Одна з найдорожчих колекцій: скільки насправді робіт із музею в Херсоні викрали окупанти

Факти ICTV поспілкувалися з очільницею Художнього музею Херсону і дізналися, скільки робіт насправді вкрали окупанти, і чому сучасні митці, попри неспокій у Херсоні, довірили свої роботи закладу.

З Аліною Доценко ми зустрічаємося в Ірпені. Директорка найвідомішого музею Херсону нині живе на Київщині, адже змушена була полишити Херсон через окупантів іще у травні минулого року.

Нині у столиці вона готує виставку рам, які з Художнього музею не викрали окупанти. У музеї кажуть, історичне обрамлення банально не влізло, а мародерством, під керівництвом росіян та українських колаборантів, займалися місцеві маргінали. Операція тривала п’ять днів – із 31 жовтня до 5 листопада. В результаті музей стоїть майже порожній.

– То скільки насправді робіт викрали окупанти? Бо цифри називають різні – від 10 до аж 16 тис.

– У нас було трохи більше 14 тис. предметів зберігання. Якщо ви знаєте – одна із найкращих колекцій в Україні. Не всі музеї Києва, Харкова, Одеси, Дніпра мали те, що мали ми. Це роботи XVIII, XIX, XX, початку XXI століття і до наших днів.

На ранок 24 лютого, на жаль, вони були всі спаковані для початку ремонтно-реставраційних робіт. Роботи були у фондосховищі на цокольному поверсі музею. Там було місце для 5 тис. робіт, але ми туди вмістили усе. Пакувальні матеріали закуповували власним коштом. А вже 2 березня перші орки увірвалися в музей.

– А чим займався музей під час окупації?

– Насправді (посміхається), я партизанила пів року. Я знала напевне, хто буде колаборантом, хто буде моєю довіреною людиною до кінця, що би з нами не сталося. І я не помилилась. Уже 25 лютого я написала наказ і перевела більшість тих, у кому була невпевнена, на віддалену роботу. На місці потрібна була зберігачка фондів Ганна Скрипка, інженер, прибиральниця, поліція, ну і я.

Я загалом на роботу пробиралась тихо, щоби ні з ким не спілкуватись, адже навпроти – у Краєзнавчому музеї – росіяни облаштували так званий “Штаб русской культуры”, то наші колаборантки, серед яких – колишня завідувачка експозиційного відділу Наталя Кольцова, з перших днів почали ходити туди і просити росіян захопити наш музей. Хоча там, на перший погляд, нічого не було.

– А чому роботи все-таки не вивезли? Які інструкції отримав музей перед широкомасштабним вторгненням?

– 24 лютого мені Олександр Ткаченко (тодішній міністр культури, – Ред.) по Zoom пропонував вивозити колекцію. І це у час, коли над містом гули літаки і літали гвинтокрили. Коли на Антонівському мосту, на Шуменському люди воювали насмерть. Тому, коли мені сказали вивозити 14 тис. робіт, я спитала: На чому? За що? Де взяти охорону? Де взяти тих, хто буде грузити? Мені нічого не відповіли.

Куди не подзвоню – не відповідають. Ще трохи відповідав Лагута (Геннадій Лагута – голова Херсонської ОДА з 26 жовтня 2021 до 9 липня 2022 року, – Ред.), царство небесне. Він пізніше декілька місяців відповідав. Мінкульт 24-го в обід запропонував Львів. А орки були уже під Миколаєвом.

І це при тому, що мені ніхто транспорт не дасть, пакувальників не дасть, охорону роботам не дасть! За 40 метрів біля нас – “Центр русской культуры”. На ґанку стоять озброєні орки. Всі наші двері виходять на перехрестя. І тому я пішла в тишу. Я ночами думала: Що робити? Що робити? Тільки партизанити! Тільки брехати!

Пані Аліна розповідає: вона не хотіла залишати роботи, але й вибору не було. Сподівалися, що окупанти не побачать сховані на цокольному поверсі полотна.

Та нині від робіт там лишилися таблички із описом та спогади. Вже у травні, коли росіяни всерйоз нею зацікавилися, Аліна Василівна вирішила тікати на підконтрольну територію. До Києва діставалась три дні, а на блокпостах прикидалася немічною старенькою:

– Окупанти запропонували мені зробити виставку в адміністрації до 9 травня. А я кажу: Нема з чого, я все вивезла! А він каже: Є у тебе, тьотка, ти все брешеш. Вже ж вони декілька разів казали: Не брешіть, а то будете у підвалі.

