Держсекретар МЗС Олександр Баньков: «Україна має бути не сировинним постачальником, а частиною міжнародних виробничих ланцюгів»

Баланс між імпортом та експортом — фундамент фінансової стабільності в державі, і наш фундамент зруйновано. Імпорт зростає шалено й зростатиме в часи відбудови, експорт, навпаки, скорочується, бо частина бізнесу зупинила діяльність, а ті, хто лишився, втратили і звичні логістичні шляхи, і традиційні ринки збуту. Відтак, нарощення експорту — одне із першочергових завдань уряду, буквально запорука виживання. А «зернова» суперечка із сусідніми країнами показує, що це ще й завдання із зірочкою. Про шляхи його вирішення, перспективи виходу наших виробників на нові ринки і ту допомогу, яку держава готова їм надавати, ZN.UA поговорило із Державним секретарем МЗС Олександром Баньковим.

— Пане Олександре, я вам дуже дякую за цю розмову. Так уже вийшло, що ми з вами говоримо про просування експорту на тлі конфронтації України та найближчих наших сусідів, пов’язаної з поставками українського зерна. На вашу думку, це наразі суто торгова суперечка чи вже політична? Наскільки взагалі важливо тримати оцей баланс між політичними й економічними інтересами країн?

— Звісно, немає нічого окремо торговельного, економічного чи політичного. Все взаємопов’язане. Будь-який баланс крихкий, і щоб його дотримуватися, потрібно враховувати дуже багато факторів.

Зокрема, на позицію України у цьому випадку впливає величезна кількість факторів. Ми воюємо. Ми втратили значну частину свого експортного потенціалу, виробничо-промислових і логістичних спроможностей. Враховуючи це і нові безпрецедентні виклики, які перед нами наразі виникають, питання дотримання балансів загострюється.

Втім, ми працюємо над тим, щоб конструктивно розв’язати проблему і знайти порозуміння з нашими партнерами. Нині вже маємо домовленості з Єврокомісією про дорожню карту: яким чином можна здійснювати спільний моніторинг і контроль експорту й транзиту української агропродукції у відповідні країни. Це основа врегулювання цього питання.

Ніхто не приховує, що політика в ньому є, як і емоції. Для досягнення результату, як сказав президент, нам потрібно зменшувати ці емоції. Ми налаштовані діяти конструктивно та знаходити компромісні рішення, які базуються на загальновизнаних правилах міжнародної торгівлі, в дусі взаємоповаги та добросусідства. Впевнений, що ми спільно зможемо знайти ці рішення.

Тим паче що ми вже маємо успішний досвід досягнення порозуміння з двома країнами — Румунією та Болгарією, що доводить: ми вміємо домовлятися, можемо знаходити як спільну мову, так і компромісні рішення для того, щоб урегульовувати ці питання у взаємовигідний спосіб. Також є домовленості щодо диверсифікації логістики транзиту нашого агроекспорту, про які оголосять найближчим часом.

— Насправді цей зерновий кейс дуже добре показує, що відкритість ринків — це доволі умовне поняття. Ринки обороняються, ринки захищаються, взагалі світ тяжіє останніми роками до протекціонізму. Україна готова до цього? Український виробник усвідомлює, що легко доступ до ринків не дається?

— Дивіться, Україна ж до 24 лютого минулого року експортувала успішно і багато.

— Але іншими шляхами, і якщо говорити про зернові, то вони здебільшого йшли в інші країни й іншими шляхами. А тут справді вперше ринки ЄС зіштовхнулися із валом наших зернових.

— Дійсно, ринки сусідніх країн не є пріоритетними для наших агротрейдерів. Ми маємо традиційних споживачів в Африці й Азії, 80% усіх товарів виходили якраз чорноморськими портами України. І це робить ключовим завданням саме вирішення питання транзитної складової логістики у цій справі.

