Дві години інтриги та боротьби по всій трасі. Відбувся перший етап КМАМК GT3 Endurance Championship 2023

Після літнього чемпіонату в форматі тридцяти хвилинних спринтів команда KMAMK SimRacing на осінню пору запропонувала українським симрейсерам новий чемпіонат, а разом із ним і новий формат – двогодинний ендуранс з кваліфікацією у два етапи напередодні самих перегонів. Формат, який додав видовищності у день кваліфікації і  точно не підкачав протягом гонки на першому етапі.

Вперше для змагань організованих КМАМКом кваліфікація відбувалася окремо і у два етапи – спочатку 25 хвилин для всіх учасників к класичному форматі, а потім залишилися топ-15 водіїв, які й з’ясували свої стартові позиції у форматі «суперпоулу». Кожен мав лише одну спробу і швидке коло на трасі проводив наодинці – щоб ніхто нікому не заважав. Відтак з одного боку без трафіка на віртуальному асфальті Національного автодрому Монци можна було витиснути все із себе та машини, а з іншого – ціна помилки мала велике значення.

Вже на початку першого сегменту кваліфікації Костянтин Романенко задав темп, який того вечора мало кому під силу було перевершити – 1:46.575. Пізніше симрейсер команди Bitlook Uniporn проїхав коло ще швидше і вже чекав на завершення Q1 та початок «суперпоулу». Якщо для 5-8 пілотів на вершині протоколу кваліфікації все виглядало спокійно, адже було відчуття упевненості в тому, що їх результатів точно має вистачити для проходження в другий сегмент, то боротьба за потрапляння до топ-15 тривала до самісінького завершення першої кваліфікації. У підсумку «та сама секунда» і стала порогом, який пройшли одні, та не змогли переступити інші – всі симрейсери, хто продовжив боротьбу за поул, у першому сегменті програли лідерові менше однієї секунди. П’ятнадцятим став Даніель Корогодський, програвши своєму напарнику по команді 0,983 секунди. А Руслан Слащов, який став першим з тих, хто завершив свій виступ поступився Романенку 1,018 секунди. Ось такою щільною виявилася боротьба в якій успіх від завершення кваліфікації відділило 0,035 секунди! Відтак, той факт, що 15 водіїв опинилися в одній секунді обіцяли, що в «суперпоулі» має бути інтрига. Тим паче, що стартували вони по черзі й проїжджали почергово від останнього (п’ятнадцятого) до лідера Q1.

Корогодський відкривав «суперпоул» і у своїй єдиній спробі проїхав за 1:47.970 – повільніше, ніж час з яким він пройшов у другий сегмент. Вже на прикладі Даніеля стало зрозуміло, що «суперпоул» – це не про супер швидкість, а про стресостійкість та правильне налаштування водія на єдине швидке коло. Пан або пропав. Наступні півгодини тільки підтвердили це. Цікавий факт – абсолютна більшість симрейсерів у «суперпоулі» проїхали своє коло повільніше, ніж у першій частині кваліфікації. Якщо Кіт і Половчук свої спроби зіпсували взагалі, то єдиним, хто зібрався на «суперпоул» і перевершив свій кращий результат першого сегменту, став Олександр Княжицин, що в підсумку й дозволило вінничанину кваліфікуватися на першому ряді стартового поля.

Поул, а разом із ним і 2 очка в особистий залік таки зумів забрати Костянтин Романенко, якому довелося добряче почекати на свою спробу, адже здійснював він її останнім, чудово знаючи результати всіх інших учасників. На перших двох секторах молодий киянин їхав настільки упевнено та швидко, що отриманого гандикапу вистачило попри помилки в «Аскарі» та «Параболіці». З результатом 1:46.672 він на 0,230 секунди випередив Княжицина і з неприхованим задоволенням від виконаної роботи відправився готуватися до гонки, де сподівався довести справу до логічного завершення і довезти машину до картатого прапора першим.

