Розстріляне каміння. Як виглядають і що розповідають понівечені архітектурні пам’ятки Херсона

На рівні другого поверху пофарбованої в жовтий колір старовинної будівлі зіяє дірка розміром з кіоск. Вибиті вікна, пошкоджений дах. Це Херсон, найстаріша у місті гімназія №20. Вона відкрилась у 1815 році, а у 2023-му її чотири рази сильно обстріляли росіяни. Скільки загалом херсонських історичних будівель потрощили окупанти, поки невідомо. Навесні 2023 року місцева влада називала цифру в 5,4 тисячі повністю або частково зруйнованих об’єктів в області. 

Екскурсію понівеченими історичними будівлями Херсона кореспонденту Liga.net провів Олексій Паталах – історик, краєзнавець, письменник, член Українського геральдичного товариства. Він розповів, як сучасна війна переплітається з минулим і як це впливає на особисті історії херсонців. 

Зупинка перша. Гімназія

З боку проспекту Ушакова фасад найстарішої херсонської гімназії №20 виглядає охайним і таким, ніби його не зачепила війна. Незадовго до повномасштабного вторгнення його відремонтували й наново пофарбували світлою фарбою. Звідси дотик війни видає лише величезна діра у зовнішній стіні. Вона з’явилась у травні 2023 року, під час останнього обстрілу. 

Олексій Паталах колись і сам учився в цій гімназії. Тому знає кожен її куточок:

"У цьому корпусі був наш спортзал, а колись давно – гімназійна церква, – розповідає Олексій, підходячи впритул до вікна. – Ось, бачте – клірос, невеличкий балкончик всередині храму. Коли ми у дитинстві грали тут на фізкультурі у м'яча, він, бувало, залітав на клірос. Але ми були малі й не переймалися, що граємо у храмі. Паперть з високими сходами до парадного входу після "переформатування" стала входом до спортзалу. Виглядало дивно". 

Гімназія настільки велика, що займає цілий квартал. Поки ми обходимо її чотирма вулицями, Олексій перелічує відомих випускників: перший міністр закордонних справ Ізраїлю Моше Шарет, винахідник вакцини проти чуми і холери Володимир Хавкін, перший доктор прикладної математики єврейського походження Хаїм Гохман, засновник заповідника Асканія-Нова Фрідріх Фальц-Фейн. А ще генерали, професори, письменники, юристи. 

Краєзнавець раптово зупиняється, піднявши голову, вдивляється у біле пластикове вікно третього поверху – одне з небагатьох, що витримало обстріл: "Там був клас малювання, а після уроків працювала художня студія, я ходив до неї, – розповідає Олексій. –  Наша вчителька Світлана Олександрівна кольоровими плівками зробила на вікні прекрасний вітраж. Я показував його екскурсантам, аж поки старі дерев'яні вікна не замінили на пластикові. Це вікно витримало обстріл. Але який у цьому сенс?" Авжеж, стоячи на асфальті вулиці, крізь це вікно можна побачити небо – дах гімназії провалився від вибухів. 

Зупинка друга. Грецьке передмістя та його мешканець

Старі вулички поблизу Херсонського морського порту мають правильну геометрію, утворюючи квартали-чотирикутники. Кілька паралельних Дніпру нижніх вулиць були підтоплені після підриву Каховської ГЕС. До того ж після деокупації Херсону ці ближні квартали ворог обстрілює з мінометів і ствольної артилерії. Ці обстріли підступні: про них не попередить жоден сигнал тривоги, і від виходу (пострілу) до вибуху минають лічені секунди, бо ворог – за кілька кілометрів, на протилежному березі річки. Тому люди з цих кварталів тікали. Спочатку тікали від російських обстрілів, а згодом – від повені. 

