"Діалог з путіним — це розмова з дияволом, бо росія опанована злим духом": митрополит ПЦУ, ч.ІІ

Попри запевнення самих кліриків УПЦ МП, ця релігійна конфесія в Україні і досі зберігає тісні зв’язки з Московським патріархатом. Наприклад, в статуті УПЦ МП є пряме посилання на грамоту патріарха Алексія ІІ, де сказано буквально наступне: "Українська Православна Церква, поєднана через нашу Російську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною та Апостольською Церквою".

То чому ж УПЦ МП так тримається за свій зв'язок з москвою? Яку політику проводить її очільник митрополит Онуфрій та як росія через своїх проксі впливає на католицький престол у Ватикані? На ці та інш питання в другій частині інтерв’ю відповів архієрей ПЦУ, митрополит Білоцерківський Євстратій (Зоря).

* Чому держава не квапиться завершувати процес виселення УПЦ МП з Лаври? Хто в українському парламенті гальмує ухвалення закону про заборону релігійних організацій, пов’язаних із РПЦ? Про це читайте в першій частині інтерв’ю.

— Ми бачимо таку піар-стратегію Московського патріархату, коли вони постійно кажуть, що моляться за мир, за Україну, за воїнство. Більше того, навіть допомогу бійцям на фронт відправляють. А деякі бійці ЗСУ записують ролики на підтримку УПЦ МП. Як на це реагувати? Все виглядає так, що не може релігійне об’єднання, яке молиться за воїнство, бути на боці агресора.

— Якщо на початку свого існування Московський патріархат ще можна було сприймати як не дуже приємний вияв, але все ж таки православного церковного життя, то з роками він стрімко перетворюється на секту. З типовими сектантськими мисленнями і сектантською поведінкою. Характерною рисою для всіх сект є "промивання" мозку. Тобто глибока індоктринація своїх послідовників. Наприклад, є два наші відомі боксери: Усик і Ломаченко, які публічно підтримують саме Московський патріархат.

Вони всіляко демонструють саме той напрям мислення, поведінки, який формують доктрини Московського патріархату: тільки в МП є істина православна, християнська віра, а решта — зло. І очевидно, що як і серед цілого суспільства, серед воїнів в ЗСУ є ті, хто належать до Московського патріархату. Але, за даними опитувань, які неодноразово проводилися в ЗСУ, таких послідовників абсолютна меншість. Те, що їх включають в інформаційну кампанію, нема нічого дивного. Врешті-решт ми — демократична країна.

Хоча я думаю, тут є і питання особистої відповідальність: чи пов'язуєте ви те, що відбувається в Україні: російський напад, російську агресію, з усім тим, що відбувалося до цього, з діяльністю Московського патріархату? Чи вдаєте, що це геть не пов'язані речі? Чи хтось забув історію тісної інтеграції РПЦ з радянською державою і контроль, який КДБ здійснював над верхівкою Московської патріархії? То ця система в росії нікуди не ділася. Більше того, зараз вона стала більш тісною, більш інтегрованою та взаємопов'язаною.

Якщо тоді державу і церкву розділяла хоча б атеїстична комуністична ідеологія (церква вірила в Бога, а держава казала, що Бога нема), то тепер Московська патріархія – це підрозділ кремлівської адміністрації. Це не релігійний центр. Гундяєв (патріарх московський Кирило Гундяєв, — Ред.) і його оточення – це не релігійні лідери-діячі, а, в першу чергу, чиновники путінської адміністрації. Це такий самий шойгу і лавров, тільки в рясі. До речі, Гундяєв є академіком російської академії ракетних військ імені Петра Великого. І коли люди, особливо на передовій, цього не бачать і не розуміють, це дуже прикро.

— Керівництво УПЦ МП каже, що змінило статут церкви і зв’язку з РПЦ нема.

