"Мені зателефонував Юрій Горбунов". Назар Задніпровський про жорстокого Богдана Ступку, зрадницю Галину Безрук і гонорари під час війни

Народний артист України Назар Задніпровський з початку вторгнення Росії, як і інші українські актори, мав довгу перерву в роботі. Зараз кіновиробництво потихеньку оживає.

В інтерв’ю OBOZ.UA артист розповів, як змінилися його заробітки під час війни, прокоментував зрадницьку позицію акторки Галини Безрук, з якою знімався в серіалі "Будиночок на щастя". Також згадав легендарних родичів та непростого керівника Театру Франка – Богдана Ступку.

– Минулого тижня закінчили знімати черговий сезон популярного ситкому "Будиночок на щастя". Відвели душу?

– Трохи відволіклися – від війни, поганих снів, недосипання. Однак тривожні думки залишилися, недосипання нікуди не ділося, війна продовжується. Але завдяки нашим хлопцям ми можемо щось робити, знімати.

– Чи є в цьому сезоні якісь посилання до того часу, в якому ми зараз живемо?

– Напряму військової тематики немає, однак посилання є – не буду видавати таємниці сценаристів.

– Вже відомо, що через те, що одна з головних акторок картини Галина Безрук, незважаючи на російську агресію, продовжує жити та працювати в Москві, в "Будиночку" її не буде. Замість неї запросили Наталку Денисенко та Дашу Петрожицьку. Як з ними працювалося?

– Талановиті акторки, тому все добре. З Наталкою Денисенко ми знімалися разом багато років тому. Не потрібно було її представляти додатково – одразу в роботу. А з Дашею пересіклися зовсім нещодавно в другій картині.

Нам дійсно потрібно було якось виправити ситуацію, що сталося з Галиною Безрук. На початку першої серії все обіграємо – на всі запитання дамо відповідь. Глядачу стане зрозуміло, як команда "Будиночку на щастя" відреагувала на рішення Галини залишатися в Росії.

– Як взагалі ставитеся до колег, які працюють у Росії, незважаючи на війну?

– Є дві акторки, з якими я знімався, дві українки, які добре засвітилися в Москві: Галина Безрук та Катя Кузнецова. Остання навіть більше була там розкручена. Звичайно, на її рішення повертатися додому вплинули патріотичні переконання, однак не забуваймо, що в неї і батько – не остання людина в Україні. Легендарний футболіст, обличчя футбольного клубу "Динамо". Думаю, там була проведена розмова в родинному колі. Не зрозуміли б ні її, ні її сім’ю, якби вона вчинила інакше. І їй аплодую – в українському кіно вона своє надолужить швидко. Що буде з Галею – побачимо.

– На початку великої війни ви виправдовували Галину, казали, що так склалися обставини її життя, а Віталіна Біблів, яка теж грає в "Будиночку" і свого часу дружила з Безрук, натякала, що акторка боїться за дитину, мовляв, можуть забрати?

– Нічого тій дитині не загрожувало! Галина вибрала роботу в Москві – в цьому причина. Ми закінчили четвертий сезон "Будиночку" п’ятого грудня 2021 року. Я з нею мав серйозні розмови: "Давай додому, бачиш, як все нагнітається. Забирай малу, переїжджай". Вона чомусь вважала, що нікому в Києві не потрібна. Пишуть, що вона вибрала родину, чоловік – російський актор. Ні, сім’я її не тримала. Там проблеми з чоловіком, вона сама розповідала – заглядає в чарку. Могла повернутися, дочку забрати, мама тут, у Києві, допомогла б з дитиною. Ні, вирішила так зробити. Але знаєте, можна вибрати роботу, але ніде не вилазити, а можна як Галя: коли росіяни бомблять її рідний Краматорськ, виходити на червону доріжку фестивалю Михалкова. Такими вчинками перекреслюється людина. Хоча я спочатку дійсно як міг її виправдовував.

– У "Будиночку" у вас прекрасний тандем із Віталіною Біблів, яка грає вашу дружину. Як досягається таке взаєморозуміння?

– Ну знаєте, коли дві небездарні особистості знаходять один одного, то зазвичай і виходить щось гарне. З Віталіночкою ми справді зійшлися, але не скажу, що з першого погляду. Так само хороший дует складається і з Лесею Самаєвою в "Скаженому весіллі" та "Скажених сусідах" і також з Вірою Кобзар у "Ромео і Джульєтті з Черкас". У мене такі три зіркові дружини – талановиті, абсолютно різні, блискучі. Я, можливо, одноманітний (сміється), але в "Скаженому весіллі" без вусів – усе ж таки відрізняюся.

