Випробовуємо ракети на 1000 кілометрів: інтерв'ю з Подоляком про українську зброю

Так, наша держава має певні напрацювання. Про це в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу розповів радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк, наголосивши, що вони ще стануть сюрпризами для Росії.

Нагадаємо, що в першій частині інтерв'ю ми розповідали, чому Україна вибилася з графіку ведення війни, а також як Росія допомагає терористам у війні проти Ізраїлю. Деталі – читайте за посиланням.

Україна активно інвестує у дронове виробництво

Сергій Притула оголосив про новий збір "Можем павтаріть" на 100 дронів для ЗСУ. Однак ми розуміємо, що це мало, адже щоночі бачимо, як 30 – 50 "Шахедів" прилітає по Україні. Чи інвестує Україна в дронове виробництво?

Ці дрони, на які збирають наші волонтерські рухи, використовують безпосередньо на лінії фронту. Це трошки інші дрони, це не "Шахед", які можуть пролетіти тисячу кілометрів. Але нам є чим відповідати.

У нас є інвестиції у військове виробництво, у дронове виробництво, тому що FPV-дронів треба просто масу – масштаби не 100 – 200. Там щодня треба використовувати тисячу дронів. Я маю на увазі маленькі дрони, дрони-камікадзе.

У нас певні виробництва абсолютно точно проінвестовані, працюють. І не тільки ті, що пов'язані з армією дронів, Мінцифри. Є окремі напрями, пов'язані з Мінстратегпромом, є напрями виробництва, пов'язані безпосередньо з Міноборони. Знову ж таки там є волонтери, які вже все це переводять у промислові обсяги, тобто у виробничі лінії.

Дрони – це дійсно ключовий інструмент цієї війни. Вони достатньо ефективні, водночас собівартість достатньо низька, наприклад, FPV-дрони подекуди мають набагато нижчі параметри собівартості, ніж артилерійські снаряди. А щодо точності вони, навпаки, достатньо ефективні й точно попадають у цілі.

У це все інвестується. Ми бачимо, що це вже зовсім інший рівень масового виробництва, ніж рік тому. Питання в іншому.

Щодо "Шахедів" – ми бачимо суттєве збільшення виробництва в Ірані. Знову ж таки ми говоримо про "дуже ефективні" санкції. Ми бачимо спроби побудувати спільні підприємства в Татарстані, які даватимуть ще більшу можливість Росії виготовляти дрони саме такого стратегічного плану.

Ми бачимо, що ці дрони сьогодні є ключовим елементом щонічної атаки по наших цивільних та критичних об'єктах. І розуміємо, що це Росія використовуватиме протягом всього цього зимового сезону. Так, безумовно, у нас інша система – промобільна система проти ракетної оборони, але тут подвійне питання.

Повне інтерв'ю з Михайлом Подоляком: дивіться відео

Україна випробовує ракети на 1000 кілометрів

Якщо ми хочемо мати паритет, то треба мати не тільки дронове виробництво, а й ракетне, а це інші інвестиції. Ми вже маємо відпрацьовані експериментальні зразки, які дають нам 750 – 1000 кілометрів дальності, але питання в масштабі виробництва. А це інвестиції й держава над цим працює.

Я взагалі вважаю, що ми набагато менше маємо говорити про конкретні наші спроможності, щоб це було сюрпризами для Росії. Але в нас уже є певні напрацювання.

З партнерами ми говоримо про дві складові – капіталомісткі виробництва, як-от стаціонарні величезні системи ПРО Patriot чи SAMP/T, а це великі інвестиції та час, щоб їх напрацювати.

До того ж ми говоримо про ракети відповідної дальності. Якщо ми говоримо, наприклад, про ракети, які можуть заходити в логістику, Україна не може побудувати за пів року 1 – 2 тисячі ракет.

Але виробництво є, ми інвестуємо в це все. Ви ж бачили Форум оборонних індустрій, де вже є два десятки підписаних попередніх контрактів щодо військового виробництва. Я думаю, що ми збільшуватимемо виробництво в трьох напрямах:

• дрони різних модифікацій, зокрема великі, потужні. І тут наші турецькі партнери також активно працюють;
• збільшуватимемо виробництво своїх ракет, тому що це дуже важливо щодо правил цієї війни, знищення логістики;
• артилерійські снаряди різного калібру і танкові снаряди.

