Складнощі реабілітації та вибір врятувати кінцівку — відверта розмова з пораненим військовим

Нещодавно опубліковане інтерв’ю лікаря Євгена Комаровського та президента БФ "Здоров’я українського народу" Сергія Сошинського на тему проблем протезування викликало суспільний резонанс. Відео з прев’ю інтерв’ю набрало вже понад 2 мільйони переглядів.

Учасники діалогу стверджують, що протезування перетворилося у великий бізнес. А держава створила всі умови для того, щоб ампутувати кінцівку військовому було найлегшим варіантом. Звісно більшість людей не хочуть цієї ампутації. Однак часто, коли надія на порятунок є, фінансових ресурсів на це немає.

"Телеграф" дізнався чи є які-небудь зміни після того, як про це почали публічно говорити. А також поспілкувався з військовим, що за відсутності достатньої підтримки від держави вирішив боротися за відновлення своєї кінцівки. Він розповів про свій шлях реабілітації, що наочно демонструє проблеми. А також порадив що робити людям, які опинилися у схожій ситуації.

У мирному житті Дмитро був айтівцем, але пішов захищати країну та отримав складне поранення.

— Це сталося у травні 2022 року. На початку великого вторгнення я сам пішов до військкомату, бо раніше мав досвід АТО. Але незабаром отримав вогнепальне поранення. Ми потрапили на засідку ДРГ, нашу автівку розстріляли. На жаль, водій загинув майже на місці, а я врятувався. Від куль та уламків у мене було поранено все тіло, окрім правого ока та правої руки. Власне одне з поранень було важке, ліва рука можна сказати висіла на шкірі, — розповідає боєць.

За його словами, все відбувалося дуже швидко. Аж до прибуття в шпиталь він не втрачав свідомості, тому бачив і обставини поранення, і сам ступінь поранення.

— Я тримав автомат правою рукою, а ліва була виставлена перед обличчям, що мене трохи врятувало. Бо в обличчя мені потрапив лише один уламок. Дякую лікарям з Харківського шпиталю, що врятували мені око хоча б як орган, хоч воно і не бачить. В притомності коли я доїхав до госпіталю, мене поклали на стіл, почали розрізати речі. І тоді я сказав медикам, які готувалися до моєї операції: "Я розумію, що рука виглядає дуже погано, але якщо є така можливість, будь ласка, врятуйте її".

Одразу на столі мені ввели наркоз. І вже після операції, яка тривала близько дванадцяти годин, я прокинувся і побачив на свої руці АЗФ (ред. — апарат зовнішньої фіксації). Так я зрозумів, що руку залишили. Ну а далі, про те, що з цією рукою робити я вирішував за інших обставин, — ділиться Дмитро Суходольський.

Пошук важких рішень та купа фінансових витрат

Після отримання другої групи інвалідності цього року, Дмитро отримав можливість відправити запит на одноразову грошову допомогу від держави. Але поки що її не отримав. З грошима чоловіку допомагають родичі, знайомі, колишні колеги.

— Впродовж всього шляху витрат було дуже багато. Коли почав втрачати вагу, то купували протеїн. Далі пішли гроші на різні прилади для реабілітації. Ще пізніше основними витратами стало таксі, адже пересуватися самому було дуже важко.

Коли я отримав травму, було мало відомо про те, які є реабілітаційні центри. Тому я обрав найближчий до району, де мешкаю. Хоч там і була знижка для військових, гроші я все одно заплатив дуже великі. Там теж потрібні були різні процедури та ліки. Для ілюстрації: з боку держави видавали аркуш з переліком десяти найменувань ліків, необхідних на місяць. У аптеках повідомили, що в наявності тільки половина пунктів, але й за них ми заплатили близько 3500 гривень. Пізніше я знайшов інший реабілітаційний центр, де процедури надавали безплатно. Там мені дуже сподобався підхід лікарів до додаткової реабілітації. Вони з досвідом і знають що роблять, — розповідає боєць.

Пізніше чоловіка знов прооперували, цього разу у Польщі — поставили пластини. На той момент це була приблизно 19 операція. Після цього Дмитро повернувся додому та прийшов до лікаря травматолога.

— Моя рука була врятована, але працювала лише на 50 %, навіть не згиналася. Я багато читав про ендопротезування. Однак лікар сказав, що в Україні такого не роблять. Порадив взагалі нічого не робити, мовляв, і так зійде. Однак мене такий варіант не влаштував. Я по життю оптиміст, тому одразу почав в голові прокручувати варіанти як організувати збір коштів для лікування закордоном, можливо щось продати.

І в одному шпиталі, де я проходив ВЛК, я зустрів дівчину, яка порадила мені звернутися до фонду #ВрятуйКінцівку. Я прийшов до їх найкращого лікаря. Він сказав, що випадок складний, але ендопротезування організувати можна. Мені провели ще дві підготовчих операції, тепер я готуюсь до основної, — ділиться військовий.

У випадку Дмитра повне відновлення очікується за три роки після основної операції. Однак все залежить від самої травми, власного бажання та мотивації людини. Він наголошує: треба дотримуватися здорового способу життя та виконувати всі вправи, які призначають лікарі. Важливі також процедури: фізіотерапія, різні стимуляції, ударно-хвильова терапія, плавання тощо.