На другому ряді повним складом кваліфікувалася команда OKUNI Racing Team – головний Окунь українського симрейсингу – Домінік Хорошавін став 3-м, а його напарник по команді Єгор Звуздецький – 4-м. З третього ряду на старт вирушали Гліб Дзигар з PRPL Rain Bitlook та Олег Пітцик з Team Ballas Ukraine, з четвертого – Євген Сайко з команди UAmateurs Impact і Андрій Бондар з сестринської UAmateurs Shadow, а топ-10 замкнули Руслан Безуглов з DigiForce і Олексій Панченко з KMAMK SimRacing. Олексій став єдиним симрейсером на Феррарі, який зумів пробитися в другий етап кваліфікації.

Наступного вечора на старті гонки був аншлаг – усі 43 пілоти, що зареєструвалися на чемпіонат дисципліновано з’явилися на сервері, тож очікування чогось епічного – принаймні в українському симрейсингу – гостро відчувалося у повітрі, а дехто з учасників свої стріми скромно та лаконічно назвав українським SRO. Як завжди перед гонкою в Монці – байдуже віртуальною чи реальною й незалежно від класу автомобілів – можна намагатися вгадати, що відбуватиметься у перших двох шиканах, скільки машин опиняться за межами траси і кому доведеться їхати на позаплановий ранній піт-стоп.

Сказати, що старт здивував – все-одно що дивуватися дощу в жовтні. Вже перед першою шиканою помиляється Гліб Дзигар, що стартував п’ятим, і створює ефект доміно для всіх машин попереду: спочатку удар в Ламборґіні Хорошавіна, машина якого додає прискорення Макларену Романенка, а за мить врізається в бік машини Княжицина і вже за межами траси відбувається ще один несильний контакт між салатовими автомобілями напарників-окунів! Через завал на початку пелотону аналогічні події продовжилися і далі, тож проїздів зоною безпеки та розворотів у «Варіанте дель Реттіфіло» вистачило з надлишком! Настільки, що чекати на пелотон в другій шикані без остраху було вже неможливо. Проте, у  «Варіанте делла Роджа» все відбулося без зайвих драм. Так, Олег Пітцик помилився на гальмуванні, проте в останній момент відвернув свій Мерседес від машини Звуздецького і проїхав зоною безпеки, добряче перелякавши при цьому вінничанина.

Наприкінці першого кола кілька водіїв поїхали на перший з двох обов’язкових піт-стопів. Одні для ремонту після зіткнень, інші ж (наприклад, як Артеменко) – бо такою була їх тактика на цю гонку ще до її початку. Тактика цікава, але по-своєму ризикована. Після пригод у першому повороті Хорошавін чимало розмірковував над гоночною майстерністю та зрілістю опонентів, а після свого раннього піт-стопу – він поїхав в бокси наприкінці другого кола – повернувся на трасу 34-м і сам назвав успіхом якщо зможе фінішувати в топ-10.

Виживши на першому колі, лідери – Романенко і Звуздецький – почали поступово відриватися від групи Дзигар – Пітцик – Безуглов. Для самих учасників звісно не було секретом і те, що в Монці найкращий темп варто було чекати від машин Макларен, тож Єгор спочатку вирішив не форсувати події, а їхати в сліпстрімі Романенка для того, щоб швидше від’їхати від переслідувачів, а вже потім переходити до більш активних дій. У той же час Дзигар помиляється у зв’язці «Аскарі», пропустивши вперед і Пітцика, і Безуглова. На інших ділянках траси боротьби за позиції було хоч греблю гати і відслідкувати за всім було просто неможливо, хоч як і не старався режисер трансляції показувати все найцікавіше. Щоправда, мова йде саме про боротьбу, а не про хаос на італійській трасі.

Вже на 9-му колі Єгор Звуздецький використав помилку Романенка на виході з першої шикани і боротьба за лідерство тривала аж до виходу з другої, де Єгор, трохи поштовхавшись як це часто буває в кузовних перегонах, таки вийшов вперед. На тому ж колі Гліб Дзигар вдруге помиляється в «Аскарі» і, втративши ще десять позицій, поїхав в бокси і повернувся на трасу вже в четвертому десятку.

