Від онлайн-свічки — до "трудотерапії" в секті: психологи попередили про ризики духовного порятунку в релігії

Життя в умовах повномасштабної війни з рф накладає відбиток на психологічний стан українців. Впоратися зі стресом і знайти точку опори декому допомагає робота з психологом. Проте далеко не всі громадяни мають можливість звернутися до фахівця, а декому психотерапія досі здається чимось "зайвим", тому більшість українців у темні часи шукає розради у вірі.

За результатами досліджень Центру Разумкова, за перші дев'ять місяців повномасштабної війни в Україні частка громадян, які визнають себе вірянами, зросла з 68% до 74%. Крім того, 26% опитаних заявили, що з лютого 2022 року стали більш релігійними людьми, аніж були раніше.

Гостра потреба у втамуванні страху та відчаю може підштовхнути новонавереного "в обійми" представників не лише офіційно зареєстрованих релігійних громад (яких на території України діє понад 36 тисяч) з числа канонічних вірувань, а й так званих "кураторів" чи "наставників" сектантських рухів.

Чи може віра стати порятунком під час повномасштабної війни і докорінного зламу звичного способу життя , і як зрозуміти, що близька людина потрапила під вплив секти, "Телеграф" запитував у релігієзнавців і психологів.

Церковна "психотерапія"

Днями на офіційному сайті Української православної церкви (ПЦУ) запрацював сервіс, що дозволяє вірянам бути присутніми на богослужінні через відеотрансляцію, поставити свічку або ж подати записки за упокій та за здоров’я у дистанційному режимі. Послуга не є безкоштовною, проте, завдяки їй тисячі вірян мають можливість не втрачати зв'язок з богом за будь-яких обставин.

Варто зазначити, що подібна активізація відбулася не лише в ПЦУ, а й у представників інших релігійних течій. Так, останнім часом на вулицях українських міст побільшало проповідників релігійного центру "Свідків Єгови", які дуже охоче (якщо не сказати — нав’язливо) спілкуються з бажаючими долучитися до їхньої віри.

З точки зору психології, пошук вірян саме у такі складні часи є цілком виправданим, адже у багатьох релігіях світу епідемії та війни вважаються передвісниками "судного дня". Враховуючи, що події останніх трьох років в Україні дійсно носять дещо апокаліптичний характер, більшість громадян гостро потребують віри у краще та надії на світле майбутнє.

За словами релігієзнавця, керівника проекту "Релігія в огні" Руслана Халікова, з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну релігійні організації виступили одним з найактивніших волонтерських, благодійних середовищ, і водночас залишились осередками, де люди можуть отримати духовну розраду і знайти підтримку. Саме цим зумовлено зростання кількості вірян з лютого 2022 року.

"В деяких церквах, зокрема в протестантських, склад вірян оновився на половину або навіть на дві третини (хтось виїхав, хтось навпаки — приїхав з прифронтових населених пунктів, але є й ті, хто саме зараз прийшов у релігійне життя). Втім, чимало людей навпаки розчарувалися в своїй релігії, звинувачуючи вищі сили в неспроможності допомогти й відвернути війну. Тому це не одностороння динаміка, а більш складна", — каже експерт в коментарі "Телеграфу".

Варто зазначити, що розчарування в канонічній вірі, дійсно, має місце. За даними досліджень "Центра Разумкова", 4% опитаних в листопаді 2022 року зізналися, що стали менш релігійними з початком повномасштабної війни, ще 12,5% респондентів повідомили, що тепер рідше відвідують церкву. Втім, загалом українці ставляться до релігії позитивно або ж нейтрально. Частка тих, хто вважає, що церква має негативний вплив на суспільство, становить лише 3%.

Руслан Халіков пояснює: людині в принципі важко самотужки подолати настільки жахливі ситуації. Хтось шукає розради у релігії, хтось в інших спільнотах, але набагато простіше проживати кризу в середовищі однодумців.