— Про це я й кажу, що це є предмет особистої відповідальності, адже в секті завжди формується некритичне мислення: гуру сказав, що він Бог живий, значить він живий Бог. Ну не може ж "живий Бог" казати неправду. Не можеш ж святий старець Онуфрій обманювати. Хоча він розповідав у інтерв’ю, що на Донбасі громадянська війна.

Зрозуміло, що не можна людині, яка не хоче розуміти, це розуміння дати, але от ви запитали, як ставитися до цього… Мені на думку спадають хіба що слова Тараса Шевченка: "Село неначе погоріло, неначе люди подуріли, самі на панщину йдуть і діточок своїх ведуть". Коли російська ракета прилітає в Чернігів, вбиває маленьку дівчинку, дочку військовослужбовця, а її несуть відспівувати в храм Московського патріархату… Коментарі зайві.

— Ченці Московського патріархату, які залишаються в Лаврі. Чи є якийсь діалог з ними щодо перспектив їхнього переходу до ПЦУ?

— Діалог триває фактично безперервно. Та головна проблема полягає в тому, що вони не розуміють, що буде далі. Умовно кажучи, якщо зараз група з 10-20 монахів вийде і заявить, що вони тепер є монахами Православної церкви України, що з ними буде далі? Очевидно, що з боку Московського патріархату їх одразу проклянуть, заборонять, фізично викинуть з території Лаври. І от що далі? Та коли б вже держава остаточно вирішила: є корпуси, які передають монастирю Православної церкви України, то вони як ченці могли б у цих корпусах жити. Тоді б питання вирішилося набагато швидше. Але зараз триває оцей "ленінський вальс".

Загалом рух вірний: є розуміння і співпраця з боку нового керівництва заповідника, але є також відчуття, що бракує останнього рішення, останньої політичної волі.

— Московський патріархат закидає, що коли ПЦУ прийде в Лавру, то не зможе нести свою духовну місію, тому що не має ченців.

— Ми знаємо весь їхній арсенал пропаганди. Та наш митрополит кілька місяців тому сказав: краще в Лаврі буде 10 ченців молитися щиро за Україну, аніж 150 буде молитися за "рускій мір". Будуть і ченці, будуть і вірні, буде все.

По суті, Лавру треба перезасновувати, вона повинна повернутися до свого коріння, до своєї правдивої традиції. Це духовне серце українського народу, яке було під пануванням "руского міра" і через нього отруювали українську свідомість. Лавра без ченців, без молитви не залишиться. Без чого вона залишиться, то без "руского міра".

— А чи є зворотній зв'язок від Мінкульту, заповідника, щоб і у ПЦУ був подібний договір оренди, який був у Московського патріархату?

— Ми постійно в процесі діалогу, але це питання не може бути вирішене ні на рівні заповідника, ні на рівні Міністерства культури. Тут має бути ухвалене остаточне принципове рішення.

— На вашу думку, чому Московський патріархат в Україні так тримається за москву? Що вона їм дає?

— Вони не вірять в Україну. Вони не вірять, що Україна буде існувати як самостійна держава, не під патронатом москви. Їхня свідомість сформована в полі "святої Русі", що це "єдіноє пространство", "єдіноє отєчєство" і так далі. Так, зараз усе відбувається в протилежному напрямі, але Бог все одно якимось чином управить, Богородиця спуститься, ангели, все впорядкують, бо це ж "свята Русь". І ця проблема була від самого початку, з 1992 року. Відтоді верхівка Московського патріархату не вірила в Україну. Вони вірили, що Україна буде реінтегрована і підпорядкована московському керівництву і повторить долю Білорусі.

Для мене показовим є приклад митрополита Московського патріархату в Черкасах Феодосія, який зараз перебуває під слідством за свої злочини. В березні 2022-го до нього прийшла група духовенства зі Смілянщини. І вони казали, що не можуть і далі згадувати ім'я Кирила Гундяєва як патріарха і просили дозволити цього не робити. Зі слів цих священиків, його відповідь була наступна: а що ви будете робити, коли росіяни сюди прийдуть? Тобто людина в березні 2022 року сидить в Черкасах і чекає. Невже росіяни тут можуть бути? Можуть контролювати Черкаської області. Ось, що є в їхніх головах. Вони справді вірять, що росія переможе.