Але, тим не менш, ми ж не вчора почали експортувати, у тому числі на ринки ЄС. Насправді розуміння того, що ринки не відкриваються просто так, є у будь-якого експортера. Та й у компаній, які тільки бажають експортувати або вже експортують і планують розширювати свою присутність на зовнішніх ринках. Це боротьба. За свої права, за свою нішу, своє місце на ринках інших країн. Оскільки обмежувальні заходи і протекціонізм у принципі присутні в політиці багатьох держав.

Розумний протекціонізм — це нормальна практика, тому що кожна держава повинна захищати своїх виробників, захищати свої ринки, наповнювати свої ринки переважно за рахунок власного виробництва і мати торговельний баланс, позитивне сальдо між експортом і імпортом.

Однак у питанні протекціонізму, точніше, розумного протекціонізму є один важливий нюанс. У глобальному сучасному світі, де виробничі ланцюжки дедалі більше поєднуються і з’єднують дедалі більше країн, це дає можливість отримувати інвестиції та трансфер технологій. А це у свою чергу — модернізувати виробничі потужності. Зрештою, стати частиною глобальної мережі виробництва.

Це в тому числі питання безпеки, не тільки економічної.

Більш того, міжнародна торгівля — це ж дорога з двостороннім рухом. Маючи відкритість до певних країн, ми, звичайно, отримуємо і зворотну відкритість для українських товарів.

Ми вже маємо угоди про зони вільної торгівлі, про різні преференції у межах регіональних торговельних угод із різними країнами. Це все частина тих домовленостей, які дають можливість вигравати, відкриваючи наявні ринки для української продукції.

На сьогодні Мінекономіки, Держпродспоживслужба та МЗС України проводять роботу з відкриття ринків щодо близько 63 країн за майже 200 напрямками, зокрема з такими, як Південна Корея, Малайзія, В’єтнам, Кувейт, КСА, САО Гонконг, ЄС, Канада, КНР, Оман, Таїланд, ПАР, Колумбія, Індонезія та інші.

— Для того щоб справді виграти, бажано, аби ти експортував товари з високим ступенем переробки, а імпортував сировину. Але в Україні ситуація протилежна. Тож ми можемо швидко відновлюватися, нарощуючи експорт сировинних товарів. Це буде більш-менш легко. Але тоді ми програємо в цій експортно-імпортній грі. Або ми можемо нарощувати переробку, але тоді буде важче дійти до полиці в інших країнах, бо полиці захищаються, та й сама по собі переробка — це час та інвестиції, яких наразі у нас немає. Що обрати?

— Немає ідеального рецепта. Збільшення переробки з більшою доданою вартістю — беззаперечно, шлях розвитку, якому дуже мало альтернатив. Це той шлях, який Україні так чи інакше, але треба буде проходити.

Ми всі звикли до того, що в нас усе добре, принаймні було ще два роки тому, коли експорт сировини становив величезну частину українського експорту, набагато більшу, ніж експорт товарів із доданою вартістю. Проте навіть за період до 24 лютого у нас усе одно було зростання експорту товарів із глибокою переробкою, особливо з країнами ЄС. Окремо варто відзначити зайняття українськими експортерами деяких нішевих категорій ринку ЄС із достатньо високою доданою вартістю. Найбільш яскравим прикладом є нешоколадні кондитерські вироби.

Україна, будучи аграрною країною і маючи такий потенціал експорту — 45 мільйонів тонн зерна, природно, рухається інерційним шляхом. Це простіше. Не треба інвестувати в переробку, витрачати додаткові гроші. Ви і так їх заробляєте.

Та ця інерційність минає.

Наразі, здається, не всі, але значна частина підприємців, які займаються агробізнесом, усвідомила, що інвестувати в переробку все одно потрібно. Це навіть не питання зростання їхніх доходів, це шлях до зменшення тих ризиків, з якими зараз стикнулися українські аграрії, трейдери та експортери. Якщо замість 55 тисяч тонн зерна великими суднами ви можете вивозити значно менше готової, а отже, дорожчої продукції, яка йде на полиці супермаркетів, — це очевидна перевага.

