Захід, прокинься! Ти на війні!

У Маніфесті глобальної трансформації ми визначили кілька тенденцій:

- глибока криза дієздатності міжнародних інститутів;

- відхід у минуле розуміння світових процесів, заснованого на приматі економіки над свідомим вольовим управлінням;

- визначення економічного порядку денного категоріями «проксі-»;

- консолідація відверто деспотичних (а тепер і терористичних режимів).

Ми констатували, що російсько-українська війна – це битва за майбутнє людської цивілізації. Результат цієї битви визначить світовий лад на наступні 80 років.

На сьогоднішній день 130 країн, які досі не визначилися щодо свого ставлення до російської агресії, спостерігають, як країни демократії здають тест на свою дієздатність.

Також ми попереджали про те, що у разі програшу України та підтримуючої її коаліції диктатури не лише політично виживуть, а й згодом можуть стати домінуючою світовою силою.

У свою чергу, нестворення нової архітектури міжнародної взаємодії послужить однозначним сигналом усім силам тоталітарного, екстремістського, терористичного та неонацистського штибу, які є у всіх країнах.

Які висновки можна зробити щодо ситуації в Ізраїлі?

1. «Злочинність організована, а ти – ні!»

Як повідомляють ЗМІ, у кількох арабських країнах відбулися акції на підтримку дій ХАМАС в Ізраїлі. У столиці Ємену Сані провели масовий марш, у сирійському Алеппо — вуличні акції, а в іракському Багдаді — автопробіг із прапорами Палестини та «Хезболли». Святкування також відбулися на площі Палестина в іранському Тегерані.

«Талібан» підтримує ХАМАС і заявив, що «готовий підкорити Єрусалим.

Крім того, масові акції на підтримку терористів також відбулися у Туреччині та Німеччині.

Про пропалестинську та антисемітську істерію, яку влаштували в російських пабликах, можна писати окремо.

Таким чином, формується відвертий антидемократичний полюс світу за участю, зокрема, ядерних країн.

На всіх континентах є режими, які поки що спостерігають за процесами з боку, але готові стати частиною цього полюса у разі успіху антидемократичних країн світу.

При цьому наївно думати, що консолідація деспотій автоматично призведе до консолідації демократій, як за часів холодної війни.

2. Європа на тонких ногах

У своєму дослідженні «Ефект України: загибель чи відродження світового ладу?» Боббо Ло зазначає, що «незахідні країни також не хочуть втручатися, тому що вони не бачать у російському вторгненні виняткове зло — на їхню думку, вторгнення не гірше за інші військові авантюри...».

Але навіть у країнах Заходу також не всі поголовно сприйняли російське вторгнення однозначно.

На парламентських виборах у Словаччині перемогу з результатом у 22,9% здобув колишній прем'єр-міністр Роберт Фіцо та його ліва партія Smer.

Associated Press написала, що вибори у Словаччині стали референдумом щодо питання позиції населення країни щодо України.

The New York Times також зазначила, що успіх партії «Смер» Роберта Фіцо на виборах у Словаччині може допомогти Росії у створенні тріщин у європейській підтримці України… Також перемога «Смера» може підштовхнути Словаччину до моделі «неліберальної демократії», яку обстоює Віктор Орбан у Угорщини… Представники Євросоюзу також зазначають, що вибори у Словаччині стануть випробуванням того, наскільки країни Євросоюзу можуть бути сприйнятливими до російської пропаганди.

Не про Україну, а про західну цивілізацію в цілому.

І парламентські вибори у Словаччині можуть стати провісником надзвичайно серйозних подій на європейському континенті.

Як повідомляє The Economist: У більшій частині Європи популістські праві партії, такі як «Флаамс Беланг», що колись відійшли на периферію, набирають сили. В Угорщині, Італії та Польщі вони утримують владу. У Фінляндії, Швеції та Швейцарії вони мають свою частку.

У Німеччині опитування показують, що партія Альтернатива для Німеччини (АДФ) набрала 22%, порівняно з 10% на виборах 2021 року.

У Франції партія «Національне об'єднання» (RN), найбільша права партія, має підтримку 24%. Додайте 5% для «Реконкісти», ще однієї антиіммігрантської партії, і крайні праві стануть найбільшим виборчим блоком у країні.

Не виключено, що Марін Ле Пен, яка посіла друге місце на двох останніх конкурсах, може виграти наступний 2027 року.

У Нідерландах невелика група правих популістів також претендує на чверть чи більше голосів.

Навіть у нових демократіях, де протягом десятиліть не було великих націоналістичних партій – Португалії, Румунії та Іспанії – тепер вони є.

І мова навіть не в тому, що критика «леваків» і «демократів» з приводу ЛГБТК, безвідповідальної імміграційної політики тощо багато в чому виправдана, а в тому, що ця критика йде у зв'язку зі ставленням до російської агресії в Україні .