Та наступного дня я уже виїжджала, у перші хвилини після комендантської години, у чому була: у капцях із городу, з паличкою. На кожному блокпості Ярослав, хлопець, який погодився мене вивезти, кричав: Бабуся вмирає! 9-10 травня я вже була в Києві, а 11-го, одразу після свят, я вже була у прокуратурі.

Росіяни музей у спокої не лишали. За словами Аліни Доценко, співробітники, які лишилися у закладі, намагались переконати окупантів, що все вивезли до початку ремонтних робіт – ще 2021 року. Росіяни не вірили і регулярно приходили з обшуками – озброєні й у масках.

Остаточно вони захопили музей 19 липня 2022 року, А колекції почали вивозити в останній день жовтня минулого року. Крадіжка була добре організована.

За тиждень до визволення Херсону окупанти підігнали до музею чотири величезні фури без номерів, а колекцію, яку здали місцеві колаборанти, вантажили пів сотні двоногих.

– Як це все відбувалося? За скільки днів і в яких умовах вивозили музей?

– Там були буряти, чеченці. Навкруги музею стояли у цивільному з автоматами – і так упродовж п’яти днів. Приїхав директор Кримського краєзнавчого музею Тавриди Андрій Мальгін, головний друг Путіна. Найбільш знаний колаборант Криму. З ним приїхав його зам – співробітник ФСБ Шкедя і 10-15 музейників.

Перші дні вони ще трохи щось пакували, але передусім виносили найкраще. Це Айвазовський, Пимоненко, ікони, оклади золоті та срібні. Але найстрашніше – що саме місцеві колаборанти показували їм, де найкращі роботи, а колишня заберігачка фондів Марина Жиліна, яку я ще за рік до вторгнення звільнила за проросійські наративи, передала окупантам усю інформацію щодо колекції.

Вона, звільняючись, перегнала усю фондову документацію собі на домашній комп’ютер. Це страшна державна зрада. Вона принесла весь перелік того, що ми мали. Ми з Ганною Скрипкою були переконані, що у колекції росіяни не розберуться. Адже усе було упаковане і жодної інформації, що і де, ми не лишили. Ну неможливо ж 14 тис. робіт розпакувати. Але Жиліна здала!

– Як нині ідентифікують викрадені роботи?

– Вже 5-6 листопада небайдужі люди скинули у мережі фото машин, які були під нашим музеєм. Вони також поділилися фото, як вивантажують, як заносять роботи у Криму. А через пів року Мальгін з’явився у сюжеті пропагандистів.

На стелажах ми бачимо не найкращі наші роботи. Після нашого зведеного реєстру, після того, як ми руками передивились, ми можемо констатувати, що вони вкрали трохи більше, ніж 10 300 робіт.

– То роботи зараз у Симферополі?

 – Та от зараз я і не знаю! У сюжетах показують не найкращі роботи. А де гарні? Розшматували дорогою? На кожній картині на рамі стоять інвентарні номери. Часто вони бувають і на полотні. Тобто, офіційно продати їх не можна. Але на чорному ринку – хто цим гребує?

– Скільки ж робіт у вас залишилось?

 – Трохи більше 2 тис. Вони кинули те, що їм було непотрібне. Керували ж усім музейні співробітники! Вони вказували, що було краще, що було найцінніше у нашому музеї.

Нині у музеї лишилося кілька портретів Леніна, якого, попри особливу любов, полишили росіяни, портрет молодого революціонера, понівечена картина сучасної грузинської мисткині, а ще – рами, із яких повирізали полотна, та кілька скульптур, які, мабуть, виявилися для окупантів заважкими.

Та колекція музею почала поповнюватися. Зокрема, своє наївне мистецтво передала 94-річна Олена Рибальченко.

Вона постійно живе у Херсоні, під обстрілами пише роботи у себе на кухні. І каже, у музеї полотна збережуть краще.

Аліна Доценко підтверджує: вцілілі та нові полотна ховають надійно – за півтораметровими стінами, – там і жити було би цілковито безпечно. Сама ж вона у Києві хоче організувати виставку рам, які не забрали росіяни:

 – Це настільки буде потужна виставка – символ військоих злочинів у культурі. Рами залишились авторські XVIII-XIX – початку XX століття. Окупанти витягали полотна, вони так багато вкрали, що не до рам там було… А ми тепер готуємо коди, які унаочнять, що було у цих рамах.

Колекція, яку вивезли росіяни, безцінна. Пані Аліна каже про неї просто: це – космос. Одна із найдорожчих колекцій в Україні.

Роботи нині, скоріше за все, опинилися у Симферополі, та де вони зараз – цього точно ніхто не знає. Питання їхнього повернення, каже Аліна Доценко, державне. Сама вона дає численні інтерв’ю, щоби трагедія Херсонського художнього музею постійно була в інформаційному полі.