— Але дійти до полиці — це чи не найважче у цьому завданні…

— Власне, доступ до цих полиць — це якраз питання нашої кооперації з іншими країнами, з нашими партнерами. В Україні, я в цьому переконаний, можуть створюватися виробництва, у тому числі спільні виробництва, або частини більших ланцюгів переробки. Ми можемо виробляти продукцію, яка виходитиме на полиці в західноєвропейських країнах чи у США. Наше завдання — оцінити переваги міжнародного поділу праці та зайняти у цих ланцюгах невід’ємне місце. Україна має бути не сировинним постачальником, а частиною міжнародних виробничих ланцюгів.

— У такому світі таких протистоянь, як ми наразі маємо із Польщею, буде в рази більше. Це буде постійний процес — митні обмеження, антидемпінгові розслідування, арбітражі тощо. В ідеалі цей процес завжди вів би до Світової організації торгівлі. Наскільки повносправною нині є СОТ, де наразі заблокований арбітражний механізм?

— Щодо повносправності або неповносправності СОТ, звичайно, можна дискутувати, але у нас немає інших механізмів на сьогодні, в рамках яких можуть розглядатися подібні спори між державами щодо міжнародної торгівлі, щодо правил міжнародної торгівлі.

— Так, але виходить, що й наше останнє звернення до СОТ у нинішній суперечці з Польщею не безперспективне, але точно не оперативне рішення.

— Не беруся оцінювати результати того, що станеться. Україна, ви знаєте, звернулася до СОТ щодо проведення консультацій із трьома сусідніми країнами — Угорщиною, Словаччиною і Польщею. Власне, ми зробили те, що передбачено правилами і процедурами. Щодо запровадження нашими партнерами односторонніх торговельних обмежень, то ми маємо сильну юридичну позицію у зазначеному спорі як за правилами СОТ, так і за європейським законодавством. Прогнозувати, чим завершиться саме ця історія, не беруся. Але суто статистично третина подібних кейсів закінчується саме на стадії проведення консультацій і не йде в арбітражі.

Цей показник, як на мене, вже може говорити про ефективність цієї організації і в цілому, і зокрема в контексті розгляду подібних суперечок між державами.

— Олександре, чи правильно ми розуміємо, що у будь-якому разі це нешвидкий процес?

— У нас, на жаль, немає якихось альтернативних дуже швидких шляхів. Якби вони існували, то, напевно, Україна не нехтувала б цими можливостями, але ми можемо застосовувати ті інструменти, які існують.

Звісно, нам усім хотілося би, щоб таких спорів узагалі не виникало. А якщо вони й виникають, то щоб вирішувалися максимально оперативно. Але, на жаль, світ складніший, ніж наші думки про нього.

— І у цьому складному світі Україна не полишає спроб нарощувати експорт, зокрема, створивши сервіс NAZOVNI. Чому, власне, Міністерство закордонних справ опікується цим інструментом допомоги бізнесу, адже в Міністерстві економіки навіть окрема спеціальна організація для цього існує?

— Насправді МЗС завжди займалося підтримкою просування експорту. Це — частина нашого функціоналу. Така робота передбачена як у законі про дипломатичну службу, так і в положенні про міністерство. Тож ще в 2021 році ми почали працювати над тим, аби максимально покращити цю складову нашої роботи, розширити послуги від міністерства, покращити політику саме економічної дипломатії.

Саме так і виник цей сервіс. Фактично це комунікаційна платформа між українським бізнесом і нашими дипломатами за кордоном. Оскільки МЗС у питаннях просування експорту і допомоги нашим виробникам спирається саме на мережу закордонних економічних установ і на наших працівників, які займаються економічною допомогою. Тут у нас досить широкий функціонал.

Це і аналіз ринків, і консультації щодо пошуку найкращих шляхів виходу на той чи інший ринок, і експо-діяльність, тобто супровід участі наших компаній у різноманітних виставкових заходах, і бізнес-місії. Зрозуміло, що місії були і частішими, й ефективнішими до початку повномасштабного вторгнення, але інші складові допомоги не втрачають ефективності.

Загалом ми маємо вже понад 1600 зареєстрованих у сервісі українських компаній. Переважно йдеться про малий і середній бізнес. Якщо не помиляюся, за цей час експерти NAZOVNI обробили понад шість із половиною тисяч заявок. Укладених контрактів — більш як 70.

