Моше Шарет: незаслужено забутий лідер Ізраїлю

15 жовтня 1894 року народився найзнаменитіший уродженець Херсона

15 (за іншими свідченнями – 16) жовтня 1894 року в українському Херсоні народилася людина, яка мала зіграти важливу роль в історії Ізраїлю. Його ім'я при народженні – Мойсей Якович Чорток, в історію ж він увійшов як Моше Шарет – перший глава МЗС та другий прем'єр-міністр Ізраїлю. Його абсолютно незаслужено вважають забутим лідером Ізраїлю, хоча портрет Моше Шарета з 1988 року красується на купюрах у 20 шекелів, а його ім'ям названо квартали та вулиці багатьох міст Ізраїлю.

Херсон – Єрусалим – Тель-Авів

Батько Моше, Яків Чорток (за іншими відомостями – Шерток), виїхав з Російської імперії в 1881 році, рятуючись від першої хвилі єврейських погромів, які відбулися після того, як черговий замах народовольців на імператора Олександра II виявився успішним. Він оселився в кібуці неподалік Яффо, а потім переїхав до Єрусалиму. Через сім років Чорток повернувся на батьківщину – цього разу для життя він вибрав Одесу, де незабаром зустрів чарівну, але при цьому розважливу та практичну Фаню Лев, з якою незабаром одружився. Молода сім'я переїхала до Херсона – там з'явилося на світ три дочки та двоє синів, у тому числі й Мойсей.

Хлопчик навчався спочатку у єврейській початковій школі – так званому хедері, а потім у чоловічій гімназії Херсона, на якій згодом було встановлено меморіальну дошку, що засвідчує цей факт. Вже тоді Шарет відчув пристрасть до вивчення лінгвістики: всього він говорив восьмома мовами, включаючи іврит, яким він згодом перекладав твори світової літератури.

У 1906 році в Росії почалася нова хвиля єврейських погромів, і родина Чорток, як і багато їхніх одноплемінників з причорноморських міст і сіл, переїхала на проживання в імперію Османа, де їм давали громадянство – як батькові Остапа Бендера, який, як відомо, був турецькопідданий . Втім, родина Чорток, на відміну від інших, провела там трохи часу. Разом із дружиною, дітьми та сім'ями брата та сестри Яків Чорток переїхав до Палестини, Моше на той час виповнилося 12 років, і перші пару років сім'я жила у великому будинку біля млина, батько багато працював, а мати лікувала місцеве – арабське – населення від очних хвороб та різних інфекцій. У 1908 році вони переїхали в Яффо, де жили в кварталі Ахузат-Баїт, з якого почався Тель-Авів.

Навчання, бої та знову навчання

Моше був учнем першого курсу першої в країні єврейської гімназії "Герцлія", після успішного закінчення якої вступив на факультет права університету в Стамбулі, де разом з ним навчалися Давид Грін та Іцхак Шимшелевич, які згодом стали першим прем'єр-міністром Ізраїлю Бен-Гуріоном та другим президентом. Бен-Цві.

Його навчання перервала служба в армії: коли розпочалася Перша світова війна, Моше у складі армії Османа вирушив добровольцем на фронт. Лейтенант Чорток не тільки служив офіцером-перекладачем, а й брав участь і у боях: зокрема, підрозділ, у якому він служив, брав участь у захисті проток Босфор і Дарданелли, і навіть самого Стамбула від захоплення країнами Антанти.

Після закінчення служби – у 1919 році – Чорток вступив на роботу до секретаріату Сіоністської комісії – консультативного органу при Британській адміністрації в Палестині, яка займалася всіма питаннями, які так чи інакше стосувалися євреїв. З 1922 по 1924 рік Моше навчався в Лондонській школі економіки, так що можна сказати, що він мав найкращу для політичного діяча освіту – юридичну та економічну.

"Людина, яка виконує свій обов'язок"

Тоді ж вступив до сіоністської соціалістичної робочої партії Ахдут ха-Авода ("Єдність праці"). З цього моменту можна говорити про початок політичної кар'єри Моше Чортока – його роль у появі та становленні держави Ізраїль неможливо переоцінити. Почав він її з роботи журналіста: він був заступником головного редактора щоденної газети Загальної федерації праці Гістрадут та редактором англійського тижневика "Давар".

Після закінчення Другої світової війни ООН ухвалила рішення про створення держави Ізраїль, Моше Чорток став одним із авторів Декларації незалежності, підписаної 14 травня 1948 року в Тель-Авіві. Тоді ж він був призначений першим в історії країни міністром закордонних справ і змінив своє прізвище на Шарет, що в перекладі означає "служитель" або "людина, яка виконує свій обов'язок". Змінили свої прізвища та інші керівники держави: Давид Грін став Бен-Гуріоном, а Голда Меєрсон – Голдой Меїр. На цій посаді Шарет очолював ізраїльську делегацію на переговорах про припинення вогню протягом – і після – війни за незалежність, зміг встановити дипломатичні відносини з десятками країн світу, брав участь у вирішенні питання про репарації з боку Німеччини – за його безпосередньої участі у 1952 році. підписано угоду про це із Західною Німеччиною. Те, що Ізраїль став членом ООН, також багато в чому заслуга Моше Шарета – до речі, саме він презентував у цій організації прапор своєї країни.

"Справа Лавона"

Після першої відставки Бен-Гуріона саме Шарет був обраний прем'єр-міністром Ізраїлю – на цій посаді він пробув майже два роки, після чого відбулося друге пришестя на цю посаду Бен-Гуріона. Шарету вона дісталася не в найпростіший і спокійніший період ізраїльської історії: ворожість арабського населення наростала, а результатом набігів палестинських бойовиків, які постійно проникали на територію країни з сектору Гази та Йорданії, що контролювалися Єгиптом, були перманентні терористичні акти. Спробою протистояти їм стала розвідувальна операція, про яку Шарета просто не повідомили, тому що розуміли: він в силу своїх поміркованих, а не радикальних поглядів буде проти такої авантюри. Організована була міністром оборони Пінхасом Лавоном. Її керівники організували таємну діяльність групи єгипетських євреїв, спрямовану на дестабілізацію обстановки у сусідній країні. Члени цього осередку мали закласти вибухівку в громадських місцях, що призвело б до загибелі мирних жителів. Осередок було викрито, а ЦАХАЛ – Армія оборони Ізраїлю – виявилася втягнутою у серйозний скандал, названий "справою Лавона", який серйозно вдарив по репутації Шарета. Його відносини з Бен-Гуріоном, який повернувся на місце глави уряду, які й без того залишали бажати кращого, зіпсувалися остаточно. Через п'ять місяців після повернення Бен-Гуріон звільнив його з посади міністра закордонних справ, призначивши на це місце Голду Меїр.

Останній притулок на Трумпельдорі

Шарет і сам не хотів залишатися на посаді міністра уряду, політику якого він вважав надто агресивною. На пенсії він керував видавництвом Am Oved та коледжем Бейт Берл, а також головував у Всесвітній сіоністській організації, до якої був обраний у 1960 році, та Єврейському агентстві. Незважаючи на те, що Шарет помирав від раку, він практично до самої смерті виступав перед публікою, розповідаючи про свої погляди на минуле, сьогодення та майбутнє Ізраїлю, незважаючи на те, що робити це йому доводилося в інвалідному візку. Моше Шарет помер 7 липня 1965 року у віці 70 років; згідно із заповітом, він похований на єврейському цвинтарі Трумпельдор поряд зі своєю дружиною Ципорою.