Зараз тут порожньо, навіть у середині дня перехожих майже немає. Натомість уже за якихось пів кілометра вглиб міста від припортових вулиць враження змінюється – працюють кафе, їздять маршрутки, люди вигулюють песиків, п'ють пиво. Але і це лише ілюзія нормального життя – адже більшість херсонців виїхали після звільнення міста. 

Минулої зими, за даними місцевої влади, у Херсоні залишалося 20% населення. Зараз люди повертаються, але їх все одно небагато – під час відступу росіяни зруйнували інфраструктуру, лишили місто без світла, тепла, води та зв’язку. Додала біди й повінь від Каховського водосховища, щодня біди додають обстріли. Інфраструктура відновлюється, але жити в таких умовах важко. 

З двору двоповерхового будинку на вулиці Гошкевича виходить чоловік старшого віку. Представляється Миколою та заводить розмову. Всі будинки на цій вулиці – невеличкі, одно- або двоповерхові, притулені один до одного щільно, як зуби, із закритими на замки дворами в глибині. Квартал – наче фортеця, і таких "фортець" в історичному Херсоні чимало. Всередині кожної – лабіринти з флігелів, веранд, замаскованих виноградом маленьких двориків, крихітних сарайчиків, старих холодильників і шаф під навісами, забутих автівок, уже неробочих старих чавунних колонок водопроводу.

Кожен херсонський дворик не схожий на інший – ці квартали будували хаотично, у різні часи, з різних матеріалів. В одному такому дворику може бути чотири, дев’ять, а може 16 помешкань. 

– Скільки людей живе у вашому дворі? – питаємо у Миколи. 

– Та ніскільки, тільки я! – відповідає він. – На весь цей десяток будинків, на всі двори – тільки я. Було більше, але всі поїхали. Тут дуже небезпечний район: звідти росіяни стріляють, звідси наші збивають, а воно все падає на мене. Ось тут (показує на понівечену бруківку) бахнуло десять днів тому, а позавчора рознесло дах у дворі. Луплять якимись хитрими снарядами – овальними, як узбецька диня, сантиметрів 80. Розривається і створює вакуум – двері-вікна не вибиває, а витягує. У моєму дворі таким гахнуло. Стінам наче нічого, а четверо вхідних дверей із квартир вийняло – валяються на землі. І вікна теж там. Я раніше не боявся один жити, а після цього вакууму – боюся... 

– То чого не виїжджаєте? 

– А куди? – Микола майже викрикує питанням на питання.

Зупинка третя. Греко-Софійська церква й затоплені вулиці

Доходимо до Греко-Софійської церкви на вулиці Богородицькій. Олексій розповідає: це найдавніший у Херсоні православний храм, уцілілий після революцій і війн. У 1780 році його побудували греки, які тікали до Херсона з островів у Середземному морі від російсько-турецької війни. 

"Квартали біля морського порту колись називалися грецьким передмістям, – каже Олексій. – Греки-переселенці не просто приїхали з сім'ями, на одному з островів вони розібрали свою старі церкву – ікони, іконостас, кіоти тощо – все це пішло на оформлення ось цього храму. Він, зверніть увагу, зведений у формі корабля – наче символ переселення і символ мореплавства як одного з головних занять грецького народу". 

Заходимо до церковного двору. У квітниках пораються жінки-трудниці. Вже тут стає добре видно місце влучання російського снаряда – розбиті дах і карниз храму. 

"Багато людей виїхало з цих вулиць, але до нашої церкви йдуть віряни з усього міста, – розповідає настоятель отець Віталій. – І всі щось або когось втратили через війну. Серед моїх парафіян є мати з сином. Мати мала будинок, його розтрощило обстрілом. У сина була квартира у п'ятиповерхівці, в неї теж влучив снаряд. А перед тим нижні поверхи будинку ще й затопило". 

Отець Віталій виносить велику банку, повну уламків від російських снарядів і мін. Їх майже щодня збирають по подвір'ю, і майже щодня з'являються нові.

