Атака на Ізраїль. Як таке взагалі могло статися?

Свято Сімхат Тора — останнє у циклі осінніх новорічних свят єврейського релігійного календаря, коли закінчується річний цикл ритуального читання П’ятикнижжя та сувій перекручується на початок, — вважається в юдаїзмі найрадіснішим. Проте цього року свято обернулося для ізраїльтян жахливою трагедією.

Суботнім ранком 7 жовтня сотні бойовиків ХАМАСу, екстремістської організації, що от уже 16 років де-факто керує Сектором Гази, прорвали паркан безпеки навколо палестинської території та кинулися до ізраїльських населених пунктів. Водночас терористи розпочали масований ракетний обстріл міст півдня та центру країни.

Комбінована атака з використанням бульдозерів на землі та безпілотників у повітрі виявилася приголомшливо ефективною. Місця для проривів були обрані вдало, а висадка бойовиків із парапланів додатково дезорієнтувала ізраїльських військових. Повідомлялося також про неодноразові спроби морського десанту, які, щоправда, судячи з офіційних повідомлень, було відбито. Кілька невеликих кібуців (колективних сільськогосподарських поселень) і селищ протягом дня контролювалися терористами. Відеокадри зі знущаннями над взятими в заручники ізраїльськими дівчатами і дітьми та з плюндруванням трупів загиблих шокували мережу.

Наприкінці другого дня бойових дій відомо про приблизно шість сотень загиблих ізраїльтян і дві тисячі госпіталізованих. Серед убитих терористами — двоє громадян України. Оцінки кількості випущених по Ізраїлю ракет коливаються від трьох до п’яти тисяч.

Армія оборони Ізраїлю спішно відкликала військових зі святкових відпусток і розгорнула мобілізацію резервістів. До кордону Сектора Гази було стягнуто чотири армійські дивізії. По об'єктах ХАМАСу у самій Газі було завдано кілька сотень авіаударів.

Хоча перестрілки з окремими групами терористів, що проникли на ізраїльську територію, тривали до вечора неділі, загалом до кінця другого дня протистояння сили оборони Ізраїлю повернули контроль над ситуацією на півдні країни.

Однак із поверненням бойовиків з їх бандитського рейду кошмар для ізраїльтян не закінчився. Терористи взяли в заручники та викрали значну кількість цивільних осіб. Точного їхнього числа на момент написання статті ще не встановлено, але оцінка у півтори сотні людей здається реалістичною. Є також ізраїльські військовослужбовці, які потрапили в полон.

Ситуація розвивається вкрай динамічно. Проте є кілька питань, яких важко не торкнутися вже зараз, аналізуючи те, що відбувається.

І перше природне питання: як таке взагалі могло статися?

Після того, як 17 років тому уряд Ізраїлю евакуював із Гази поселення та вивів звідти армію, а владу в Cекторі захопив ХАМАС, контроль над периметром анклаву завжди був пріоритетним питанням у безпековому порядку денному. «Розумні» датчики, наземні патрулі та постійне спостереження з повітря мали гарантувати, що ніхто не наблизиться непоміченим до паркану, який огороджує палестинську територію. Останніми роками до цього було додано систему, що покликана попередити будівництво підземних тунелів, які ще десять років тому завдавали чимало клопоту ізраїльським службам безпеки. Однак усе це не завадило мобільним групам терористів прорвати периметр у багатьох місцях. Реакція ізраїльтян безнадійно запізнювалася. Засобів, щоб оперативно усунути прориви на місці, виявилося критично недостатньо.

Головну претензію тут, імовірно, потрібно адресувати не нечисленним військовим, які залишилися на чергуванні і першими зустріли терористів. Під жорстку критику потрапили спецслужби. Як можна було проґавити підготовку до такої масштабної військової операції? Виходить, що всі технічні засоби спостереження та шпигунства, а також величезна агентурна мережа, яку, як вважається, мають ізраїльські служби безпеки в середовищі професійних палестинських радикалів, виявилися безпорадними.

Порівняння терористичної атаки, що сталася минулими вихідними, з Війною Судного дня напрошується не лише через півстолітній ювілей останньої. 1973 року йорданський і єгипетський напад, який також розпочався під час важливого релігійного свята, так само заскочив ізраїльське військово-політичне керівництво зненацька. Сьогодні громадяни країни знову втратили відчуття захищеності, яке формувалося десятиліттями абсолютного домінування ізраїльської армії над усіма потенційними противниками. І за це приниження, безперечно, хтось має відповісти.