– Було таке, що не сходилися з партнеркою на майданчику?

– У мене такого не було, Бог милував! Здебільшого мене запрошують на характерні комедійні ролі – а куди там без гарного гумору, хорошої атмосфери на майданчику? Ще якесь довге "мило" – то одна справа, головне – сказати текст, заробити свою копійку. А коли замахуєшся на комедію (а я вважаю, що це найскладніший жанр у кіномистецтві) – треба працювати дуже якісно, бо наш глядач вже розбалуваний. Треба його кожного разу підкорювати, дивувати. Я дуже ціную те, що мене люблять, хочуть бачити, – не можу давати приводу думати інакше.

– Не секрет, що деякі ролі в кіно пишуться спеціально під вас, а маєте свободу для імпровізації?

– Обов’язково! Щось міняємо на знімальному майданчику. У нашого режисера Сергія Атрощенка не лише фантастичний смак, а й ще одна гарна якість: якщо в чомусь не розбирається, допитується. Він білорус, тож знає більш їхні народні тонкощі. Часто каже: "О, добре! А як це? А оце?" На майданчику спілкується лише українською мовою.

– Чи можете сказати режисеру, що з чимось не згодні?

– Якщо відчуваю свою правоту – то це нормально. Якщо ні – ніколи рота не відкрию. Дуже часто кажуть: "Дякуємо, ти маєш рацію". До моєї думки, не скажу, що постійно, але часто прислухаються.

– Ви згадали "Скажене весілля". З подивом дізналася, що на роль, яку ви зіграли, планувався інший актор.

– Не планувався – підбирався. Був кастинг. Частина продюсерів хотіли іншого актора, який на той момент був шалено популярним. Я про це дізнався лише через кілька років – побачив проби. Це Слава Довженко, який вже зіграв у "Кіборгах" на той час. Але завдяки Юрію Горбунову роль Василя Середюка дісталася мені. Це він мене відстояв. І вже на другий сезон продюсери були за мене – ніяких протиріч. Ну, я розумію, чому спочатку вони думали інакше. Ризикували своїми грошима, тому зрозуміло, що хотіли актора, розкрученого в кіно. Незважаючи на те, що він не такий комедійний, як я, керувалися принципом: для афіші потрібно ім’я.

– Чи відчуваєте, що наші актори розправили крила завдяки тому, що сюди вже не їздять росіяни?

– Мені важко судити. Я знімаюся в своїх, перевірених роботах – тут працюють артисти, які вже давно знають собі ціну. Якщо питаєте як актора, який слідкує за виробництвом загалом, то скажу, що з 2014 року в кіновиробництво прийшов розквіт. Коли добра частина московської гнилі звідси звалила, українським акторам стали давати нормальні ролі, а не лише "кушать подано". А після 2022 року жодної московського актора немає тут. Хай самі вирішують, що робити з тими, хто хоче працювати тут. Моя думка: якщо зніматися, то українською мовою. Хай вчать мову, історію України, просять українське громадянство й отримують ролі в кіно. А так – зась. Ворогам тут немає що робити!

– Як змінилися ваші заробітки під час війни? Актор Григорій Бакланов розповідав нам в інтерв’ю, що раніше топовим акторам за знімальний день платили 20 тисяч гривень, після повномасштабного вторгнення пропонували навіть три.

– Звісно, заробітки стали меншими. І три тисячі пропонували – відмовлявся. Коли знімали "Скажених сусідів", зателефонував Горбунов: "Ми минулий сезон домовлялися за 20, а зараз всі працюємо за половину своїх гонорарів". Ну що поробиш: я все розумію.

– Крім кіно, у вас є театр – ви провідний актор Театру Франка. Як почуваєтесь, коли граєте на одній сцені з батьком, видатним франківцем Лесем Задніпровським?

– Мені з ним комфортно, хоча на репетиціях трішки, буває, сваримося. Треба ж з’ясовувати стосунки колись (сміється). А на сцені – все професійно, якісно. Коли він виходить, зал накриває оваціями! Глядач його дуже любить, а публіку не обдуриш.

– Кілька разів я бачила вашого тата в реальному житті. Здавалося, що навіть ті, хто не впізнав його, все одно розуміють, що перед ними непроста людина – так поважно він поводиться. А ви? Зразу впізнають у вас відомого актора?