Ми йдемо далі вулицею Богородицькою та доходимо до перехрестя з Воронцовською. Після підриву Каховської ГЕС, тут стояв пост ДСНС, а на збудованому у 18 столітті будинку №36 по вулиці Богородицькій встановили лінійку рівня води та щопівгодини фіксували показники. Зараз тут чисто й сухо, але у червні на асфальті вулиці Воронцовської хлюпав прибій. Сюди прибували човни рятівників, привозили людей, які не встигли самі лишити затоплені будинки. 

До речі, будинок №38 теж має цікаву історію: в епоху наполеонівських воєн тут мешкала Надія Дурова, яка згодом стала чи не першою в Російській імперії жінкою-гусаром. І праобразом героїні фільму "Гусарська балада".

Якщо йти звідси у бік Корабельної площі, потрапляєш у район, який місцеві називають Кузні – з наголосом на "і". У червні Кузні були сильно затоплені – човни плавали на рівні дахів приватних садиб і других-третіх поверхів висоток. Це була така собі "херсонська Атлантида". З човна на цій вулиці можна було побачити протилежний беріг Дніпра, але тепер – крокуючи асфальтом – бачиш не вище парканів приватного сектору.

Стіни будівель начисто вимиті, мул з асфальту прибрано. Про потоп тут нагадують лише купи зіпсованого побутового приладдя на вулиці – пріле ганчір'я, розбухле від води взуття, шматки меблів, зіпсовані книжки, миски, дитячі іграшки. Господарі досі прибирають у своїх оселях і виносять ці купи на вулицю. Комунальники вивозять їх. У всьому іншому – наче потопу й не було. 

Зупинка четверта. Серце історичного центру

Підходимо до серця історичного центру Херсона – Катерининського собору. Його побудували у 1786 році, в одному з внутрішніх склепів храму покоївся прах князя Потьомкіна. Росіяни вкрали його, коли відступали з міста. А 3 серпня 2023 року собор двічі обстріляли: після перших влучань будівля загорілася, й коли пожежники гасили її, росіяни вдарили вдруге.

Олексій розповідає історію собору та про його архітектурні особливості, нетипові з огляду на православні традиції. Наприклад, ніші у стінах зі встановленими в них скульптурами – апостолів Петра й Павла, Марії Магдалини і Святої Мучениці Катерини. У православних храмах зазвичай не ставлять скульптур святих.

Зараз ці ніші закладені мішками з піском і плитами – щоб захистити скульптури. У такі ж плити "вбрані" надгробки соборного цвинтаря. Виглядає, як такий собі "воєнний кубізм". Тут же – доглянуті клумби з трояндами. 

Крокуємо до Херсонської державної морської академії. Від обстрілів постраждали два її корпуси на проспекті Ушакова. Будівля головного вціліла, про прильоти нагадує лише збита штукатурка та забиті дошками вікна. 

"Тут колись була жіноча гімназія, – розповідає Олексій. – Її спалили у Другу світову – чи то німці під час відступу, чи Червона армія, коли наступала. Але місце "намолене" під освіту – на фундаменті гімназії звели стіни для судномеханічного технікуму, що згодом став морською академією". 

Іншому корпусу академії за два квартали звідси дісталося більше. Тут видно глибокі тріщини на фасаді, Олексій говорить, що можливо, навіть доведеться розбирати будівлю. 

***

Ми з Олексієм ідемо далі та проходимо повз безліч архітектурних пам’яток, понівечених війною. Ось посічені стіни Художнього музею – колишньої Херсонської міської думи, ось частково зруйновані будівля перуанського консульства, будинок Сербинова у стилі модерн, будинок Соколова у стилі італійських палаццо й багатьох інших. Сліди війни у Херсоні – буквально на кожному кроці. А понівечені будівлі – зараз теж у якомусь сенсі солдати, адже беруть на себе удари ворожих мін, снарядів, ракет. І їм, не без втрат, але вдається встояти.