Зашморг східного дракону

Вище вже йшлося про те, що пострадянська більшість суспільства громадян Білорусі національну свідомість та самоідентичність надто не виявляє. Себе ці громадяни ідентифікують як "ми всі радянські люди". При цьому поглинання Білорусі Росією схвалюють менше 8% навіть цього населення. Тобто, далеко не всі білоруси готові прокинутися недоросіянами, якими вони одразу стануть після офіційного завершення процесу аквізиції. Проте для цих людей, “а мне што каўбаса, што калбаса, каб было".

Тому працюючі заводи й фабрики для них практично межа мрій. Нехай підприємства випускають китайську продукцію з білоруськими шильдиками, аби тільки платили зарплату й не треба було ламати голову, як заробити на життя. На жаль, рабські кріпосна росія і радянський союз вживили таку поведінкову модель у голови не одному поколінню. Саме ці люди - основа електорату мозаїчного шизофреніка, який захопив владу в країні, і саме їм періодично треба підкидати гроші, яких немає. При цьому - не ображаючи і себе.

Що ж до східного стратегічного партнера, то це “окрема пісня", практично серенада. Теплі, зі спілкуванням на “ти", особисті стосунки лідерів, взаємні оплески після обрання на псевдовиборах, зрештою, вітання сімей, де Коля, син всєя гаранта, що підріс, може привітати “дядечка Сі" з дружиною з китайським Новим роком.

Навіть коли Лукашенко посадив літак, що летів над Білоруссю, та заарештував опозиційного телеграм-блогера Протасевича, реакція була показовою. "Союзно-державна" країна, вискочивши, назвала те, що сталося, внутрішніми справами своєї союзної республіки. А пекінські керівники взагалі підтримали Лукашенка, закликавши всі сторони уникати ескалації, “бо справжня картина того, що сталося, все ще неясна". І це незважаючи на те, що західні країни одна за одною припиняли авіасполучення з РБ та загрожували санкціями.

Просто ідилія! Волого-липкі обійми східної хитрості – вони такі.

Але… Пекін розпочав реалізацію проекту економічного поясу Шовкового шляху. Крім вкладених грошей, Китай виторгував собі низку плюшок, включно з преференціями для своїх компаній, поставивши білоруських виробників у "трохи", скажімо так, нерівні умови. Так, наприклад, по парку "Великий камінь", що займає понад 110 кв. км елітної золотої землі під столицею, прийнято рішення про виділення території з пільговими цінами на землю, спрощене митне адміністрування, обіцяна держпідтримка стартапам у формі бізнес-інкубатора, а адміністрація бізнес-парку отримала частину повноважень місцевих органів влади! Але навіть за цих, без перебільшення, царських подарунків, інвестпроекти якось не дуже-то й запрацювали. І йдеться не лише про “Великий камінь".

Більш-менш успішним є завод "Белджі" - спільний проект БелАЗу та компанії Geely. Китайські автопромисловці фінансують його разом з ексімбанком Піднебесної. Завод запущений, але досі не вийшов навіть на точку беззбитковості, випускаючи лише менше третини запланованих обсягів. Що ж до парку, то найуспішнішим проектом тут є логістична база компанії China Merchants Group. Вся її діяльність фактично полягає у наданні майданчиків для зберігання вантажів. Така собі робота як для стартапного проекту.

Низка експертів давно впевнена, що Білорусь у кращому разі чекає доля перевалочної бази для китайських товарів на шляху до ЄС. Інші китайські “інвестори" зберігатимуть резидентство лише задля отримання пільг. Ніякого виробництва вони не розвиватимуть - просто продовжать ввозити до Білорусі товари, вироблені в Росії чи ЄС. Ну, і, звичайно, й надалі сприятимуть обходу продуктових контрсанкцій, наповнюючи російський ринок "білоруськими" хамоном, сирами, креветками, ананасами та іншими не менш екзотичними для цього регіону продуктами харчування.

Про що нам це каже? Де шукати відповіді на запитання, чому ж, незважаючи на колосальні інвестиції, преференції та держпідтримку, всі проекти плавно згасають? Тим часом, рішення – на поверхні. Китаю від білоруських заводів були потрібні лише технології, що залишилися після Союзу. І факти продажу національних оборонних інтересів це красномовно підтверджують.

Як говорилося вище, після краху совка в Білорусі зберіглась досить розвинена база науково-дослідних та дослідно-конструкторських військових розробок. А ось створення ракетних комплексів "з нуля" науковій думці й промисловості було не під силу. І тут на допомогу прийшли китайці.

Поговоримо про розпіарену всіма лукашенківськими ЗМІ “білоруську, вітчизняну" реактивну систему залпового вогню (РСЗВ) “Полонез". Хоча слово "білоруська" тут відверто зайве. Навіть просто говорити, що система була розроблена спільно з Китаєм, не просто некоректно, а однозначно хибно.

"Полонез" - практично повністю, до коми, продукт розробників із Піднебесної. Використовувані ракети та переважна частина електроніки – китайські. Локалізація виробництва у Білорусі становить менше 30%. Освоїти повністю весь цикл у Лукашенка так і не змогли, тому власне "білоруського" у "Полонеза" лише кілька модулів і... шасі, яке виробляє Мінський завод колісних тягачів ось уже 30 років.

Але вишенька на торті в іншому - вся, підкреслимо, вся технічна документація білоруських вузлів "Полонеза" була повністю передана Китаю, щодо якого поширюється заборона НАТО на імпорт оборонних технологій.

Як бачимо, Пекіну об'єктивно вигідна кооперація з білоруським ВПК. Але в цій односторонньо “рівноправній", із захопленням роздмухуваній ідилії, таки не все так просто. Деякі підприємства, особливо допоміжного призначення, вже розривають контракти із китайськими інвесторами. Багато інвестиційних проектів забуксували ще на етапі пуско-налагоджувальних робіт. У результаті ситуація призвела до того, що за кожним міністром Республіки Білорусь зі схвалення вусатого керманича було закріплено спеціально навчену людину з Піднебесної. Китайські повпреди мали доступ до всієї поточної інформації аж до державних таємниць. Вміло аналізуючи вводні, саме вони приймали рішення, які потім лягали в основу наказів, рішень та резолюцій цих міністерств та відомств, а на входах до будівель та кабінетів китайські прапори були виставлені поруч з білоруськими. У деяких випадках навіть у ліфтах оголошення дублювалися китайською мовою!

Гаранту незалежності РБ Китай був дуже важливий як противага у відносинах з Кремлем. І Лукашенку насправді вдавалося вміло лавірувати між двома полюсами. Аж доки він не став перед очевидною реальністю: полюс насправді лише один, а люфти в незалежній політиці були просто спільною домовленістю старших суверенів.

Поки Лукашенко тішився амбіціями, Росія та Китай вирішували спільні завдання на кілька порядків вище.