Чума, сибірка, холера: коли людство почало використовувати біозброю і чому сьогодні це – реальна загроза

Багато експертів вважають, що нині ми вступаємо в нову еру – еру реальної та постійно зростаючої загрози застосування біологічної зброї.

Група професора Михайла Андрейчина з Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського дослідила тему, яка нині набуває особливої актуальності.

Коли людство вперше стикнулося з біологічною зброєю, як вона вдосконалювалася і яких небезпечних рівнів досягла зараз, читайте в ексклюзивному матеріалі Фактів ICTV.

Тема біозброї нині викликає не лише зацікавлення, а й набуває соціальної значущості.

Адже ще зовсім нещодавно Європа була стривожена незрозумілим спалахом в Польщі. Звідки і чому легіонела так раптово з’явилася у системах водопостачання, так і не встановили.

Не вщухають дискусії стосовно походження Covid-19. Раз по раз з’являються і публікації, автори яких сумніваються в офіційно озвученому походженні ВІЛ/СНІД.

За замовчуванням все частіше припускають, що це можуть бути якісь, можливо ненавмисні, наслідки роботи над біологічною зброєю.

Наші фахівці не лише дослідили основні історичні віхи розвитку і застосування біозброї у світі, а й напрацювали рекомендації, як слід діяти у випадку застосування такої зброї, яких заходів ужити з точки зору медичних завдань.

Факти ICTV оприлюднюють зібрані командою професора Михайла Андрейчина факти і напрацювання щодо медичних аспектів протидії біотероризму.

Сам професор вважає, що використання хвороботворних мікроорганізмів з метою знищення людей – злочинне, і наслідки цього можуть бути жахливішими за наслідки ядерної війни.

 Які інфекції можуть становити загрозу

Чума, холера, віспа, жовта лихоманка, тиф, поліомієліт, малярія, сибірська виразка, туляремія, ботулізм… Це далеко неповний перелік патогенних мікроорганізмів і вірусів, які можуть використовуватися як біологічна зброя.

Їх називають особливо небезпечними інфекціями, скорочено ОНІ. Вони можуть раптово виникнути, швидко поширитись і масово охопити населення. Характеризуються тяжким перебігом і високою летальністю. До ОНІ відносять понад 20 хвороб.

 Біозброя давніх часів

Історія біотероризму сягає стародавніх часів. Ще у VI столітті до нашої ери ассирійці на ворожій території отруювали воду в колодязях житніми ріжками (смертельно отруйний гриб).

До іншого способу вдавався Олександр Македонський. Після відступу його війська залишали за собою трупи коней і людей, що загинули від заразних хвороб.

Скіфські лучники змащували стріли кров’ю та іншими тканинами трупів, що розкладалися. Трупна отрута вважалася найдієвішою зброєю.

Татаро-монголи у 1346 році під час облоги генуезької твердині Каффа в Криму (нині Феодосія) за допомогою катапульт перекидали у місто через мури тіла померлих від чуми (на той час ця хвороба була поширена лише в Азії).

Відтак чума уразила спочатку мешканців Каффи, а потім з біженцями перекинулася на Константинополь, Геную, Венецію та інші порти Середземного моря. Невдовзі вона поширилася всією Європою, досягла Близького Сходу.

Небачена пандемія “чорної смерті” за три роки спустошила країни континенту.

Минали століття, а люди все більше удосконалювали методи убивства своїх ворогів за допомогою біологічних патогенів.

Біозброя в Першій і Другій світових війнах

Під час Першої світової війни німецькі диверсанти доставили у США велику кількість зараженого правцевими паличками пластиру для ран. І в країні різко зросла захворюваність на правець.

Гітлерівська Німеччина активізувала вивчення біологічної зброї у 1933 році. У Берлінському воєнному інституті мікробіології розпочалося інтенсивне вдосконалення методів застосування збудника сибірки як біологічної зброї.

У цей період у III рейху було запатентовано безліч різних апаратів, призначених для розпилення аерозолю біологічних патогенів.

У роки Другої світової війни почав діяти сумнозвісний диверсійний японський загін №731, який навіть мав власну спеціальну повітряну ескадру. Японські військові токсикологи начиняли кулі, снаряди і міни різними патогенними мікробами.

Біологічні атаки збудниками сибірки, холери, шигельозу, сальмонельозу і чуми були здійснені щонайменше на 11 китайських міст. Це засвідчено документально. Культури бактерій японці не тільки розпилювали у вигляді аерозолю з літаків, а й закидали безпосередньо до будинків.

Досі не встановлено кількість жертв тих нападів. Однак, з’ясовано, що лише після атаки на місто Ханґтег у 1941 році захворіло переважно на холеру близько 10 тис. людей, загинуло 1 700 осіб.

Ще на початку 30-х років минулого століття у секретних відділах Радянської армії почалася розробка власної програми зі створення біологічної зброї.

Радянський Союз мав 27 наукових установ, які вивчали таку зброю, шість закладів, що безперервно її виробляли, i сім резервних підприємств на випадок війни.