3 напрями у війні економік

Оце все ми туди інвестуємо, збільшуємо. Держава до цього готова. Але коли ми говоримо, все ж таки порівнюймо економіки Росії та України. З того боку, що в нас безпосередньо на ключовому секторі, де 40% територій, тривають безпосередньо чи опосередковано бойові дії. Це ж промислові центри, це експортні потенціали, це доходи бюджету країни, які частково можна було б реінвестувати у військові виробництва.

І що таке Росія? Вона абсолютно нормально себе почуває. Так, відповідний санкційний тиск зменшує можливості, але все ж таки в Росії було накопичено багато ресурсу в так званому фонді національного добробуту. І безумовно Росія витрачає ці кошти.

Крім того, не забуваймо, що санкції діють, але вони дозволяють через треті, четверті країни частково обходити їх паралельним імпортом, сірим імпортом. Також не забуваймо, що досить велика кількість компаній абсолютно свідомо працюють на російському споживчому ринку, насичуючи його відповідними продуктами, зокрема технологічними, і податками до російського бюджету.

Відповідно російський бюджет і бюджет України сьогодні – це трошки різні речі. Нам треба на це зважати. Тобто, це ж війна економік, зокрема. Отже, три напрями:

• інвестиції у військове виробництво;
• отримання тієї технологічно об'ємної зброї, у яку не можна інвестувати невеличку кількість грошей і завтра отримати достатню кількість продукту такого типу;
• санкції.

Санкції мають бути дієвішими, жорсткішими. А взагалі, я вважаю, що ідеальна конструкція, до якої треба іти, і постійно про це говорити, це не санкції, а відповідний новий юридичний статус, який означатиме зупинення членства Росії в міжнародних інституціях і відповідно накладатиме вторинні санкції на компанії, які хочуть працювати на російському ринку.

Наприклад, якщо PepsiCo працює та отримує дохід 400 мільйонів рублів, то вони мають платити податків на фінансування війни 800 мільйонів рублів. Я маю на увазі не рублі вже, а в доларах чи євро на глобальному ринку.

Мені здається, якщо не говорити про виробництво зброї в Україні або про те, у що ми вкладаємо, що виготовляємо, то в суспільстві починаються резонансні теми про те, що Україна нібито нічого не робить.

Я тут зроблю 2 – 3 ремарки. По-перше, суспільство має право говорити й постійно порушувати теми, ставити питання державі. Держава повинна відповідати відверто, тому що суспільство платить просто неймовірну ціну за те, що країна сьогодні тримається і має шанси виграти цю війну.

Друга складова – держава не має права говорити про свої успіхи, як великі піар-компанії. Просто має фіксувати, що ми це зробили, тому що це важливо. Так, держава працює, тому що це функції держави. Держава зацікавлена в тому, щоб отримати ефективні виробництва, більше військової техніки під час війни.

Це очевидно й у цьому зацікавлений особисто президент. Він інвестує багато часу в те, щоб держава була ефективною з погляду військового виробництва. Але паралельно, якщо ми говоримо про волонтерів, які вкладають величезні кошти в закупівлю тих же дронів – вони мають про це публічно говорити, бо роблять це не тому, що це їхній функціонал, а тому що це їхній поклик.

З урахуванням типу економіки, яка була в Україні, а це була олігархічно-адміністративна економіка, коли люди, за винятком невеликої кількості бізнесменів, заходили виключно для того, щоб стати більш заможними, а не для того, щоб побудувати нові сектори конкурентно-спроможної економіки на глобальних ринках – сьогодні маємо перебудувати її.

Вона має бути швидкою в реагуванні на те, що потрібно виготовляти, менш корумпованою, менш бюрократизованою тощо. А це складні процеси. Паралельно, треба зменшити адміністративні можливості, спроможності тих чи інших номенклатурних кабінетів. Позбавити людей бажання десь трошки "пригрітися" біля бюджетного потоку.

Спецслужби стратегічно працюють над питанням Чорноморського флоту

У ВМС підтверджують, що біля Севастополя був пошкоджений російський корабель "Павєл Державін". Росія намагається перевести залишки свого Чорноморського флоту до Новоросійська. Те, що вони вивозять кораблі з нашого українського Криму – це прекрасно. Хотілося б, щоб не довезли.

Робитиму посилання на наших спецслужбістів – не довезти вони зможуть. Цю технологію Україна відпрацьовує і делегує Росії. Відпрацьовує, щоб вони не могли довозити щось, але це більш глобальне питання, це стратегічна мета України.