— Чому така розбіжність: заявок тисячі — контрактів десятки?

— Ми відновили роботу у вересні минулого року. За цей рік певний час пішов на те, щоб відновити, перезавантажити і доповнити нашу базу даних. При цьому деякі компанії тільки цьогоріч стали знову задумуватися над тим, щоб розпочати експорт. Тому фактично ми можемо говорити про рік активної роботи. А 70 контрактів за рік, мені здається, дуже непоганий показник розвитку, особливо у надзвичайно складних умовах обмежень для українського бізнесу, зумовлених російською військовою агресією. Для когось це, звісно, лише початок шляху, але для інших — помітне розширення їхніх можливостей, особливо для сегмента малого та середнього бізнесу.

— Про які саме ринки переважно йде мова?

— В основному допомагаємо з підкоренням ринків ЄС, звичайно, але є у нашому так би мовити портфоліо і Сполучені Штати, і країни Азії та Перської затоки. Поступово географія розширюється, що говорить як про зацікавленість світу у нашій продукції, так і про готовність українського бізнесу виходити на нові ринки, де не було традиційно присутності України або вона була дуже незначною. Перспективними напрямками для українського експорту можуть стати країни Африки та Латинської Америки.

Як на мене, це класний показник — наші виробники стають, по-перше, більш відкритими до опанування нових ринків, а по-друге, вони усвідомлюють необхідність розвиватися, щоб витримувати конкуренцію у нових умовах.

Очевидно, що у нас уже немає тих традиційних ринків, які існували, і ті умови, до яких ми звикли, не повернуться. Якщо ще торік я особисто спостерігав, як деякі бізнесмени сиділи і чекали, що все якось минеться, повернеться у звичне русло, то цього року бачимо, що навіть великі виробники вже починають цікавитись новими можливостями.

— Чи вистачає МЗС ресурсів, людських і фінансових, для цієї роботи? Бо ви говорите про тисячі компаній — це велике навантаження.

— Користуючись нагодою, зазначу: ми завжди в пошуку професіоналів. Не тільки на посади послів, а й на посади дипломатів, які займаються в тому числі економічною дипломатією. У нас періодично проводяться добори на посади, в тому числі в закордонних дипломатичних установах, і ми завжди запрошуємо людей, які розуміють, що таке економіка і міжнародна торгівля, які мають досвід роботи за кордоном, наприклад, у міжнародних компаніях або представництвах українських компаній.

Ми завжди відкриті до такої співпраці, бо, не буду приховувати, фахівців не вистачає, як і багатьом державним і недержавним органам.

— А в зарплаті конкурувати з міжнародною торговельною компанією можете?

— З міжнародним корпоративним бізнесом ми точно не можемо конкурувати в зарплатах. Але ми в принципі розраховуємо на людей, які сповідують ідею допомоги Україні та йдуть на дипломатичну службу не лише заради грошей. Це про певне покликання, певні моральні якості людини. Звісно, десь платять більше, десь іще більше, але робота у нас — це участь в тому, як змінюється українська дипломатія, як змінюється Україна.

— Скільки часу займає обробка однієї заявки? Якщо ми візьмемо найуспішніший кейс, який у вас був, скільки минуло часу з моменту подачі заявки від виробника і до укладання контракту?

— Кілька місяців «від контакту до контракту». Це влучне визначення, до речі, придумав мій колега, який зараз працює послом в одній із держав. Але цей шлях «від контакту до контракту» непростий, потрібно пройти процедури узгодження, перевірки сертифікацій, юристи повинні попрацювати над умовами договорів, в яких має бути узгоджено логістику, якість і купу всього. Це все займає кілька місяців точно.

Однак досвід, у тому числі роботи платформи NAZOVNI, показує, що це абсолютно дієвий і ефективний спосіб пошуку. Результати говорять самі за себе. Та й ті, хто займається експортним бізнесом, добре розуміють, що вихід на закордонні ринки зумовлений насамперед економічними та діловими умовами: допоки ви знайдете перевіреного або зацікавленого контрагента, узгодите базові умови поставок, може минути рік і навіть більше.