— Мені дуже пощастило з рідними, які мені допомагають, особливо з дружиною. Все було так: 12 числа я їй зателефонував і розповів, що трапилося, а 13 вона вже була у госпіталі. Дуже мене підтримувала, робила все по господарству, вигулювала нашу собаку. Пізніше я старався сам собі якось зарадити. Я ціную коли мені допомагають, але якщо цей біль помірний, то я краще сам зроблю щось з домашніх справ.

Важливо коли рідні розуміють, що ти не інвалід, а людина з інвалідністю. Тобто в першу чергу стоїть "людина". Треба намагатися робити те, що роблять звичайні люди. Хоч і може бути важко робити деякі речі, які були раніше легкими. В перший час тобі все приносять і допомагають, але не варто до цього звикати. Для мене було ціллю стати самостійним у фізичному плані. Звісно я говорю саме за свою ситуацію. Інша справа коли у тебе немає двох кінцівок тощо, — запевняє Дмитро.

За словами бійця, реабілітація буде тривати ще довго, тому він планує вже наступного місяця повернутися до своєї основної роботи IT-фахівцем. Тільки треба підтягнути англійську та інші професійні аспекти. І тоді можна шукати роботу.

— На жаль, не кожна людина після травми зможе повернутися на свою попередню роботу. Якщо, наприклад, хлопець був вантажником чи будівельником. Тому дуже цінним є те, що зараз для військових проводять якісь вебінари та курси у різних сферах. Якщо мати наснагу, то все вийде, — переконує боєць.

Перед тим як обирати врятувати кінцівку чи ампутувати — треба все зважити

— Особливо у мене прям вибору такого не було — мені пощастило. Але знаю людей, у яких був. Одному чоловіку пропонували ампутувати ногу. Звісно він не хотів цього, тому почав бити на сполох та шукати інших лікарів, які можливо запропонують альтернативні варіанти. І він знайшов. Тепер він готується до операцій по пересадці м’язів.

Тому тим, кому ставлять ампутацію, я б рекомендував про всяк випадок проконсультуватись з іншими лікарями, якщо є така можливість. Аби знайти найкращий варіант. Іноді лікарям від втоми та нестачі ресурсів легше просто відрізати ногу. А деякі можуть думати, що врятують кінцівку, а це призводить до того що людині замість стопи відрізають всю ногу. На жаль, ситуації знаю різні, — підсумовує Дмитро Суходольський.

До речі, національна програма #ВрятуйКінцівку надає можливість поспілкуватися з різними фахівцями, завдяки консиліуму лікарів. Експертна рада формувалася за підтримки Інституту травматології та ортопедії НАМН України, Української асоціації ортопедів-травматологів та Кафедри ортопедії та травматології НУОЗ України ім. П.Л. Шупика.

Чи зможе програма врятувати всіх поранених та чи почне цим займатися влада?

"Телеграф" зв'язався з засновником ініціативи #ВрятуйКінцівку Сергієм Сошинським, аби дізнатися чи є критерії для визначення того, кому надається фінансова допомога та супроводження в рамках цієї програми. Адже одна програма не може охопити всіх поранених.

— Протягом останніх місяців ми визначили ці критерії. Основним є вік. Ми надаємо перевагу більше молодим пораненим. Адже молодий організм в принципі має більше шансів на подальше покращення здоров’я і загоєння кінцівок. Також надаємо перевагу тим, хто не палить, не має проблем з вживанням наркотиків та супутніх важких захворювань. Це все об'єктивно впливає на порядок лікування. Однак ми стараємося йти на зустріч та лікувати всіх, хто подає заявку, навіть якщо людині за 55 років. Були випадки, коли брали військових з гепатитом, СНІДом тощо.

Обов’язково попереджаємо про можливі ускладнення. На жаль, вже були такі ситуації, коли хлопці необережно поводилися під час реабілітації, носили важкі речі або поверталися на фронт і перенавантажувалися. Тому важливо як людина ставиться до свого поранення і який спосіб життя наслідує, — розповідає в розмові з "Телеграфом" засновник соціального проєкту.

Однак, як зауважує Сошинський, попри всі зусилля — фінансові можливості програми зменшуються, а донатів не вистачає. Зараз рада фонду #ВрятуйКінцівку визначає певні квоти на лікарні. Планують затвердити від 100 до 300 тисяч гривень на місяць на медичний заклад. Але відповідно якщо лікарня вичерпає квоти, то припинить співпрацю з програмою в цьому місяці.

— Ми зараз ведемо діалог з державними органами стосовно зміни політики з врятування кінцівок і взагалі ставлення до поранених. Ці перемовини та публічний розголос призводять до певних змін. Вже є інформація, що надано розпорядження відповідним органам переглянути пакети медичних гарантій. Окрім того, міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко повідомив, що наступного року буде виділено близько 650 млн гривень на дофінансування травм. Загалом всі відповідальні міністерства пожвавилися, — підсумовує Сергій Сошинський.