Рецензія на книгу «Далекий простір» Ярослава Мельника

На цьому тижні в книжковому клубі ITC.UA мова піде про фантастичну антиутопію відомого, в Європі більше ніж в нас, українського письменника Ярослава Мельника «Далекий простір». Твір вийшов у 2013 році й тоді ж став «Книгою року ВВС». У 2018 роман включили в обов’язкову програму 11 класу середніх шкіл України, а у 2022 році книгу перевидали у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Саме цей варіант я й прочитав, а тепер ділюся враженнями від книги.

«Далекий простір»

Автор Ярослав Мельник
Видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
Мова Українська
Кількість сторінок 336
Обкладинка Тверда
Ілюстрації Немає
Перше видання 2013
Рік цього видання 2022
Розмір 134×200 мм
Сайт store.ababahalamaha.com.ua

Мешканець Мегаполіса Габр почав страждати на галюцинації. Він бачить речі яких не може існувати в природі. Йому ввижається «далекий простір» — навколишній світ та сприйняття відстані, а не суцільна чорнота як зазвичай. А ще герою усюди ввижаються якісь страшні неохайні істоти, одягнені в лахміття, які ледь рухаються поміж величезного сірого міста, заповненого сміттям, безліччю труб та механізмів.

Коли чоловік звертається до лікаря, то в нього знаходять порушене сприйняття. Бо ж усім відомо, що є тільки «близький простір», а «далекий простір» то брехня. Коли людям здається, що вони кудись йдуть, чи їдуть на чомусь, то це тільки в їх уяві. Насправді в їх близький простір починають входити інші люди та об’єкти, водночас усе залишається на своєму місці, а руху в просторі не існує.

Вже пізніше головний герой зрозуміє, що він уже життя прожив у світі сліпих, а сам несподівано почав бачити. Таке трапляється, але дуже рідко, тому за Габром починають полювання агенти Мегаполіса, а ще він стає цікавим для Окса Нюрпа — генерала повстанців. Цей отряд живе за межами Мегаполіса і складається з людей, які також колись почали бачити, як і Гарп, але їх встигли осліпити. Тепер вони хочуть помститися та знищити аудіомаяки, на які орієнтуються сліпі жителі, щоби скерувати їх у прірву та вбити увесь Мегаполіс.

Через це я хоч і написав на початку, що це фантастична антиутопія, проте все ж краще зазначити, що «Далекий простір» — позажанрова книга, на яку напевно не вішати ярликів. Однак під час читання в мене з голови не йшло порівняння твору з «Ми» Євгена Замятіна.

Для привернення уваги я також міг би порівняти книгу з «451 за Фаренгейтом» Бредбері та «1984» Орвелла, або будь-якою іншою відомою антиутопією. Але це було б відвертою брехнею та перебільшенням. Проте на мою думку «Далекий простір» точно можна порівнювати з «Ми». Це була одна з моїх найулюбленіших антиутопій, але тепер її перебив роман Ярослава Мельника.

Це книжка про свободу та нестерпне бажання не просто її отримати та мати, а постійно насолоджуватися та смакувати це відчуття. А одне з головних питань роману на мою думку таке: що важливіше огидна істина чи комфортне незнання?

Особливо це актуально зараз, коли дивишся на наших покидьків сусідів, більшість з яких обрали саме незнання та живуть в умовному комфорті. Але на відміну від народження сліпих жителів Мегаполіса з книжки, які навіть не здогадуються про справжню реальність, росіяни в курсі огидної правди, але просто не хочуть це визнавати.

Основні події роману розбавляються вставками із місцевих газет та книжки письменника Чиза Ділка із забороненої збірки «Близька Далина». Це зроблено для ще більшого занурення читача у всесвіт роману, але особисто для мене спрацював тільки перший варіант. А от вірші та роздуми Чиза Ділка більше дратували і я їх іноді пропускав. Хоча в них є натяки на наступні події, чи роздуми про те, що вже відбулося.

«Далекий простір» від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» виглядає яскраво та сучасно. Нарешті бачимо стильну обкладинку, яка хоч якось натякає на жанровість роману, але все ж таки здатна привернути увагу якомога більшої кількості потенційних покупців. Папір жовтавий та приємний на дотик, є різні шрифти, що виділяють ті чи інші моменти.