— Чи були у NAZOVNI провальні кейси? Чи були люди, які прийшли, подивилися і сказали: ні, ми не хочемо експортувати, ми не готові?

— Ця система працює в тому числі як фільтр. Дякуючи цифровим рішенням, ми створили фільтрацію при реєстрації й одразу можемо оцінити компанії за базовими вимогами, які застосовують до експортерів.

Раніше ми такої можливості не мали.

Наразі ж, якщо чогось не вистачає, ми відразу радимо доопрацювати якісь моменти, пропонуємо допомогу, у тому числі різних партнерів, які в цьому можуть допомогти.

Були кейси, наприклад, коли приходили компанії, реєструвалися для отримання інформації, а потім намагалися отриману від нас інформацію… перепродати. Тобто з’ясовувалося, що це консалтингові компанії, які вирішили використати державний сервіс, щоб потім своїм клієнтам продати наш аналіз ринку як власне напрацювання.

Є й інші кейси, коли, приміром, дипломат збирає для компанії інформацію, контакти, контактує із потенційними партнерами за кордоном, передає цю всю інформацію компанії, а далі нічого не відбувається. Зв'язується з компанією, а там кажуть, що подумали і передумали, вирішили, що не готові. Переоцінили себе, не зовсім усвідомлювали складність необхідних для експорту процедур. Часто виробники дуже поверхнево розуміють, якого обсягу ресурсів — людських, часових, фінансових — потребує міжнародна торгівля. Часто є певне нерозуміння того, що державна допомога не передбачає нічого, окрім політико-дипломатичного супроводу, і робити за бізнес його частину роботи ми не можемо.

Та загальна готовність розвиватися і виходити на нові ринки збуту серед бізнесу все ж зростає.

— Але логістична проблема, на жаль, нікуди не зникає. Тут ви, напевно, не можете допомогти нашим виробникам. Чи можете?

— Є різні ініціативи. Для допомоги невеликим виробникам, які займаються нішовою продукцією, ми домовилися, наприклад, про співпрацю з «Новою поштою». Ця компанія надає певні преференції та знижки клієнтам, які звертаються до МЗС через NAZOVNI, й займається доставкою їхніх товарів. Утім, звичайно, тут ми говоримо про якісь невеликі обсяги поставок.

Стосовно більших поставок, то ми розуміємо, що Україна працює над розвитком і розширенням альтернативних шляхів, але це непрості процеси. Ситуація кожного дня змінюється і, на жаль, погіршується. Дунайські порти системно знищуються. Нам потрібно розвивати нові напрямки, споруджувати нові інфраструктурні об'єкти — це не місяць і не два. Але є вже певні напрацювання, існують не нові, але ті, що раніше не використовувалися, сухопутні шляхи. Вони будуть відкриватися найближчим часом.

Також має допомогти та системна робота з розблокування доступу до транзиту через територію Угорщини, Словаччини і Польщі. Ще є можливість нарощувати транзит із тими сусідніми країнами, які не приєдналися до цього блокування.

— Бачу, що ви сповнені оптимізму і впевнені, що нинішній конфлікт швидко вичерпається і транзит ми поновимо, ба більше, залучимо до нього нові країни. На чому цей оптимізм ґрунтується?

— Це прагматичний оптимізм, який потребує системної кропіткої роботи.

— Ви в цьому оптимізмі прив'язуєтеся до 15 жовтня, коли у Польщі відбудуться парламентські вибори? Що робити, якщо і після 15 жовтня позиція наших партнерів не зміниться?

— Власне, те ж саме, що ми робимо зараз. Це не означає, що ми не маємо виходу, ми продовжимо працювати і напрацьовувати спільні рішення, які дадуть змогу вийти з цієї ситуації гідно всім сторонам.

