Кращі фільми про Венецію: 4 шедевра

Вім Вендерс практично в кожному своєму фільмі намагається показати будинку або вулиці, які незабаром набудуть нового вигляду – будуть перебудовані, реконструйовані, а то й зовсім зруйновані. Його фільми у такому випадку стають своєрідним літописом. Фіксатором культурної пам’яті.

Незважаючи на те, що за станом історичної частини Венеції стежать чи не всі організації, що відповідають пам’ятники архітектури, це місто впевнено забирає море. Щорічно місто опускається у воду на 5 мм. Здавалося б – не багато. Але за сто з гаком років існування кінематографа рівень води у Венеції піднявся більш ніж на 50 см.

Все, що за це сторіччя поглинула безодня, можна розглянути на фотографіях різних епох. Але порівнювати фото з кіно – все одно, що муміфіковані останки з привидами. А Венеція завжди славилася своїми містичними сомнамбулами.

Тож ці 50 з гаком сантиметрів, які пішли за останнє сторіччя під воду, найкраще зафіксовані саме у кіно, а не у фото. Адже саме кіно показує не просто буквальні образи, а образи, насичені сюжетами.

Місто, що стоїть на двох берегах: краси і смерті – «Смерть у Венеції» Вісконті

У цій стрічці звучить гімн зниклій красі, що залишилася у далекому минулому. Туга за нездійсненною мрією, а не тільки смертельна хвороба гризе душу і серце художника. Любов до ангельського створення, немов спустилася з небесних сфер, обертається нестерпною мукою, яка лише наближає настання смерті. Тадзіо, в якого закохується протагоніст, – це ангел, що з’явився за душею протагоніста. Це провісник холери, що прийшов до Венеції, образ неминучої смерті, що відвідала земну юдоль.

Місто кохання – «Казанова Фелліні» Фелліні

Цей фільм вичерпно показує Венецію. Не випадково, після виходу цієї стрічки довгий час великі режисери не наважувалися знімати свої нові шедеври саме у цьому місті. Фелліні відтворив його карнавальну атмосферу. Живописав його міф, показавши фантомність і фатальність Венеції… Надмірність фантазії великого режисера не утримується в рамках традиційного сюжету. Так само і Венеція з усіма її надмірними красотами і надлишковими принадами не утримується в рамках традиційного поняття «місто».

Місто, як куточок раю – «Ранок понеділка» Отар Іоселіані

Персонаж цього фільму – звичайний роботяга. Як і багато інших, він живе від вихідних – до вихідних. Якось з ранку в понеділок він вирішує не йти на роботу. Взявши всі свої заощадження – він відправляється в подорож. Одним з міст, в яких йому довелося побувати, стала Венеція. Тут це місто показане, як мекка свободи, мистецтв і краси.

На відміну від Фелліні і Вісконті – Іоселіані захоплюється повсякденністю Венеції. Але його захоплення – це не просто вигук шокованого туриста. Захоплення, з яким Венеція показується у цій стрічці, нагадує стан людини, що йшла тижнями через пустелю і раптом натрапила на оазис.

Подібна туристична експлуатація Венеції зустрічається у багатьох голлівудських фільмах: «Турист», «Казино Рояль», «Пограбування по-італійськи». Але в цих випадках розкриваються лише зовнішні якості міста.

Місто, як лабіринт почуттів – «Незакінчений роман» Андре Тешине

У пошуках тиші і спокою успішний письменник трилерів Францис приїжджає до Венеції, щоб закінчити свій роман. Там він знайомиться з агентом з нерухомості Юдіт, яка пропонує йому будинок на острові Сент-Еразмо. Ця зустріч обертається коханням з першого погляду. Минають місяці, а натхнення до письменника так і не приходить. Наступного літа до нього приїжджає доросла дочка Аліса, яка незабаром несподівано зникає. З цього моменту довіра між Францисом і Юдіт руйнується, а занепокоєння і проблеми починають наростати.

Загадковий французький режисер Андре Тешине дивиться на Венецію так само, як Іоселіані. Правда, це погляд не знизу вгору (без захвату, властивого людям з іншого більш спрощеного культурного простору). Погляд на Венецію у цьому фільмі – як на пересічний європейський куточок, у якому почуття розвиваються за іншими фізичним (метафізичним) законам.