Попервах здавалося, що Романенку цілком до снаги повернути собі втрачене лідерство – Костянтин ніби на буксирі їхав позаду Звуздецького, не відпускаючи Єгора більше ніж на пів секунди – проте поулсіттер вирішив, що час ризикувати і діяти активно ще не настав, а гоночний темп вінничанина схоже цілком влаштовував обох. Тим паче, що лідери почали підганяти один одного почергово проїжджаючи найшвидші кола гонки. Апогеєм боротьби Єгора з Костянтином в боротьбі за найкращий час на колі стали події наприкінці першої години, адже спочатку вінничанин встановив планку з часом 1:47.287, яку п’ятьма колами пізніше зумів до тисячної повторити Романенко. Таким, до речі, найшвидше коло цієї гонки залишилося вже до фінішу, тож бонусний бал в особистому заліку отримали обоє.

Тим часом пілоти, які зробили свої перші піт-стопи на двох-трьох стартових колах, не просто вже наздогнали тих, хто ще не зупинявся в боксах, а поступово почали заїжджати в залікову зону (а це топ-20 симрейсерів на фініші перегонів). Так, Павлові Половчуку, який очолював групу водіїв, що зробили екстра ранні піт-стопи, знадобилося менше півгодини, щоб відіграти позиції та вже їхати в першій двадцятці. Позаду тернополянина їхали чемпіони України з симрейсингу (в кільці) 2020 та 2021 років відповідно – Артем Хорольський та Домінік Хорошавін, які так само зробили свої перші піт-стопи вже на початку гонки. Неподалік був і «Хуткар» Артеменко, що так само один обов’язковий піт-стоп здійснив наприкінці першого кола. Таким чином перегони більш яскраво та виражено перейшли у категорію, коли слідкувати треба було не тільки за лідерами – зі Звуздецьким та Романенком після 40 хвилин все було зрозуміло, зрозуміло, що без помилок або інших проблем саме вони будуть боротися за перемогу – а за тими, хто на певний час відійшов у тінь, але мав при цьому дуже пристойний гоночний темп.

Напрочуд цікавими виявилися дуелі Андрія Ворони та Євгена Сайка за 7-ме місце, Даніеля Корогодського та Назара Аддаті – за 10-те, Олексія Беркунського та Дениса Становича – за 13-те. Цікавим в їх протистояннях були як боротьба між самими гонщиками, так і оцінка продуктивності їх автомобілів – Феррарі проти Макларен, «Мак» проти «Ламби» і тільки в третій парі обоє змагалися на Ламборґіні. Зрештою Ворона за своїй Феррарі таки дотис Макларен Сайка, Аддаті вийшов вперед без боротьби, бо Корогодський поїхав на піт-стоп та й Станович зумів обігнати свого колегу з UAmateurs, щоправда за кілька хвилин Олексій провів контратаку і в другій шикані після добрячої штовханини повернув позицію, але так само швидко знову втратив її. Видовищно, але не дуже розумно, бо ж обидва втратили на цій боротьбі багато часу. Бий своїх, щоб чужі боялися – не інакше!

Нечасто в кадрі опинялися «володарі кілець» Кальмус та Лисенко – обом вистачало боротьби на трасі, водночас їх Ауді в Монці виглядали насправді цілком пристойно. Зрештою, це й не дивно, адже за поточним БОПом (балансом продуктивності) в Assetto Corsa Competizione в Монці перевага була на боці Макларен, далі йшли БМВ (єдину машину баварського виробника обрав дебютант змагань КМАМКу та новачок симрейсингу Арсен Петросян, тож очікувати одразу на високі результати від житомирянина звісно не варто), Мерседес і Ауді, тільки потім італійці – Феррарі й Ламборґіні (останні хоч і поступаються сильно в Монці та Сільверстоуні, але на інших трасах будуть набагато кращими, тож не дивно чому саме автівки з биками стали другими за популярністю в цьому чемпіонаті, поступившись лише Макларенам), а замикали БОП Монци Порше й Астон Мартін (на останні дві марки припадає три учасники чемпіонату).