"Безумовно, дуже важливо підтримувати своїх близьких, щоб ніхто з членів сім'ї не залишався наодинці зі своїми переживаннями. Але також є нормальним шукати спільноти, де люди можуть підтримувати одне одного, і нічого поганого нема, якщо це будуть релігійні спільноти. Водночас, варто не забувати про можливість звертатися до професійних психологів, бо все ж релігія не може замінити фахову терапію", — зазначає фахівець.

Зона ризику

Згідно із законом "Про свободу совісті та релігійні організації", кожен громадянин має право на свій світогляд, у тому числі релігійний. Україна є поліконфесійною країною, де, окрім канонічних вірувань, існує безліч протестантських спільнот, євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської, адвентисти сьомого дня, "Свідки Єгови" та інші. Останні в нашій державі, на відміну від рф, не є забороненою організацією і не наділені статусом "секти".

Втім, існує достатньо інших релігійних течій та рухів, які прикриваються духовним наставництвом, займаючись при цьому шахрайством, згвалтуваннями, розбещенням неповнолітніх чи доведенням до самогубства.

За словами кризового та екзистенційного психолога, члена Європейської спільноти вивчення травматичного стресу Петра Вдовкіна, сьогодні такі структури активно втручаються в життя громад під видом євангелізації, створенням так званих реабілітаційних центрів для різних категорій громадян, які страждають від різних видів залежностей, безхатченків, одиноких людей тощо.

"Під час таких "реабілітацій" нерідко використовують так звану трудотерапію, "реабілітантів" залучають до спорудження нових будинків нібито для потреб "церкви". На запитання до керівників таких організацій, кому належить земля, правдивої відповіді отримати майже неможливо. Пізніше з'ясовується, що земля і сама будівля належать "проповідникам" як фізичним особам, а не громаді секти. В результаті, людину реабілітують тільки для життя в секті. Життя сектанта не належить йому, людина живе за чужими правилами й обмежена в своєму виборі навіть якщо це стосується створення сім’ї та народження певної кількості дітей", — каже експерт в коментарі "Телеграфу".

Ознаки того, що людина потрапила в тенета секти, помітити не складно. В подібних організаціях здійснюється вплив на свідомість людини через контроль над поведінкою, думками, способом мислення, обмеженням доступу до інформації, нівелюванням особистих рис людини, звуженням інтересів тощо.

Методи впливу здійснюються через застосування психотехнік: гіпнозу, медитації, методів НЛП, залученням до виснажливих завдань без урахування інтересів людини. Крім того, в сектах практикується призначення так званих наставників, які здійснюють всебічний контроль над людиною, встановлюють жорсткі поведінкові правила, контроль над фінансами людини тощо.

Також характерною ознакою секти є жорстка ієрархія та беззаперечне підпорядкування правилам організації та її керівникам, емоційна залежність від лідерів структури.

"В помешканні людини, яка перебуває під впливом деструктивних культів як правило зникає будь яка література, що не стосується вірувань і правил секти. Це призводить до втрати контролю над своїм життям та змін у психіці людини. Дедалі частіше людина в побуті використовує слова з літератури якою навантажують в секті. Говорить про "одкровення", які нібито приходять від вищих сил, яким особа служить, вдається до надмірних філософствувань", — каже Петро Вдовкін.

Фахівець застерігає: за наявності таких ознак у людини, її близькі повинні негайно звернутись до юриста або правоохоронних органів та психолога. За словами фахівця, допомогти людині, яка потрапила в тенета секти, вкрай складно, але можливо.

Згідно зі статтею 16 закону "Про свободу совісті та релігійні організації", припинити діяльність секти можна, якщо:

• обрядова чи проповідницька діяльність зазіхає на життя, здоров’я, свободу та гідність особи;
• якщо громадян спонукають до невиконання конституційних обов’язків, грубого порушення громадського порядку чи зазіхання на права і майно державних, громадських або релігійних організацій;
• якщо релігійна організація загрожує національній безпеці.

Якщо під час перебування в числі учасників такої організації громадянин отримав фізичні ушкодження або піддавався статевій розпусті, винних судитимуть за статтею 181 Кримінального кодексу. У разі доведення вини, "володарі душ" проведуть у в'язниці до трьох років. Якщо ж постраждала неповнолітня особа — від трьох до п'яти років.