Рецензія на серіал «Падіння дому Ашерів» / The Fall of the House of Usher

12 жовтня на сервісі Netflix вийшов 8-серійний готичний горор «Падіння дому Ашерів», заснований на однойменному оповіданні та низці інших творів Едгара Аллана По. У цій рецензії розповідаємо, до яких саме оповідань відомого новеліста та поета звернулися автори серіалу та наскільки моторошною виглядає їхня історія.

«Падіння дому Ашерів» / The Fall of the House of Usher

Жанр готичний горор, драма
Режисери Майкл Фімогнері, Майк Фленаган
У ролях Карла Гуджино, Брюс Грінвуд, Мері Макдоннелл, Карл Ламблі, Френк Ланджелла, Марк Гемілл
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb

Голова фармацевтичного гіганта Fortunato Pharmaceuticals Родерік Ашер у повному розпачі: за останні два тижні він втратив усіх своїх шістьох дітей. На запрошення у старий будинок дитинства Ашера прибуває помічник прокурора Оґюст Дюпен, котрий вже давно намагається притягнути Родеріка та його сестру Медлін до відповідальності за їхню сумнівну діяльність на посту керівників Fortunato.

Після загадкових смертей нащадків Родерік Ашер вирішує зізнатися Дюпену у своїх злочинах та розкрити причини загибелі власного роду. Цієї темної ночі спантеличений помічник прокурора дізнається багато страшних таємниць. Та головне — йому доведеться повірити в химерні одкровення свого співрозмовника, пов’язані із таємничою незнайомкою з далекого минулого.

Відомий горормейкер Майк Фленаган доходить до кульмінації своєї плідної співпраці з Netflix, цього разу звертаючись до літературної спадщини Едгара Аллана По.

Окрім власне титульного оповідання, тут присутні мотиви «Маски Червоної Смерті», «Вбивства на вулиці Морг», «Чорного кота», «Провалля і маятника», «Серце виказало» тощо. Звісно, не обійшлося і без звернення до ключового образу у творчості По — ворона. Увесь серіал це свого роду ревізія на знання матчастини про бібліографію автора, відомого своїми вкрай похмурими та макабричними новелами та віршами.

При цьому «Падіння дому Ашерів» не виглядає розрізненою антологією, як от, наприклад, торішній, знову нетфліксівський «Кабінет курйозів Ґільєрмо дель Торо», де творці теж звертались до літературної класики жахів. Навпаки, серіал становить абсолютно цілісну історію, де елементи фірмової старовинної готики доречно вписуються у сучасні реалії.

У цьому контексті, завдяки поділу на різні сюжетні лінії, напрочуд гармонійно співіснують (і, вочевидь, контрастують) протилежні за своєю суттю компоненти оповіді. Занурення у темну містичну атмосферу стрімко переривається знайомством з Ашерами, а подальше використання джампскейрів сильно руйнує початковий тон.

Помітна і різниця між двома поколіннями Ашерів, не дивлячись на те, що і старе, і мале — натури суцільно неприємні (виключенням може бути хіба що онука Ленор). Старші, себто Родерік та його скажена сестра Медлін, становлять лише запеклих капіталістів, що згодні йти по трупах заради своєї мети. Та в іншому відхилень не помічено.

Молодші вже існують у заможній родині, тому й у злочинах особливої потреби начебто немає. Кожен з них намагається реалізувати себе, але, з огляду на власну зіпсованість, схильний до збочених, самодеструктивних примх або банального егоїзму (позамежний гедонізм, рольові ігри із залученням повій, наркозалежність тощо додаються). Ще те питання, вчинки якого покоління матимуть більш згубні наслідки, зокрема, для навколишніх?

Та з-поміж усіх особливо хочеться виділити навіть не Ашерів, а зловісну Верну у виконанні дивовижної Карли Гуджино, і також непохитного Артура Піма, якого зіграв Марк Гемілл. Фленаган не цурається залучати перевірених виконавців, з якими він вже працював раніше. В одному з епізодів навіть промайне згадка про «Гру Джеральда», де головні ролі виконали Брюс Грінвуд та Карла Гуджино.

Окрім відвертої критики капіталізму та дратівливої вседозволеності багатіїв (привіт Ілону Маску та його твітам, чи як воно зараз там зветься), творці не упускають можливості висловитися з приводу ролі фармацевтичних компаній у розвитку опіоїдної епідемії. Не так давно на Netflix вже звертались до цієї теми, щоправда, тоді мова йшла про справжню родину Саклер, котра керувала нині збанкрутілою Purdue Pharma.

Так, оповідь часом страждає на затягнутість і помітно просідає. Але загалом це must see для усіх шанувальників творчості По, не кажучи вже про те, що й інші глядачі зможуть цікаво провести час біля екрана у цю незатишну осінню пору.