Як євреї створили Ізраїль: доступно про історію і основні поняття

На фоні гарячої фази ізраїльсько-палестинського конфлікту все більше уваги звертають на історію становлення держави Ізраїль. Майже два тисячоліття євреї не мали власної держави, однак зуміли зберегти традиції, релігію, мову та культуру.

Антисемітизм був однією з основних причин появи сіонізму (єврейського націоналізму, руху європейських євреїв за створення власної держави), адже гарантувати відсутність утисків могло лише створення національної держави. Брати Капранови у своєму відео розповіли, як євреї створили Ізраїль та чому виник ізраїльсько-палестинський конфлікт.

Як виникла ідея сіонізму

Станом на кінець XVIII століття абсолютна більшість держав будувалися на феодально-династичному принципі. В Європі правили Габсбурги, Бурбони, Ганновери, Гогенцолерни та інші монарші родини, які тримали під контролем безліч територій та народів. Німецький мислитель епохи Просвітництва Йоган Гердер висловив думку, що держава, створена нацією для себе, є більш природньою, і назвав цю ідею націоналізмом.

Виникає питання: чому ж єврейський націоналізм має свою окрему назву – сіонізм? Для відповіді на це питання варто звернутися до історії.

Ізраїльське царство, яким колись правив цар Давид та його син мудрець Соломон, розпалося і порапило під окупацію Вавилона. Ці землі згодом стали Юдеєю – бунтівною провінцією Римської імперії. Римляни змушені були вводити туди війська, щоб придушувати чергові повстання.

Найбільша операція була названа Юдейською війною. Тоді Єрусалим було знищено, а Єрусалимський храм, головну святиню юдаїзму, зруйновано. Від храму лишилася одна стіна, котру ми знаємо як Стіну плачу.

Так історія єврейської державності перервалася майже на два тисячоліття, протягом яких юдеї мандрували чужими землями і звикали жити серед чужої релігії, культури та мови. Випробування настільки сильно вплинули на національну свідомість, що загальноприйнятою стала ідея про обраність єврейського народу.

Уродженцю Будапешта, понімеченому єврею Теодору Герцлю спала на думку проста істина: єдиною гарантією відсутності утисків за національною ознакою може бути власна національна держава.

Земля обітована

Один важливий нюанс – євреї не мали власної землі. Земля обітована була для євреїв не більше, ніж міфом, а реальні землі, на яких жили єврейські громади Європи, належали місцевим народам.

Щоб створити свою державу, євреям потрібно повернутися на свою землю – ця думка й отримала назву сіонізм (від гори, а точніше, від пагорба Сіон, на якому стояв давній Єрусалим). Автором ідеї сіонізму вважається Теодор Герцль – саме він став засновником руху за повернення юдеїв до Палестини.

Для створення єврейської держави потрібна була підтримка Туреччини – країни, яка тоді володіла Палестиною, а також країн, де мешкали великі єврейські династії. А до практичної реалізації мали взятися дві організації – Єврейське товариство, яке планувало займатися ідеологією та агітацією та Єврейська кампанія, на яку покладалося вирішення фінансових питань. Відновлена єврейська держава не повинна була стати релігійною, а мала гарантувати рівні права представникам усіх конфесій та народів.

Як альтернативний варіант Герцль розглядав розміщення єврейської держави в Аргентині, яка тоді приймала багато емігрантів.

Сіоністські конгреси

У 1897 році перший Сіоністський конгрес відбувся у Швейцарії, участь у якому взяли 200 делегатів з 17 країн. Засновано Всесвітню Сіоністську організацію, яка ставила за мету переселення євреїв на історичні території та створення там прихистку для них.

На зламі XIX-XX століть поширився антисемітизм – євреїв виселяли, виганяли, забороняли навчатися, займатися певними видами діяльності, молитися, вирізнятися. Проти євреїв також велися масштабні інформаційні провокації, найзнаменитішою з яких стала справа Дрейфуса.

Так як Палестина була частиною Османської імперії, до ситуації втрутилася Велика Британія, яка офіційно запропонувала сіоністській організації переселяти євреїв до свого африканського протекторату – Уганди. Саме тоді Британська Імперія провела в Уганді залізницю і почала масштабний проєкт з вирощування бавовни, тому потребувала кваліфікованих робітників.