Як правило, у подібних випадках в Ізраїлі розбір польотів відкладають до закінчення гострої фази бойових дій. Армії спочатку треба дати закінчити свою роботу, а потім уже з'ясовувати причини її початкового провалу. Але очевидно, що висновки буде зроблено не лише в сфері організації розвідки та оцінки потенціалу супротивника. Схоже, постане й питання про політичну відповідальність керівництва країни.

Зараз, звичайно, всі політичні сили, включаючи опозицію, яка ще два дні тому не соромилася у висловлюваннях щодо прем'єр-міністра Беньяміна Нетаньягу, демонструють конструктивну здатність згуртуватися і підставити плече уряду у важкий для країни момент. Однак, окрім тактичних помилок, остаточно стала очевидною злочинна недалекоглядність стратегічного курсу Беньяміна Нетаньягу на палестинському треку. Півтора десятка років ізраїльські уряди по суті ігнорували, принижували та делегітимізували керівництво Палестинської національної автономії (ПНА). Після захоплення ХАМАСом влади у Газі 2007 року Рамалла контролює лише палестинські території в Юдеї та Самарії (тобто на Західному березі річки Йордан). Сам цей факт робив будь-які серйозні переговори з ПНА безглуздими, що було дуже зручно правому ізраїльському уряду, який не був налаштований на будь-які поступки та компроміси із свого боку.

А от ХАМАС, який навчався розмовляти з Ізраїлем мовою сили та погроз, іноді домагався свого, завойовуючи дедалі більшу підтримку палестинців, у тому числі і на Західному березі річки Йордан. Так, чимало очок популярності ісламістському угрупованню додав обмін більш як тисячі терористів, що утримувалися в ізраїльських в'язницях, на одного захопленого заручника — капрала Гілада Шаліта. При цьому всі витки конфронтації з Газою не загрожували всерйоз владі терористів, які контролюють Сектор.

Беньямін Нетаньягу вибрав стратегію «управління конфліктом», а не спроб його вирішення. До чого ця стратегія привела, минулої суботи побачили і жахнулися всі.

Чинного прем'єра звинувачують також у тому, що контраверсійна судова реформа, яку продавлював його уряд, попри запеклий опір опозиції, розколола та послабила ізраїльське суспільство. Навряд чи справедливо покладати на нього відповідальність за те, що генералітет також був залучений до цієї полеміки. Проте твердження, що внутрішньополітична боротьба була безперечним пріоритетом уряду, буде правильним. А це, на жаль, призводило в тому числі й до політичних призначень на міністерські посади людей не тільки некомпетентних, а й схильних до підбурювальної поведінки, таких як міністр національної безпеки з праворадикальними поглядами Ітамар Бен-Ґвір.

Поки що, звісно, рано говорити про можливий масштаб війни, яка, схоже, тільки починається. Однак очевидно, що цього разу ізраїльське військово-політичне керівництво просто не може дозволити собі відступити, як це відбувалося після операцій проти ХАМАСу раніше. Бомбардуваннями по Газі та звітами про «серйозну шкоду, якої було завдано інфраструктурі терору» цього разу не відбудешся. Та й визволення заручників навряд чи можливе без того, щоб ізраїльська армія фізично увійшла на територію Сектора.

Логіка розвитку конфлікту дозволяє припустити, що зараз серйозно розглядається можливість повного усунення ХАМАСу від влади в Секторі Гази. Після суботнього шоку навряд чи ізраїльське суспільство очікує від уряду чогось меншого.

Якщо таке рішення буде прийнято, це означає тривалу та криваву військову операцію, яка з урахуванням особливостей Гази неминуче призведе до цілком реальної масштабної гуманітарної катастрофи. Вона супроводжуватиметься масовим виходом біженців, якщо, звісно, Єгипет відкриє кордони.