Домінування Росії в акваторії Чорного моря має закінчитись. Тому що тут є дві складові. Перша – це півострів Крим і деокупація. Якщо Росія не домінує в акваторії, не має бойових ескадр, які стоять на рейді в територіальних водах Криму, то, безумовно, це вже матиме інший вигляд для Криму. Це розуміють в самій Росії.

Знищений крейсер "Москва" / РосЗМІ

Але є інша складова – це комерційне судноплавство, яке Росія заблокувала 19 місяців тому, зокрема для України. Для нас дуже важливо відкрити можливість проводити комерційні, транзитні коридори, використовувати ті, які йдуть через акваторію Чорного моря.

Це дуже важливий, стратегічний елемент у цій війні. Щойно ми остаточно розв'яжемо питання долі російського Чорноморського флоту – це суттєво вплине на хід війни. Не тільки щодо півострова Крим, але й всього, що стосується стратегічного забезпечення російського окупаційного угруповання.

Російський Чорноморський флот – це масштабне вбивство цивільного населення. Не забуваємо, що вони використовують "Калібри" виключно для того, щоб вбивати цивільне населення, руйнувати наші виробничі спроможності, зокрема інфраструктурні, портові, зернові тощо.

Крім того, флот є суттєвою підтримкою окупаційної інфраструктури на самому півострові. Ми розуміємо, що треба "відкрити небо" над Кримом, тобто знищити всі можливості для радіоелектронного стеження за повітрям, знищити системи ППО.

А також знищити спроможності військово-морського флоту Росії, який досить сильно впливав на можливості, які були в окупаційного угруповання в Криму. Наступне – це знищення логістичної, складської інфраструктури, зокрема транспортних коридорів, незаконного Керченського моста тощо.

Це досить велике завдання стратегічного типу, але щойно все це буде виконано, то суттєво зміниться забезпечення і можливість проведення ротації по всій лінії фронту. Тому вони сьогодні так істерично шукають можливості зробити сухопутні коридори через Ростов у напрямку Маріуполя, Мелітополя, Бердянська, щоб використовувати залізничні дороги саме в цих напрямках.

Яка ситуація в районі Авдіївки

У районі Авдіївки на Донеччині вже кілька днів тривають важкі бої. Кажуть, що битва за Авдіївку буде більш запеклою, ніж битва за Вугледар взимку.

Росія намагається відвернути нашу увагу на різних напрямках для того, щоб ми не могли просуватися на Південному чи Запорізькому. Вони завдають зустрічних контрударів. Так, тяжкі бої, але я довіряю інформації Генштабу, що все контролюється.

Я, чесно кажучи, не зовсім розумію, коли говорять, що Росія має сидіти тільки в глухій обороні. Росія пробуватиме розхитати ті чи інші наші напрямки, відвернути увагу, щоб ми не могли підвозити туди ресурси.

Вони сконцентрувалися і йдуть на Авдіївському напрямку. Тяжкі бої? Так. Дуже тяжкі? Так. Наші стоять? Безумовно. Розуміють, як треба воювати на цих напрямках? Абсолютно.

Українська армія сьогодні – це навіть не та армія, яка була рік тому. Вона значно потужніше з точки зору розуміння планів, які використовує Росія. Чи можемо ми їм протистояти? Так. Чи вистачає ресурсу? На погляд наших партнерів, було б бажано мати набагато більше тих же артилерійських снарядів. Але це питання переговорних майданчиків, на яких це відпрацьовується.

Загалом, ще раз підкреслюю – Авдіївський напрямок тримається. Так само як йдуть певні позитивні наступальні дії на Токмакському, Бахмутському напрямках тощо.

Український воїн / Генштаб ЗСУ

Триває війна. Сьогодні етап, коли ми домінуємо, маємо ініціативу, але це не означає, що ми масштабно й швидко вийдемо до кордонів України. Це означає, що триває жорстке знищення російських залишкових військових спроможностей. Ви ж не забувайте, це регулярна армія, а не ХАМАС.

Все, що ми знищуємо на Авдіївському напрямку – не ХАМАС, а регулярні частини російських Збройних Сил. Частково там є абсолютно контрактні частини, які мали тривалу часову підготовку. Це не тільки мобілізовані, які прийшли, тиждень посиділи й вирушили на війну.

Але все контрольоване. Я поки не бачу проблематик, аби треба було говорити, що щось йде не так, як планує Генеральний штаб.