Шостий Сіоністський конгрес навіть ухвалив план Уганди, але частина конгресменів рішуче виступили проти африканського переселення.

Перша світова війна і єврейське питання

Перша світова війна зупинила масову міграцію євреїв до Палестини, адже Туреччина стала союзницею Центральних держав. Велика війна зупинила розвиток сіоністського руху, регулярні сіоністські конгреси не проводилися до 1921 року. Туреччина вислала з країни євреїв, які відмовилися брати турецьке громадянство.

Британський міністр закордонних справ Артур Балфур підписав декларацію, яка заявляла позитивне ставлення Лондона до перспективи створення в Палестині єврейської державності.

Після Першої світової війни Османська імперія втратила колонії, в тому числі й Палестину. Мандат на тимчасове управління останньою отримала Британська імперія. Такі мандати були формою контролю за колишніми турецькими територіями, поки місцеві народи здатні будуть самостійно сформувати державність. Був створений політичний ґрунт для побудови єврейської держави в Палестині.

Міжвоєнний період

У 1923 році в Єрусалимі відкрився Єврейський університет, першу лекцію в якому прочитав Альберт Ейнштейн. Створення університету стало ще однією серйозною заявкою на державність і перемогу сіоністського руху.

Британська імперія забезпечила євреям більше можливостей, тому у Палестині було засновано багато традиційних поселень, почали будуватися дороги, відбулася електрифікація. Органи самоуправління нарешті отримали офіційний статус.

На старті єврейського заселення Палестину здебільшого населяли араби. Вінстон Черчиль, який в ті часи був міністром колоній Великої Британії випустив звіт, відомий як "Біла книга". Він підтвердив прихильність уряду до створення єврейської держави, але зазначав, що "перетворення Палестини на єврейську державу тою самою мірою, якою Британія є державою англійською – неможливо". Всесвітня сіоністська організація прихильно поставилися до такої позиції, а от палестинські араби – ні. Напруга між арабами та євреями продовжувала існувати та спалахувати окремими зіткненнями.

У 1929 році вибухнув масштабний конфлікт, спровокований релігійною суперечкою про право євреїв молитися біля Стіни плачу, головної святині юдаїзму.

Період після Другої світової та Голокосту

Британська імперія висловила радикальну пропозицію розділити Палестину на дві держави: єврейську, яка включала Галілею та нижню смугу та арабську – на іншій території, за винятком Єрусалиму, Яффи та коридору між ними, які лишалися під контролем Британії. Це викликало гостре невдоволення арабів, які розпочали силові дії. Від ідеї розділу Палестини довелося відмовитися.

З приходом до влади Гітлера та початком активної антисемітської політики відбулося масове переселення євреїв з Європи. Мільйони євреїв були знищені у концтаборах внаслідок Голокосту.

Надзвичайна конференція в Нью-Йорку ухвалила програму боротьби за зняття будь-яких обмежень на єврейську еміграцію та безумовно швидке створення єврейської держави.

У листопаді 1947 році ООН проголосувала за розділ Палестини на три частини: території, де євреї складали більшість мали стати державою Ізраїль, Єрусалим з околицями лишався під міжнародним контролем, решта території лишалася арабською. Араби рішуче відмовилися від цієї пропозицієї, адже хотіли контролювати всю Палестину.

Репатріація євреїв: етапи

Перша алія (1882—1903) пов’язана з погромами, що трапилися в тодішній Російській імперії. У цей період у Палестину, що була провінцією Османської імперії, переселилося приблизно 35 тисяч євреїв.

Друга алія (1904—1914) почалася після Кишинівського погрому у 1903 році. Зі Східної Європи переселилися понад 40 тисяч євреїв.

Третя алія (1919—1923) призвела до переселення понад 40 тисяч євреїв внаслідок встановлення британського мандата та Декларації Бальфура.

В ході четвертої алії (1924—1929) репатріювалися близько 82 тисяч євреїв, в основному зі Східної та Центральної Європи, в тому числі у зв'язку з підйомом антисемітизму в Польщі й Угорщині.

П'ята алія (1929—1939) була наймасовішою. З приходом до влади нацистів у Німеччині, в Палестину переселилися понад 250 тисяч євреїв.

Раніше OBOZ.UA розповідав, що ЄС випустив офіційну заяву щодо війни в Ізраїлі, яку підтримали 27 країн.