Дитяче «Євробачення»: нацвідбори ростуть і дорослішають

Уже не новина: в нацвідборі надитяче«Євробачення» перемогла 9-річна Анастасія Димид. Здобувши друге місце за голосуванням журі та перше від глядачів, вона перемогла поза всякою конкуренцією.

І те, що її конкуренти були істотно старшими за неї, вкотре вже ставить запитання про коректність змагання між дев’яти- та п’ятнадцятирічними учасниками — адже між ними вікова, ментальна та поведінкова прірва. Втім, це правило не суто українське, такими є вимоги Європейської спілки мовників.

Але залишається сумнів: чи голосували глядачі саме за виступ, а чи за «ой яку дитинку». А з іншого боку, виступ переможниці був безсумнівно запальним, а приспів її пісні — єдиним, що причепився й подумки наспівується.

Потягом останніх років виступи на юніорських нацвідборах стають дедалі професійнішими — це майже дорослі за якістю виступи, навіть у зовсім юної переможниці. «Дорослішали» не лише виступи, а й поведінка дорослих учасників: без жодної зверхності щодо конкурсантів, без жодного менторства — на рівних. Прикрим винятком був лише Тімур Мірошниченко: його тон справляв враження радше зображення рівності, гри в рівність — такого собі «ну ви ж у нас уже зовсім дорослі».

Що ще вразило, то це проведення нацвідбору, сценарій. Знову ж таки, передусім, пісні й виступи без знижок на «дитячість». Це було справді цікаве шоу, пісні цікаво було слухати. Й тих, хто не переміг, було справді шкода. Особливо коли крупним планом показували їхні обличчя зі сльозами на очах.

• Читайте також: Суспільне презентувало пісні фіналістів Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023»

Найбільше шкода було Поліну Бабій, яка здобула найвищі бали від журі й мало вже не святкувала перемогу. Й тут спало на думку: традиція, коли члени журі от саме юніорських нацвідборів, коментуючи виступи, не вказують на вади, а прагнуть надихнути конкурсантів, вселити надії — чи не хибна вона? Адже результатом стають розчаруванням та мало не розпачем — знову ж таки, судячи з крупних планів облич. Діти й навіть підлітки гостріше, ніж дорослі, переживають невдачі. Та й якщо учасники «дорослих» нацвідборів, навіть не вигравши, однаково відкривають собі двері до шоубізнесу, то юніори такої можливості позбавлені: просто свято закінчується, й замість карети — гарбуз.

• Читайте також: Оксана Скибінська: Хочемо, щоб фіналісти нацвідбору на дитяче «Євробачення-2023» були максимально цікавими артистами, які зможуть гідно представити Україну

Що ще вразило на цьогорічному нацвідборі — то це «розмовна» частина. Якщо раніше особливо юніорські нацвідбори перетворювалися на токшоу з рідкісними музичними антрактами, то цього разу розмови не були задовгими, все було дуже динамічним, і нічого не видавалося зайвим і натягнутим. Це — безумовне зростання рівня.

Не занадто балакучими були й ведучі Тімур МірошниченкойАнна Тульєва, й члени журі. Склад журі вразив особливо: Альона Альона, Ігор Кондратюк та Джеррі Хейл. Коли обговорювали критерії оцінювання, саме Кондратюк повів мову про емоційність. Згодом він же заговорив про музичні хуки.

• Читайте також: У пісенному конкурсі «Дитяче Євробачення — 2023» візьмуть участь 16 країн

І все ж... Під час обговорення виступів надто багато уваги, як на мою думку, було приділено текстам. Українською — тобто однаково незрозумілою переважній більшості європейців — мовою. До Дениса Грищука члени журі буквально причепилися: в тексті його пісні нічого про війну й дуже побіжно про біль.

Варто вже залишити в минулому цю російсько-радянську традицію оцінювати пісні за текстами. Бо це в росіян так заведено: вони оцінюють пісні перш за все за текстами. Справді, й частушка, й зеківська пісня, й дворово-пацанська пісня весь меседж несуть у тексті й вимагають лише слабенького акомпанементу. Натомість і за українською, й за більш західною пісенною традицією пісня — це передусім музика, мелодія. Власне, за визначенням пісня є музичним твором із текстом, а не поетичним із акомпанементом...

Якщо вже про тексти, то англомовні вставки в деяких піснях видавалися зайвими: виконуючи їх, конкурсанти переходили з емоційності на старанність. Та й тембр голосів змінювався через артикуляційну різницю. Музична продюсерка Світлана Тарабарова сказала, що правила вимагають 60 % рідної мови й 40 % англійської. Насправді ж вони вимагають не менш як 60 % рідної — хоч усі 100 % — й не більш як 40 % англійської — хоч жодного слова.

• Читайте також: Світлана Тарабарова: У нас є шанс запалити нових юних зірок

А ще в текстах конкурсних пісень, за хибною традицією, було надто багато наказового способу — настанов і повчань. І надто мало особистого, від себе й про себе.

Що ж до ведення, то Світлану Тарабарову неможливо не відзначити. Саме вона, до речі, й написала деякі конкурсні пісні. Так влучно вона знайшла тональність спілкування з конкурсантами та висловлювань про них! І так щиро це було! Й так по справі всі репліки! І стало шкода, що вона ніколи не представляла Україну на великому «Євробаченні». Вона, як ніхто, вміє співати так, щоби ніби світло випромінювати.

• Читайте також: Яку проблему висвітлило юніорське «Євробачення»-2022

Другий юніорський нацвідбір під час війни... І, звісно, тема війни лунала повсякчас — і в текстах пісень, і в репліках ведучих та журі, й у привітанні Мірошниченка: «Добрий вечір, незламна Україно!». Так, війна — це наш біль, що не проходить. А все ж подеколи залишався присмак кон’юнктури. Пісня Світлани Тарабарової з усіма конкурсантами пробирала до кісток. А от привітання Мірошниченка, як і прискіпування до тексту пісні Грищука, залишили враження чогось задля годиться. Зрештою, в тексті переможної пісні «Стефанія» гурту «Калуш Оркестра» не було ані слова про війну.

Справжні почуття від байрактарщини відрізняє одна-єдина річ — щирість. Та сама Маша Кондратенко співала свого «Ваньку-встаньку» щиро та з запалом, а от далі пішов конвеєр. Щирість, а чи кон’юнктурне «бо так треба» — це завжди видно й чути.

• Читайте також: На юніорському «Євробаченні-2022» перемогла Франція. Україна – на 9-му місці

... Україна обрала гідну виконавицю з гідною піснею. От тільки не залишає побоювання: постановники знову можуть усе спаплюжити, зробивши з емоційної безпосередньої співачки робота з косичками. Якось переглянув демонстраційний кліп «Творчих» — той, що перед великим «Євробаченням» вони надсилали до оргкомітету. Чорт забирай, це ж була готова постановка: кліп знімали на сцені, а трошки декорацій і всі світлові ефекти цілком можна було відтворити в Ліверпулі! Але «видатні» постановники зробили чортзна-що, коли навіть роздивитися тих«Творчих»глядачі не отримали змоги — не кажучи вже про їхні міміку, вирази облич і жести.

Фото: Суспільне