— І Онуфрій вірить в це?

— Митрополит Онуфрій — людина з радянського минулого. Молодим юнаком з Буковини він потрапляє в Троїце-Сергієву лавру. А що таке Троїце-Сергієва лавра на початку 1970-х років? Це фактично єдиний діючий монастир на російській території, зразково-показовий. Туди регулярно привозили іноземні делегації, а ми ж знаємо який в СРСР був контроль за спілкуванням з іноземцями.

І в цьому зразковому монастирі молода людина робить духовну кар’єру: приходить туди студентом, послушником, а виходить у середині 1980-х років вже другою особою в керівництві Троїце-Сергієвої лаври. І це в радянський час! Якщо за всіма проявами суспільного життя КДБ дивився в два ока, то за церковним життям дивилося п'ять пар очей. І на фоні цього його кар'єра росте.

Потім його відправляють в Почаївську лавру очолювати монастир, і якраз під його впливом Почаївський монастир перетворюється на те, чим він є зараз. А це ще гірший розсадник ідеології "руского міра", аніж Печерський. І там формується атмосфера нагнітання настроїв, що завтра вже буде кінець світу і тільки "матушка росія" веде до спасіння.

Крім того, митрополит Онуфрій завжди був надзвичайно зацікавлений у зв'язках з Російською православною церквою за кордоном (РПЦЗ. – Ред.). Він ще з радянських часів підтримував з ними стосунки і навіть англійську мову вивчив, щоб з ними спілкуватися. Але чому він з ними спілкувався? Тому що то "біломонархічна" церква, яка несла в своїй культурі мрію про відновлення "великої росії". І це його приваблювало. На цьому тлі і сформувалося його бачення світу.

Для Гундяєва "рускій мір" – технологія влади. За часів Єльцина він був демократом, людиною, яка таврувала радянське минуле. Тепер він – путініст та антизахідник, але насправді не вірить у все це. А митрополит Онуфрій вірить.

— Що відбувається з Папою Римським? Ці всі його заяви про примирення з росіянами, що не потрібно давати Україні зброю. Що це? Нерозуміння контексту?

— Все значно глибше. Московська патріархія і кремль ще з початку 1960-х найактивнішим чином формували взаємодію з Ватиканом. Проросійське лоббі у Ватикані формувалося десятиліттями і є дуже потужним. Судячи з того, як Папа реагує на певні події, моє враження, що є хтось дуже близький до Папи, який не посідає відкритої публічної посади, можливо, радник, який впливає на його думки. Можливо, навіть, таких людей декілька.

Яскравий приклад: вибухає машина з Дар'єю Дугіною. Папа буквально ледь не на другий день розповідає, що це невинна жертва, дівчина загинула від цієї війни. Очевидно, що в його віці і при його зайнятості, він не сидить у мережі, не гортає сторінки Facebook чи стрічки новин. Йому розповідають. І хтось, кому він довіряє, формує російський наратив.

Але тут є ще загальна проблема: після Другої світової війни, європейське суспільство сформувалося на культурі діалогу. Тобто всі проблеми потрібно і можна вирішити в діалозі. Що треба враховувати позиції всіх сторін, взаємодіяти і спілкуватися. І путін цим дуже вдало користується. Він каже: у нас є інтерес, тому враховуйте його. Ми хочемо миру, ми готові примушувати до миру.

І тим, хто десятиліттями дивився на Україну крізь російські окуляри, занадто складно подивитися іншим чином і згадати, чим закінчуються угоди з дияволом. Будь-які угоди з дияволом вигідні лише дияволу. Зараз росія – імперія зла, опанована злим духом і вести діалог з ними треба виключно з усвідомленням того, що ви розмовляєте зі злом.

Христос також спілкувався з бісами, але лише для того, щоб їх викрити і вигнати, а не для того, щоб враховувати їхні інтереси.