Ці установи діяли навіть після ратифікації Конвенції у 1972 році.

Пристрасть “совєтів” до сибірки

Військові вчені-медики вивчали генетично змінені палички чуми, працювали над отриманням за допомогою методів генної інженерії гібриду – схрещували вірус натуральної віспи з вірусом гарячки Ебола.

– Найбільшу пристрасть радянські військові мали до сибірки, – писав російський дисидент Лев Федоров.

Федоров свідчив, що в 1989 році на підземному заводі в Степногорську  був поставлений на потік штам сибірки, що мав у чотири рази вищу ефективність, ніж стандартні бойові штами.

Наприкінці 1991 року у місті Кольцові, в інституті, де працювали над новими видами вірусної зброї, була вже закінчена робота над біологічною зброєю стратегічного рівня – з варіантом вірусу Марбург.

У Сергієвому Посаді у воєнно-біологічному інституті генерал-професор А. Воробйов вивчав бойові можливості токсинів ботулізму і правця.

Варто зазначити, що аварії на заводах з виробництва біологічної зброї траплялися нерідко. Проте все, що потім відбувалося з персоналом і місцевим населенням, отримувало гриф “цілком таємно”.

А все ж, інформація про деякі біологічні катастрофи таки просочувалася в інформаційний простір.

Так, стало відомо про жахливу аварію в 1979 році у Свердловську.

Лев Федоров детально описав ті події.

В ніч з 2 на 3 квітня 1979 року в Чкалівському районі Свердловська, неподалік якого розташувалося секретне військове містечко, з’явилася аерозольна хмара.

Найближчими днями загинула велика кількість людей, переважно чоловіків. Уже потім з’ясувалося, що смерті спричинив не звичайний штам збудника сибірки, витік якого,  нібито, стався випадково, а нова  наступальна біологічна зброя, що переважно знищує чоловічу частину населення.

Це був вибірковий удар, бо ж армії складаються здебільшого з чоловіків.

Загальні втрати людей від цієї найбільшої біологічної трагедії епохи холодної війни невідомі й досі.

Зброя, що може обирати жертви за етнічним походженням

З розпадом СРСР реалізація програми припинилася, і вчені залишилися без роботи. За приблизними підрахунками, було звільнено понад 11 тис. колишніх радянських розробників біологічної зброї.

Безперечно, вони не залишилися без роботи. Таких фахівців, що називається, з руками-ногами могли забрати інші країни, зокрема ті, які зацікавлені в розробках нових видів озброєнь.

Припускають, що розробками зі створення біологічної зброї займаються нині близько 20 країн. Серед них, зокрема, Сирія, Лівія, Іран, Північна Корея, Китай та інші.

І це викликає серйозне занепокоєння.

Генна інженерія нині просунулася у своїх розробках далі. Спеціальні лабораторії і наукові комбінати спроможні вирощувати нові види бактерій з вибірковою дією ураження – приміром, за певним кольором чи розрізом очей, шкіри. Відтак, подібна зброя зможе знищувати цілі спільноти за етнічною, расовою або національною ознакою, тобто, влаштовувати справжній геноцид.

Сьогодні стало можливим навіть умонтовувати нові гени в структуру ДНК чи РНК, змінюючи таким чином природу мікроорганізму. Змішуючи гени, учені можуть створити безліч нових хвороботворних збудників.

Що нам робити

Група професора Андрейчина, дослідивши факти й інформацію із закритих джерел, напрацювала методику захисту населення від біологічної зброї.

Щеплення не підходять, оскільки патоген для враження до останнього не буде відомим. Крім того, для багатьох потенційних збудників, які можуть бути використані для біологічної зброї, вакцини взагалі немає.

Антибіотики також не будуть ефективними, якщо ворог застосує віруси, природні антибіотикорезистентні штами, чи штами, отримані методом генної інженерії.

Тобто, потенційні можливості нападників поки що істотно перевищують ефективність наших способів захисту від біологічної зброї та ліквідації наслідків її застосування.

Але перше, що треба зробити при ударі біозброєю – це швидко розпізнати й точно ідентифікувати патоген. Щоб знати, з чим маємо справу.

Для цього повинна функціонувати налагоджена система обміну інформацією, мережа добре оснащених мікробіологічних лабораторій, здатних швидко ідентифікувати патогени, референс-лабораторії, як мінімум 3-го класу біологічної безпеки, які б мали найновіші методики ідентифікації патогенів. Не обійтися і без спеціально навченого персоналу найвищої кваліфікації.

Другим надзвичайно важливим фактором інфекціоністи називають розробку і використання обмежувальних заходів, щоб встановити дієвий контроль за можливим поширенням патогенів за зону ураження.

Йдеться про той самий карантин, про професійну і дієву його організацію.

Проте найдієвіший і найнадійніший спосіб захисту українців від потенційного ураження біологічними збудниками страшних хвороб – це взагалі не допустити цього. Запобігти намірам супротивника застосувати біологічну зброю.

Але це вже завдання не для токсикологів і інфекціоністів, а для нашої розвідки і контррозвідки.