Знову російсько-українську війну намагаються виставити не як битву за західну цивілізацію, що ґрунтується на цінностях, а як локальний конфлікт, розбирання, по-чемберленівськи: «що в одній далекій країні посварилися між собою люди, про яких нам нічого не відомо » .

Абсолютне нерозуміння того, що якщо Росія як мінімум не програє (утримає окуповані території), то це означатиме програш демократії загалом у всьому світі. Демократії як засобу організації життя суспільства.

Грані між правами людини та інтересами держави дуже швидко можуть бути стерті.

Тобто, на сьогоднішній день, Європа, як і в 30-ті роки ХХ століття, вже знаходиться за крок від приходу до влади радикалів. Вчорашні маргінали сьогодні можуть взяти владу, причому легітимним шляхом.

Але не лише Європа. Як пише The Washington Post: «В останні роки прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан став своєрідним орієнтиром для правого руху у США. Перебуваючи при владі з 2010 року, деякі республіканці вважають його незмінний успіх взірцем того, як може перемагати і продовжувати перемагати націоналістичний проект… Для американських шанувальників Орбана його відверто неліберальна політика та зневага до західного істеблішменту мають стати прикладом для наслідування».

3. "Існує правда: що покаране зло повертається. Це постійне правило життя".

Ситуація в Ізраїлі дуже промовисто показала, що буває, якщо вчасно не покарати зло.

Для антидемократичних режимів (автократій, диктатур, деспотій та відвертих терористичних режимів) Росія – це бунтар, який кинув виклик світопорядку та диктату Сполучених Штатів Америки.

Причому ці «антидемократії» абсолютно індиферентно ставляться до людських жертв, зокрема серед цивільних, зокрема серед своїх.

Непокарана міжнародною спільнотою Росія (військовим шляхом, юридично, фінансово) надихає та надихає радикалів та терористів у всьому світі.

Президент Р.Кеннеді, 1961 року виступаючи перед канадськими парламентаріями, сказав: «Єдине, що необхідне для урочистостей зла, — щоб хороші люди нічого не робили» .

А що ж робити в цих умовах «хорошим людям», які бажають зберегти свої демократичні та гуманістичні цінності?

Логічно напрошуються 3 пункти плану дій для Заходу:

1. Військова допомога Україні

Мета: радикально послабити світовий центр консолідації деспотій та тоталітарних ідеологій.

Критерій її ефективності: до кінця весни 2024 року створити радикально гіршу для РФ військову, зовні – і внутрішньополітичну ситуацію, яку не можна буде оцінювати, як її перемогу чи як її «неураження».

2. Проект «Стіна».

Мета: опустити «Залізну завісу» (військову, економічну, гуманітарну) на східному кордоні західного світу, невід'ємним учасником якого є Україна.

Наразі «залізна завіса», за фактом будується, але це має стати елементом осмисленої довгострокової політики Заходу. (РФ, до речі, цю «завісу» будує зі свого боку прискореними темпами цілком свідомо).

Але що робити з самими західними країнами, всередині яких колосальний соціальний та електоральний ресурс, який саме західні цінності не поділяє?

3. «Добро має бути з кулаками»

Ціль: відродження пасіонарності Заходу.

Гранично розслаблене та аморфне західне суспільство робило його настільки беззахисним перед пасіонарністю радикалів і автократів (як зовнішніх, так і внутрішніх), що вкотре почали лунати голоси про цілком реальний і остаточний «захід заходу».

Проте, сам процес практичної допомоги Україні (особливо військової), будівництво «залізної завіси», а тепер і солідарність з Ізраїлем, який зазнав терористичного нападу, дуже швидко підвищує «маскуліність» західного суспільства та політикуму.

У європейських політиків почав вироблятись тестостерон.

Активний зовнішньополітичний порядок денний, реідустріалізація, відродження військово-промислового комплексу цьому сприяють.

І цей порядок денний не тільки благотворно позначається на економіці та соціальній сфері, але при збереженні в повному обсязі демократичних цінностей здатний перебити риторику правих та ультраправих.

Наприклад, Bloomberg написав, що «Макрон фактично вже став лідером ЄС, яким давно мріяв бути.

Глава Франції раніше спілкувався з Путіним і спирався на Шольца, але тепер вважає за краще бути самостійнішим, впливаючи на події в Європі через менш гучні партнерства. Це новий курс, більш тонка взаємодія, яка знаменує собою перехід від старих порядків до нової співпраці» .

А все тому, що змінилася риторика – зараз Макрон підтримує членство України в ЄС та НАТО і стверджує, що допомагатиме Києву й надалі, «аж до його перемоги».

Рецепт, як бачимо, простий. Причому реалізується у стратегії "win-win" (без негативних витрат).

Чи піде Захід цим шляхом? Сподіватимемося, що так. Якщо хоче зберегтися як демократичний полюс світу.

Автор:

Володимир Шевченко, політолог, доктор філософських наук;

Андрій Саварець, аналітик, юрист, автор телеграм каналу «Особлива думка».