Востаннє ізраїльські солдати доходили до центру Сектора під час операції «Литий свинець» у далекому 2008 році (у прикордонних кварталах відбувалися бої також під час «Незламної скелі» у 2014 році). Збудовані з того часу бункери, тунелі, комунікації напевно перетворили густонаселений Сектор на суцільний укріпрайон. Неквапливо руйнуючи квартал за кварталом, ізраїльська армія, безумовно, технічно здатна дійти через палестинську забудову до Середземного моря, але як довго міжнародне співтовариство спостерігатиме за трагедією сотень тисяч цивільних осіб?

Армія оборони Ізраїлю має достатньо сил та засобів, щоб фізично знищити ХАМАС як боєздатну військово-політичну структуру, щоправда, разом з великою кількістю цивільних палестинців. Ймовірно, втрати Армії оборони Ізраїлю теж будуть значними, але минулий вікенд і так став рекордним за ізраїльськими втратами за останні півстоліття. Після цього жодні додаткові втрати не здадуться ізраїльському суспільству надмірними, аби раз і назавжди усунути джерело загрози.

Але головною проблемою буде не ціна перемоги, а те, як нею розпорядитися. Повернення до глухої ситуації двадцятирічної давності, коли ізраїльські силовики намагалися фізично контролювати територію Сектора, вочевидь не буде. Та чи зможе Ізраїль передати контроль над Сектором відносно легітимному палестинському керівництву у Рамаллі? І чи погодиться ПНА на такий малопривабливий загалом для неї варіант?

Віддалені гіпотетичні наслідки ізраїльської військової операції наразі спрогнозувати неможливо. Але є певні очевидні підсумки того, що сталося за останні два дні. Боюсь, що для України драматичні події на Близькому Сході не означають нічого доброго.

На карті світу з'явилася ще одна гаряча точка, причому в регіоні, який завжди привертав значну частину уваги політичних важковаговиків планетарного масштабу. Для Вашингтона і Брюсселя Україна та її спротив російській агресії відійшли на другий план. Зухвала терористична атака змусила забути про трагедію на поминках у селі Гроза та про сотні інших трагедій, що відбуваються на нашій території щодня. На жаль, так влаштований світовий інформаційний простір, і політичний порядок денний змушений слідувати за фокусом його уваги.

Це означає не лише символічні, а й цілком практичні наслідки. Сполучені Штати, які раніше постачали в Україну свої боєприпаси, зокрема зі складів на території Ізраїлю, тепер повинні зважувати перспективу того, що ця зброя знадобиться союзникові на місці. Ще більшою мірою така переоцінка, яка може призвести до скорочення підтримки України, стосується фінансових і гуманітарних аспектів. Ресурси світових гравців не безмежні.

Очевидно, Росія сповна скористається вигодою, яка виникла внаслідок терористичної атаки проти Ізраїлю. Той факт, що цю атаку було приурочено не лише до єврейського свята, а й до дня народження російського президента, змусив деяких спостерігачів навіть припустити, що ісламісти в такий спосіб зробили йому кривавий подарунок. Якщо згадати, що раніше опонентів Владіміра Путіна вбивали до його дня народження, а також якщо взяти до уваги тісні відносини, які Росія — напевно взагалі єдина немусульманська країна світу — мала з ХАМАСом, то такі припущення можуть бути не тільки теорією змови.

Втім, якщо поставити запитання, кому із зовнішніх гравців вигідне різке загострення палестино-ізраїльського конфлікту, то напрошується відповідь: іншому близькому союзнику Росії — Ісламській Республіці Іран. Власне, патрон-клієнтські відносини Гази і Тегерана мають настільки очевидний характер, що можна говорити про ХАМАС як одну з іранських регіональних проксі-армій. Найбільш боєздатним таким угрупуванням, до речі, є «Хезболла» біля північних кордонів Ізраїлю. Її втручання у поточне протистояння може значно розширити масштаб бойових дій. Ініціювавши війну, яка неминуче призведе до сплеску солідарності з палестинцями в усьому мусульманському світі, Іран очевидно зірвав угоду між Ізраїлем і Саудівською Аравією, що мала істотно змінити геополітичний розклад у всій Євразії. А якщо подивитися на те, що відбувається, зі стратегічної перспективи, то не менш зацікавлений у зриві угоди вже іранський патрон (і ще один важливий союзник Росії) — Китай.

Кривавий жах, що суботнього ранку виїхав з Гази на набитих терористами пікапах, може мати дуже далекі наслідки у глобальному масштабі. І для України ці наслідки є дуже несприятливими.