Лідери дуже упевнено тримали свій темп, а інтервал між Єгором та Костянтином то зростав (коли вони потрапляли в трафік з колових і Романенко трохи відставав), то скорочувався, що говорило на користь версії про те, що киянин має певний запас в темпі, але на той момент його все влаштовувало. Зрештою, наприкінці першої години «Ламба» №992 їде на перший піт-стоп і Костянтин очолює перегони, наздогнавши чергову і чималу групу колових. От тільки Єгор після виїзду з боксів також не на «чистій» трасі опинився, а Романенко звернув на піт-лейн колом пізніше, повернувшись на трасу позаду Звуздецького. В лідери тимчасово – лише на два кола – вийшов Андрій Бондар, який відклав свою першу зупинку. З цього моменту і до других піт-стопів у дуету лідерів принципово нічого нового не відбувалося – їхали швидко, подій не форсували, боротьби не влаштовували, щоб не втрачати час і не подарувати іншим (насамперед, Пітцику з Безугловим) шансів повернутися в боротьбу за перемогу на етапі, розраховували перемогти тактикою.

Друга година такої гонки – це не тільки про боротьбу, якої вистачало з головою, це про концентрацію (хоча Монца і дає можливість трохи відпочити на прямих), про те, щоб уникати невимушених помилок, кількість яких таки збільшилася і звісно ж про те, щоб завершити розпочату справу та довезти свої машини до картатого прапора.

Саме наприкінці першої – на початку другої години піт-стопи стали масовими, причому якщо одні симрейсери робили свої перші з двох обов’язкових зупинок, то в той же час вдруге в бокси відправилися ті, хто робив перший піт-стоп на початку перегонів. Відтак Половчук, Хорольський, Хорошавін і компанія знову відкотилися в кінець другого – початок третього десятка. По завершенні цієї великої хвилі піт-стопів увагу привернула боротьба за третє місце між Олегом Пітциком та Русланом Безугловим. І знову було цікаво як себе на трасі ведуть різні автомобілі, адже цього разу це була дуель Мерседеса проти Макларена і протягом тривалого періоду «містер стабільність» утримував свій АМГ попереду. Разом із тим, досить несподівано -несподівано рано – Пітцик поїхав в бокси на другий піт-стоп, перевівши боротьбу з Безугловим у тактичну площину, адже що виявиться кращим, більш ранній чи пізній візит в бокси, залишалося загадкою. Що можна сказати точно, так це те, що Руслан міг зітхнути з певним полегшанням.

За 25 хвилин до завершення Романенко першим з дуету лідерів поїхав на піт-стоп, повернувшись на трасу третім, колом пізніше в бокси повернув і Звуздецький – розв’язка наближалася! Єгор повернувся також позаду Безуглова, але у кількох корпусах машини попереду Костянтина. На таймері залишалося 22 хвилини, тож продовжувати грати в кота і мишу сенсу вже не було, настав час активних дій. Тим паче, що Безуглов хоч і лідирував, але знаходився трохи більше, ніж в секунді попереду і мав обов’язково зупинитися вдруге. Перед  Русланом стояла інша задача – тримати набраний темп і забрати останнє місце на подіумі. До речі, на іншій частині траси Пітцика вже майже наздогнав його напарник по Ballas Team Ukraine Половчук, тож останні 20 хвилин обіцяли багато екшну.

Коли Руслан Безуглов поїхав на свій піт-стоп, лідерство повернулося до Звуздецького, та найголовніше для водія DigiForce було те, що він з запасом майже у 6 секунд повернувся попереду Пітцика, залишалося без пригод і штрафів довезти свій Макларен до фінішу. На початку 58-го кола Романенко здійснив першу спробу пройти Звуздецького, але на підході до «Варіанте делла Роджа» Єгор трохи «бортанув» Макларен №48 і зберіг за собою лідерство. У цей же час водії «Балласів» розміняли позиції – Половчук обійшов Пітцика, але при цьому вони ще секунду програли Безуглову, тож «вікно до подіуму» зачинялося немов двері вагону метро.