– Ні, я шифруюся! Кепочка чи блейзер, якщо добираюся громадським транспортом у театр. Частіше стараюся брати таксі. Мені подобається, коли глядач упізнає біля театру, охоче даю автографи. А десь просто на вулиці або в магазині чи на ринку – ні. Хоч би хтось знижку зробив – заламують більшу ціну (сміється).

– Багато років Театром Франка керував Богдан Ступка. Що згадуєте з роботи з ним?

– Згадую його самого. Як він працював, як ставився до нас – як партнер по сцені і як керівник. Керівником він був строгим, солоденьким не був ніколи. Бував і в хорошому гуморі, і в поганому… Богдана Сильвестровича вам ніхто не згадає як м’яку людину. Ні-ні! Він був жорсткий, навіть жорстокий. Так-так. Справедливий, інколи несправедливий. Мене не раз доводив до сліз. Та хіба лише я? А Хостікоєв, а Бенюк? Вони роками нічого не грали в театрі. Чому, думаєте, з’явилася театральна компанія "Бенюк і Хостікоєв"? Що вже про мене говорити? При геніальному таланті там було величезне его: я, і все. Коли всі навколо "який ви талановитий", то добре. А якщо, приміром, хтось скаже: "Я теж актор хороший", – все. Не дай Бог потрапити до нього в немилість. Якщо когось незлюбив, діставалося по повній. Однак я вважаю, що талановитій людині треба все пробачати за геніальний талант.

– Як почувається ваша мама – акторка Зоя Сивач? Ви розповідали в одному з інтерв’ю, що на початку війни вона важко захворіла.

– На жаль, покращень немає – все так само. Зараз хоча б сидить, а до цього два місяці тільки лежала. Я ночую в неї з лютого минулого року. От зараз із вами поговорю, буде репетиція, потім заскочу до дружини і дітей і поїду до мами.

– Ви актор у четвертому поколінні. Чи мрієте про те, що ваші діти продовжать династію? Часто ваші колеги кажуть дітям: не варто йти, бо професія важка і залежна…

– А я дуже хочу! Але не буду загадувати, бо син поки думає про інше. Мріє стати айтівцем. Дружина каже: "Не переконуй його, нехай сам вирішує". Може, хоча б доця, дуже на це сподіваюся. Але зарано говорити, зараз у нашому третьому класі важливіше математика – просто біда з цим. Малювати, музика – все добре, а от точні науки – йдуть важкувато.

– Ви самі математику добре знали в школі?

– Ну таке (сміється). Коли тригонометрія почалася, я вже здався, а геометрія у мене йшла добре – відмінники списували.

– Можна вас зустріти на батьківських зборах у сина чи дочки?

– У малого лише кілька разів – коли проблеми в нього були. Вислуховував, перепрошував. Це зараз він вже став значно спокійнішим, а в молодших класах страждав гіперактивністю. Поведінка – така собі була.

– Це в кого він такий?

– Ну я таким був.

– Часто ви розповідаєте в інтерв’ю, що величезну роль у вашому житті зіграла бабуся – корифей театру Франка, видатна акторка Юлія Ткаченко. Розкажіть для читачів, які, можливо, небагато знають про неї, якою вона була?

– Для мене вона найкраща, найвеличніша, найталановитіша, найдобріша, найгарніша. Ляля – так себе називала з дитинства, так і ми її звали – моє серце, моя любов. Я згадую Лялечку дуже часто – це моє, внутрішнє. А для глядачів це фантастична трагедійно-іронійна актриса! Це рідкісне амплуа, в історії театру таких акторок одиниці. Щоб оцінити її талант, раджу подивитися "Кассандру" – блискуча вистава і непогано знятий фільм. В інтернеті є ці матеріали. Коли дивишся виставу – просто мурахи по шкірі! Ще з бабусиного мені до вподоби "Пора жовтого листя", "Васса Железнова", "Візит старої дами" – це все було зроблено у театрі Франка.

Раніше OBOZ.UA писав, що Назар Задніпровський висловився про скандал із серіалом за 33 млн грн, які мав взяти у держави Юрій Горбунов.

Читайте також на OBOZ.UA інтерв’ю з акторкою Ірмою Вітовською – про війну та українську мову, акторів, які знімалися з росіянами, і свої "скелети в шафі".

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!