З ампутаціями та травмами: як ветерани стають прикладом для інших займатися спортом

Навряд чи війна залишає "неушкодженими" її учасників. Ветерани після повернення з фронту потребують допомоги в адаптації до цивільного життя. Особливо це стосується тих військових, які отримали травми, поранення чи інші захворювання. Щоб такі ветерани відчували себе повноцінно, навіть з ампутаціями кінцівок чи іншими важкими ушкодженнями, існують різноманітні способи їхньої реабілітації.

Один з таких – адаптивні види спорту, які розроблені саме для таких людей. Там на перше місце ставиться не стільки результат змагань, як можливість залучити якомога більше людей до занять спортом. А у випадку ветеранів – дати їм можливість фізичної реабілітації через активні заняття та залученість до спільноти. 24 Канал продовжує пропагувати тему спортивних амбасадорів та розповідати їхні історії.

На війні – з першого дня

Зараз мій позивний "Сокіл". Я ветеран війни з 2014 року, був добровольцем. Епізодично заїжджав в зону АТО, робив роботу, вертався. Вже в повномасштабній війні з 24 лютого.

Спочатку був у 103-й бригаді. Але виникла проблема в 111-й бригаді. Люди неправильно зрозуміли, що таке війна, було повно вакансій, запитали, хто добровольці, і ми поїхали. 11 квітня я вже поїхав в зону бойових дій, воював в Луганській області.

Ми стояли навпроти Рубіжного, тримали оборону, прикривали Лисичанськ. Були в Привіллі, стояли на березі, щоб з Кремінної та з Рубіжного росіяни не переплили річку Сіверський Донець.

В мене декілька контузій, травми. Перша моя – 30 червня 2022 року, то в Привіллі, якраз там, на Луганщині. А другу – отримав у Колодязях, були авіаудари. Рознесло нашу хату. Але дякувати Богу всі лишилися живі, тільки травмовані.

Про заняття спортом, як реабілітацію

Мій позивний у 2014 році був "Спортовець". Тобто я зі спортом пов'язаний. А прийшов до занять спортом знову, бо треба було реабілітацію проходити, ставати на ноги після травм. Це були й проблеми зі сном, були тривоги. Тобто, психофізичну реабілітацію треба було повноцінно проходити.

Спорт давав мені можливість відволікатися. Раніше я займався карате, ще в юні роки був чемпіоном. Займався лижами, гирьовим двоєборством, бігом. Спорт люблю за те, що він рятує мене фізично і психологічно. Він мене стабілізує.

Я побачив, що в нашому військовому товаристві є Invictus Games. Я записався, правда, не було моїх видів спорту, бо я зимові види пропагую і сповідую, і маю там навіть певні звання спортивні. Тобто, я прийшов взагалі, як новачок. Але нічого, я опанував це, мені досить цікаво.

Цікава сама конкуренція, бо в нас немає такого – молодий чи старий. Мої конкуренти бувають у два рази молодші за мене. Але нічого, нормально, це мене стимулює.

Це мені дало можливість пройти реабілітацію, стати на ноги. У мене був період, коли я не міг кілометр пройти самостійно, повинен був перепочивати. А зараз я повноцінно беру участь у змаганнях, і молодим часом даю фору.

У відборі на Ігри Нескорених беру участь з 2019 року. У 2023 році посів друге місце у велогонці. А також четверте місце у веслуванні на тренажері. Це показники мого відновлення.

Микола Сипливий під час спортивних днів Ігор нескорених 2023 у Львові / фото Invictus Games: Team Ukraine

Мені медалі мені цікаві. Медалей за своє життя набрав багато. Але цікаво, що я повернувся, що можу конкурувати, можу боротися за медалі. Оце мені цікаво.

Мені цікаво не обіграти когось. Це в спорті автоматично відбувається. Як кому там пощастить, хто як підготувався, і як ставитися до свого здоров'я. Але я дивлюся, як я зростав – у 2019 році я був на 30-у місці, потім на 16-е перемістився, зараз я четвертий, наприклад. Я бачу, що я росту.

Тобто мені цікаво було, що я можу сам з собою конкурувати, і рости, і просто добиватися якихось для себе успіхів. Це мені дуже допомагає.

Чому вирішив стати спортивним амбасадором

Спортивні амбасадори – це як військовий психофізичний тренер. Тобто коли ти йдеш до своїх, ти з ними побратим, з тими, хто воював, хто травмований, хто прийшов ту ж дорогу, що і я. Але можеш просто їм розповісти, як на тебе це вплинуло – які змагання, товариство, братерство, це все спілкування.

Я маю досвід тренерства, я можу передавати свій досвід таким хлопцям, які ще цього не розуміють, або скептично ставляться. Я через свій досвід показую. Тут до кожного має бути особистий підхід. Я спершу поговорив би про досвід, поділився своїм і, звичайно, тему спорту зачепив би. Пояснив би, що спорт — це цікаво, він допомагає відновитися і багато людей з подібними пережитими історіями досягають значних результатів. Це може бути мотивацією. Спорт допомагає вижити.

Микола Сипливий під час спілкування з ветераном з ампутацією / фото Зоряни Гасій

Подібні справи я вже робив. Бо я навіть в себе на службі, будучи командиром відділення, працюючи з особовим складом, доріс до того, що виконував обов'язки головного сержанта батальйону. Весь час мені приходилося бути "переговорником".

Буває, там, на війні, тяжка ситуація. Хлопці – вони виснажені морально. Вони потім не розуміють, що робити далі. І доводилося мені бути "переговорником", налагоджувати ситуацію. Я зрозумів, що це моє, що я можу.

Що найважче у спілкуванні з військовими з ампутаціями – як переконати займатися спортом?

Вони спочатку дивляться з підозрою – а що йому, який в нього інтерес в тому? І ти їм розповідаєш, що в тебе інтересу як такого немає. Інтерес – тобі просто показати, навчити, підказати, спровокувати на те, щоб ти діяв. Сам спробуй, це ж нічого тобі не коштує. Якщо ти спробуєш, тобі "зайде", можливо, це і буде єдиним твоїм бонусом.

Ветерани з ампутаціями під час заняття адаптивними видами спорту / фото "Повернись живим"

І ти помічаєш, що можеш себе просто привести до ладу. У нормальний фізичний стан можеш себе привести. Щоб ти не думав, як піти "100 грам" випити, а щоб думав, як покращити свій психофізичний стан, своє здоров'я. Ти себе будеш людиною не зламаною, не покаліченою вважати.

Ти будеш повноцінною людиною, попри те, що можеш не мати ноги, рука в тебе не працює, або ж її взагалі немає. Але ти не будеш на ці дрібниці навіть зважати. Ти будеш просто жити, повноцінно жити.