивчення історії у старшій школі має займати 3 години на тиждень. Діти мають усвідомлено вчити історію, з ними треба проговорювати ті чи інші події. Особливо коли ми живемо в історичний час, коли самі творимо історію.

Дитині потрібно показати, що Росія – ворог, а українці захищають своє

Сучасна війна – багата на події, які трапляються одні за одними. Чи треба проговорювати з учнями війну? І як правильно це робити?

Учителі насамперед повинні пам'ятати про травматизм. Діти по-різному розуміють і сприймають теперішню війну. Зокрема, ті, чиї родичі воюють, або якщо дитина була у зоні бойових дій. Тому педагог має мати сам відчуття того, що і як сказати. На жаль, відповідно до програми, ми як вчителі історії маємо говорити про сучасну війну лише в 11 класі. Тому це теж була одна з проблем, бо діти цікавляться нею у різних класах. Але міністерство вважало, що тільки одинадцятикласники можуть зрозуміти війну.

Але головне – дитині потрібно показати, що Росія – ворог. Це однозначно. Показати, що Росія – ворог, починаючи з 1721 року. І пояснити, що українці захищають не лише свою державу від агресора, а й європейську цивілізацію, частиною якої ми є. Також важливо добре роз'яснити учням важливі сторінки доби Руси-України. Зокрема, той факт, що коли Київ уже був столицею однієї з найбільших держав Європи в ХІ столітті, то Москви ще не існувало, а на її місці було болото. І розтлумачити, що усі ті міфи про "старшого брата" – це фейк, політичне замовлення, імперський наратив, шовіністичні уявлення російських правителів, які мають на меті нас знищити.

Софія Київська – пам'ятка української архітектури, споруда часів Руси-України (11 століття) / Shutterstock

Загалом політика Росії – це політика 15 – 16 століття. Росія не хоче рівності, а хоче насильства, геноциду, знищення. Це ментальність не європейська, а азійська, ординська. Тому діти мають розуміти, наскільки Росія є небезпечною для України і світу. Ми натомість захищаємо цивілізацію, демократію, свободу і цінності.

Часто цю війну порівнюють з Першою світовою. Чому і чи варто це робити?

Це війна на виснаження. Тобто якась із держав має закінчити своє політичне існування колапсом. Перша світова також була війною на виснаження, у результаті якої російська імперія розпалася, а народжувалися національні держави. І тут питання, у кого більше ресурсів залишиться для її ведення.

Не секрет, що ресурсна база у Росії більша, аніж в України. Але нам допомагає єдність, розуміння цінностей, те, що ми на своїй землі і у своїй державі. Ось що важливо.

Українці в Херсоні чекали на ЗСУ / Еспресо

Хто, на вашу думку, найвизначніша постать української історії?

Якщо взяти 19 століття – Тарас Шевченко. Він створив нову, модерну Україну. А от Іван Франко створив українців.

Але зараз, у період війни, нашими Героями є іменні та безіменні захисники та борці незалежности ХХ – ХХІ століття. Це збірний образ нескореності та звитяги творців Української Держави.

А з ким з історичних діячів можна порівняти Зеленського і Путіна?

Путіна можна порівняти з Гітлером у контексті тоталітаризму. Хоча він не один такий. А щоб, наприклад, порівняти Зеленського із Черчиллем, як це час від часу роблять, то перш за все нам потрібний результат. Бо Черчилль переміг німецький нацизм у Другій світовій війні, але на виборах після перемоги програв.

Ніхто не знає, хто буде після Путіна. Але російське суспільство має покаятися

Ми віримо, що Україна переможе у цій війні. Якщо Росія у майбутньому ще буде існувати, наскільки ймовірно, що вона знову на нас нападе?

Це залежить від того, що буде з Росією після нашої перемоги. Але перш за все її треба обмежити щодо ядерної кнопки, контролювати, аби вона "очистилася" від зброї.

Але є ще один нюанс, дуже загрозливий: ніхто не знає, хто прийде після Путіна. Також, що важливо: поки їхнє суспільство не покається, нічого доброго з цього не вийде. А покаятися може тільки перше покоління, яке виросло після війни.

Натомість теперішнє російське суспільство – суспільство підданих і де-факто каже, що йому потрібний такий Путін. От у чому проблема. Якщо у головах підданих орієнтація на патерналізм, відмова від демократичних цінностей, визнання насильства держави як шляху до добробуту, то суспільство продукуватиме такого ж лідера: авторитарного, тоталітарного шовініста, імперіаліста.