Майже століття воєн і конфліктів: коротка історія сектору Гази та Ізраїлю

7 жовтня бойове угрупування ХАМАС, яке контролює сектор Гази, атакувало Ізраїль, убивши понад 1300 людей і взявши сотні заручників. Ізраїль завдав удару у відповідь, тож, за останніми даними, у Газі щонайменше 2000 загиблих і понад 1 млн біженців. Прем’єр-міністр країни Беньямін Нетаньягу заявив, що , а сектор Гази заплатить за цей напад.

Воєнні конфлікти між Палестиною та Ізраїлем тривають не один десяток років. Тому, щоби зрозуміти нинішню війну, варто поглянути на минуле цих територій.

Факти ICTV розпитали про історію формування сектору Гази, Західного берегу Йордану та Ізраїлю у директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса.

Палестина й Османська імперія

Палестина була частиною Османської імперії протягом майже чотирьох століть. Населення здебільшого було арабомовним, сповідувало іслам. Поруч з осілим населенням проживали й кочовики – так звані бедуїни.

Ситуація динамічно почала змінюватися наприкінці XVIII століття, коли стався Єгипетський похід Наполеона (1798-1801 рр., спроба завоювання Єгипту). Він здійснив рейд уздовж узбережжя, де більшість поселень в результаті війни зникли.

У першій половині XIX ст. свою силу вирішив показати Єгипет, кинувши виклик Османській імперії. І до 50-х років цей регіон перебував під владою Єгипту, але місцеве населення себе не ототожнювало ані з єгиптянами, ані з турками, ні з бедуїнами. Тобто проявлялося перше національне самовизначення. Із 50-х років Туреччина, яка входила до Османської імперії, повертає території.

На цей період також припадають війни між Російською та Османською імперіями. Частина ісламського населення з Російської імперії тікає до Туреччини – особливо після геноциду на Північному Кавказі. Частину населення – черкеські племена – турки розселяють на півночі нинішнього Ізраїлю.

У цей період починається активна колонізація Палестини німцями. Водночас Палестину активно відвідують єврейські діячі, які також побачили можливість для створення своїх колоній. У 1897 році організовано Перший сіоністський конгрес, який став початком сіонізму як суспільного руху та заснував фонд для купівлі земель у Палестині. Тоді ж виникають перші єврейські поселення, переважно – на узбережжі Середземного моря.

В Росії починаються активні єврейські погроми. Кількість єврейського населення, яке переїжджає до Палестини, збільшується. Водночас зростає напруження між євреями та палестинцями, адже всім потрібна була земля.

За словами Ігоря Семиволоса, до появи єврейського політичного крила між євреями й арабами не було якихось проблем – вони собі цілком мирно співіснували.

Перша світова війна та Палестинський мандат

У 1915 році британці домовляються з арабами, що останні підіймають повстання проти Туреччини (Османська імперія входила в коаліцію, яка протистояла Антанті) – так зване Арабське повстання (1916-1918). Воно не було визначальним, але відволікло значну частину турецьких військ на придушення цього повстання. У цей час британці з арабами домовилися, що Велика Британія після закінчення Першої світової війни створює нові арабські держави, зокрема й Палестину.

Проте у 1917 році підписали Декларацію Бальфура, яка схвалювала створення єврейського національного осередку у Палестині, за умови, що це не буде суперечити інтересам іншого населення. Після Першої світової війни Османська імперія розпалася, а Британія отримала Палестинський мандат.

Починається активна міграція євреїв до Палестини, розбудовується інфраструктура. У 20-х роках палестинці роблять те ж саме. На той час уже спостерігалося напруження між євреями та арабами за землю, за вплив на британців тощо. У 1929 році відбувається перша серйозна сутичка, яка розпочалася в Єрусалимі. Причина – конфлікт через доступ до Стіни плачу.

У 30-х роках євреї активно скуповують землі, ще більше народу переселяється з Європи – здебільшого середній клас із грошима. Швидко ростуть єврейські міста. Активно розвиваються і палестинці – так само з’являється середній клас.

Ігор Семиволос наголошує, що націоналізм зазвичай виникає в містах. Так сталося й тоді – почалися сутички інтересів єврейського та палестинського націоналізму.

У 1936 році араби підняли повстання. У євреїв сталася криза – люди залишилися без роботи. Багато арабів тоді працювали на євреїв, і ось останні вирішили арабів замінити на своїх. До 1939 року повстання придушили, значна кількість людей загинула.

Друга світова війна і розділ Палестини

Під час Другої світової війни починає наростати єврейський тероризм, розповідає експерт Ігор Семиволос. Терористичні групи здійснюють напади на арабів, на арабські поселення, щоб витиснути їх із територій. Також відбуваються терористичні акти проти британців, щоби змусити Велику Британію залишити територію Палестини.