— Україні зокрема. Цей зерновий конфлікт дуже добре, крім іншого, ілюструє відмінність у підходах до ведення бізнесу в Україні і в країнах ЄС. Наші компанії, скажімо так, не гребують прийомами і підходами, які в ЄС або значно рідше практикують, або не практикують узагалі, — використання офшорів, продажі самим собі, підміни документів або навіть розвантаження поставок десь дорогою. Це ґрунт, на якому постійно проростатимуть конфлікти. Що з цим робити?

— Заплющити очі на це дійсно не вийде, тим паче що часом такі компанії ще й звертаються до нас по допомогу. От продали самі собі товар, а валютні обмеження обійти не можуть, просять допомогти. Або були піймані на перевантаженні поставки якраз десь дорогою…

— …й шукають захисту від держави?

— Так. Їхня логіка проста — чому б не спробувати? А раптом допоможуть і щось вирішиться. Звісно, ніхто з них не каже, що вони робили щось недобросовісне, всі починають розмови з того, що їх незаконно обмежують, але до правди в таких історіях не так уже й важко дотягнутися.

Та, по-перше, це не тільки наші практики, на жаль. У більшості таких випадків партнерами все ж є іноземні контрагенти, які так само не гребують сумнівними практиками. І вихід із цього є тільки еволюційний.

Що глибшою буде наша залученість у глобальні торгові та виробничі процеси, то менше місця лишатиметься сумнівним експортним практикам. Їм дедалі менше і менше буде місця, хіба що на ринках країн, що розвиваються.

— Але світ великий…

— Так, якщо ви хочете возити ваші товари іржавими танкерами по всіх усюдах, як це зараз робить підсанкційна Росія.

Та якщо ви хочете торгувати на ринках розвинених і містких, там, де дійсно можна заробляти дуже багато, на ринках, за які борються всі, то доведеться міняти бізнес-практики.

Власне, на таке еволюційне очищення, крім іншого, націлена взаємодія держав або міждержавних об'єднань із бізнесом, їхня регуляторна політика.

— Втім, до певного моменту буде доволі непросто. Бо або держава муситиме захищати свого не дуже чесного виробника, або, якщо його не захищати, поступатиметься державними інтересами в міжнародній торговій політиці.

— Річ у тім, що держава, відстоюючи інтереси цього виробника, все одно керується нормами міжнародного права, договорами про двостороннє партнерство, про асоціацію тощо. Тож якщо виробник, експортер чи трейдер порушує ці правила, це жодним чином не може бути виправданим державою. Так, він наш національний, і ми його маємо захищати. Але якщо він порушник, ми вже нічого з цим зробити не можемо. На великих західних ринках це неможливо. Якщо компанія хоче там працювати, мусить підлаштовуватися під прийняті там практики.

Безумовно, є ринки країн, що розвиваються, там теж чимала кількість споживачів, є попит, але й ризики роботи там вищі. Може, розрахуються з вами, а може, й ні, на це теж усі зважають. Часто дешевше змінити звичні практики.

— Із нинішнього зернового конфлікту які уроки мають винести держава та бізнес?

— Мені здається, що головний урок — це не унікальна ситуація. Бо торгові війни в світі не закінчаться ніколи. Існують різні інтереси, у кожної держави свої, часто вони не співпадають або протирічать один одному і це нормально для міжнародної торгівлі.

Ми достатньо зрілі, щоб усвідомлювати, що будь-яка з таких ситуацій не має бути ані емоційною, ані занадто політизованою.

У кожній із таких ситуацій існують ті ключові точки, які мають і можуть поєднати сторони конфлікту. Пошук цих точок, їхнє поєднання і, зрештою, вирішення ситуації роблять Україну дорослим досвідченим світовим гравцем.

Це, власне, те, що ми демонструємо зараз, — мудрість і вміння знаходити вихід із складних ситуацій. Розуміючи мотиви сусідів, ми поводимося як мудрі люди, даючи можливість іншим зіграти свою гру вдома, а потім повернутися до пошуку конструктивного рішення. І є все ж таки внутрішнє переконання, що ми зрештою прийдемо до порозуміння і знайдемо ті шляхи, які задовольнятимуть усіх. Тому що ми всі зацікавлені і в співпраці, і в її розширенні, а не навпаки.