Кульмінація гонки виявилася надзвичайно несподіваною, мабуть, для всіх: за 10 хвилин до фінішу Романенко знову пішов в атаку і цього разу вже у першій шикані, з якої і виїхав лідером, але Звуздецький так просто не здавався й у другій шикані намагаючись контатакувати помилився на гальмуванні та розвернув Макларен! Вінничанин все чудово розумів, тому просто почекав, коли Костянтин повернеться на траєкторію – фейр-плей високого ґатунку! Проте програвати після такої гонки Єгору дуже не хотілося, тож він з усіх сил старався триматися впритул за лідером. Коли ж на годиннику залишалося трохи більше семи хвилин відбулася розв’язка – Звуздецький отримав штрафний проїзд через піт-лейн за виїзди за межі траси! На цьому Пані Інтрига змахнула рукою, пообіцявши повернутися на наступному етапі – в Монці їй вже нічого було робити. За час, що залишився, неймовірно красиву, напружену й затяжну боротьбу з Євгеном Артеменком виграв Артем Хорольський, а дует «Балласів» таки здолав Олексія Панченка.

Костянтин Романенко звісно не змарнував нагоди і переміг в гонці, зробивши хет-трик – поул, перемога і найшвидше коло гонки (так, спільно зі Звуздецьким, але воно все-одно найшвидше). Єгор вже без боротьби на останніх хвилинах спокійно фінішував другим, а трійку призерів доповним Руслан Безуглов – ось що значить їхати дві години швидко та стабільно, і не потрапляти у різні халепи на трасі. Топ-п’ятірку замкнули Мерседеси Ballas Team Ukraine – Павло Половчук став 4-м, а Олег Пітцик – 5-м. Позаду них в трьох десятих фінішував Олексій Панченко – єдиний водій на Феррарі в чільній десятці. Далі були: Юрій Кіт, який своєю стабільною їздою потішив, мабуть, усіх, крім опонентів, Домінік Хорошавін, для якого фініш на 8-й позиції після аварії на старті став неабияким досягненням, Артем Хорольський з Євгеном Артеменком до кінця вели свою боротьбу, доїхавши до фінішу 9-м і 10-м відповідно. Одинадцятим і останнім, хто проїхав усі 66 кіл цієї надзвичайної гонки, став Андрій Бондар. Олександр Княжицин хоч і стартував 2-м, але завал на старті та кілька помилок протягом гонки дозволили вінничанину стати лише 12-м і з колом відставання від переможця. В заліку незалежних водіїв перше місце здобув Артем Хорольський, друге – Віктор Кальмус (16-й в «абсолюті»)  і замкнув трійку Руслан Слащов (17-й загалом).

Що певною мірою здивувало, то це лише 3 Макларени в топ-10 на фініші, щоправда два на подіумі один з яких і переміг. 4 Ламборґіні, з яких одна на подіумі, не здивували, як і два Мерседеси, які опинилися в топ-5.

Ці двогодинні перегони ще раз довели, що такий формат насамперед розвиває «рейскрафт» самих пілотів, а винагороду отримують найбільш стабільні та врівноважені пілоти, які прекрасно усвідомлюють, що на початку такої гонки «геройства» і взяття опонентів «на абордаж» призведуть до проблем та головного болю, а не до збільшення шансів на високі результати. В якості таких прикладів не можу не відзначити Руслана Безуглова з DigiForce, який стартуючи дев’ятим не ліз у непотрібні розбірки й у підсумку фінішував на подіумі, та Юрія Кота з PRPL Rain Bitlook, який став сьомим, хоча і стартував 15-м. Та найбільшого прогресу в гонці зумів досягти Юрій Шот – львів’янин з команди Турбобурштин стартував 27-м і протягом гонки відіграв 13 позицій доїхавши до картатого прапора 14-м.

І ложка дьогтю в цій бочці меду наостанок: скільки б не пояснювали під час брифінгів пілотів та й під час інших змагань обов’язково знайдуться ті, хто вирішить кардинально покращити власне становище вже на старті двогодинної гонки… На жаль, уроки минулого засвоюють далеко не всі. Практика ж показує, що на першому колі таких перегонів можна хіба що програти самому та ще й зіпсувати гонку іншим. Зрештою це перегони, а вони багаті на несподіванки. За що ми їх і любимо.

Наступний етап відбудеться 24-25 жовтня на віртуальному Сільверстоуні з передбачувано змінною погодою. А значить обов’язково буде цікаво!

© В’ячеслав Кобржицький