Після закінчення війни світ дізнається про жахіття Голокосту і виникає питання поселення великої кількості переміщеного єврейського населення в Європі. Починають говорити про їхнє переселення до Палестини. Восени 1947 року новостворена Організація Об’єднаних Націй ухвалила План ООН щодо розділу Палестини. Ця резолюція рекомендувала створити дві окремі держави – арабську та єврейську. Але обидва народи не надто задоволені умовами – кожен хотів більше земель.

І у травні 1948 року виникає держава Ізраїль, кордони якої не визначені. Аж тут єгипетські літаки атакували Тель-Авів, а армії низки арабських держав (Йорданія, Ірак, Сирія, Ліван, Саудівська Аравія, Ємен) пішли війною проти Ізраїлю. Бої тривали до початку 1949 року – Ізраїль підписав угоди про перемир’я з арабськими державами.

Близько 750 тисяч палестинських арабів були виселені. Багато з них опинилися на двох клаптиках землі: Газа – під управлінням Єгипту, і Західний берег річки Йордан – під управлінням Йорданії. Умови в Газі були жахливими: люди жили в казармах, школах і мечетях. Біженцям із Гази не дозволяли ані в’їхати до Єгипту, ані повернутися до Ізраїлю. Люди опинилися в пастці та без громадянства.

А от жителі Західного берегу річки Йордан отримали громадянство Йорданії.

Конфлікт на тому не закінчився, палестинці періодично нападають на ізраїльські бази. І в такому стані все триває до 1967 року.

Шестиденна війна і дві інтифади

Із 5 по 10 червня 1967 року Ізраїль починає шестиденну війну з Єгиптом, Йорданією і Сирією. Ізраїль захопив Газу, Голанські висоти, Західний берег Йордану та Синайський півострів. На останньому виникають ізраїльські поселення.

– Ізраїльтяни тоді вірили, що вони нарешті здійснили історичну місію – повернули собі усі території, – говорить експерт Центру близькосхідних досліджень.

У 1987 році палестинці піднялися на повстання, яке стало відомим як Перша інтифада – боротьба проти “ізраїльської окупації територій”, узятих під контроль під час Шестиденної війни. У палестинців Гази накопичувалося роздратування, адже вони не мали громадянства та й взагалі втратили права. Інтифада змусила Ізраїль до підписання у 1993 році мирної угоди.

Палестинська адміністрація, нова структура, взяла на себе обмежений контроль над Газою і Західним берегом Йордану, хоча ізраїльська окупація продовжувалася. Проте на переговорах не змогли дійти згоди щодо розширення поселень і хто контролюватиме спірне місто Єрусалим.

За словами експерта, у 80-х роках неабияку роль зіграв палестинський ісламський рух і політична партія ХАМАС, який виник під час інтифади. Бойовики ХАМАСу розпочали кампанію терористів-смертників, щоб протистояти мирним угодам. Мирний процес сів на мілину. У 2000 році палестинці піднялися на другу інтифаду – Аль-Акси, – яка тривала до смерті лідера палестинського національного руху Ясіра Арафата.

Відмова Ізраїлю від прямого контролю над сектором Гази

Ізраїль пішов з Гази у 2005 році. З цієї території вивели близько 9 тис. ізраїльських поселенців і військових. Після смерті Ясіра Арафата до влади приходить його сподвижник Махмуд Аббас і постає питання про перезавантаження Палестинської адміністрації, тобто парламенту. Знову виникає питання ХАМАСу.

– Вибори відбулися, політична партія ХАМАС перемагає. Йдуть розмови, що ХАМАС може визнати кордони Ізраїлю 1967 року. Але міністрів і депутатів ХАМАСу ізраїльтяни арештовують. У результаті Палестинська адміністрація не збирається, виникає криза. Ізраїльтяни цьому радіють, бо “немає з ким вести перемовини”, – розповідає експерт Ігор Семиволос.

Напруження в Палестині та політична криза завершується короткочасною, але доволі кривавою громадянською війною. У 2007 році вона вибухає на Західному березі Йордану і в секторі Гази. У секторі Гази ХАМАС перемагає, а на Західному березі Йордану руху за національне визволення Палестини ФАТХ вдається розгромити підрозділи ХАМАСу і зберегти владу.

У відповідь Ізраїль і Єгипет ввели блокаду прибережної Гази, задушивши її економіку. Хоча за останні роки ізраїльський уряд видав тисячі дозволів на роботу, щоб палестинці з Гази могли перетинати кордон. Але умови життя в секторі не дуже й покращилися. Станом на 2022 рік рівень безробіття становив 47%, а серед молоді – 70%.

Воєнні конфлікти між Газою та Ізраїлем періодично спалахують. Так, між 2008 і 2023 роками це призвело до загибелі 5360 палестинців у Газі та поранення 63 тис. людей.

І ось 7 жовтня 2023 року новий воєнний конфлікт. Ізраїль запровадив повну облогу сектору Гази, обмеживши доступ до палива, електроенергії та продуктів харчування.

– Не факт, що почнеться велика близькосхідна війна, але світ став догори дриґом, – наголосив директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

За його словами, як довго ця історія триватиме, ніхто не знає, але навряд хтось комусь колись поступиться.