"Один пояс – один шлях": для чого Китай зібрав у себе Путіна, Орбана та навіть "Талібан"

З моменту заснування проєкту "Один пояс – один шлях" ще 10 років тому Китай виділив майже 1 трильйон доларів, переважно країнам, що розвиваються, і зазвичай у виді позик – на будівництво електростанцій, доріг, аеропортів, телекомунікаційних мереж та іншої інфраструктури. Зараз роль Китаю змінюється: від найбільшого у світі двостороннього кредитора він перетворюється на найбільшого стягувача боргів. Адже все має свою ціну. Але що ховається за цією ініціативою та для чого вона Китаю – читайте в матеріалі 24 Каналу.

Що таке "Один пояс – один шлях"

17 – 18 жовтня 2023 у Пекіні проходить третій міжнародний форум "Один пояс – один шлях". Назва нагадує про легендарну логістичну артерію давнини Великий шовковий шлях, але на відміну від нього має бути чисто китайською ініціативою, такою собі "довгою рукою" та одночасно "м'якою силою", щоб поєднувати політичні та економічні засоби.

Її вважають центральною у зовнішній політиці лідера КНР Сі Цзіньпіна, який раніше презентував стратегію як "Економічний пояс Шовкового шляху" під час офіційного візиту до Казахстану, у вересні 2013 року.

Червоним позначено Китай, помаранчевим – члени Азійського банку інфраструктурних інвестицій / Інфографіка cbbc.org

• Поки Китай переживав "гарні часи" все так і було. До ініціативи Піднебесної приєднувалися все нові та нові держави, що створювало ілюзію формування потужного прокитайського союзу. Серед учасників були навіть великі європейські держави, як-от Італія (третя за обсягом імпортованих з Китаю товарів країна ЄС й четвертий найбільший експортер до Піднебесної, що є ключовим експортним ринком для елітних брендів).
• Ситуація почала змінюватися, коли адміністрація президента Трампа нарешті побачила в Китаї загрозу. До торгової війни додалась пандемія, яку Китай, немов наслідуючи війну проти горобців часів Мао, перетворив на знущання з самого себе.

Далі була іпотечна криза, що завдала потужного удару по всій економіці країни, сповільнення росту, репресії проти "капітанів китайського державного капіталізму" та стагнація. Сюди ж можна додати штучно створену демографічну кризу. І все це на фоні лідера, який всупереч традиції китайської меритократії вирішив залишитися при владі на третій термін, фактично заплативши за "стабільність" відмовою від реформ і зростання.

Для Заходу це був сигнал, що з Китаєм "щось" не так і традиційне business as usual вже не буде, адже КНР хоче не лише заробляти, але й диктувати свою волю.

Сигнал цей пролунав вчасно, адже, де-факто, участь у проєктах "Один пояс – один шлях" – це небезпечна гра, де вхід – долар, а вихід – два. За обіцяні КНР мільйони та мільярди доводиться платити втратою суверенітету над власною економікою та жорсткою прив'язкою до економіки КНР. Це може бути непоганим варіантом для маленької азійської країни, проте, неприйнятно для решти.

Особливо, коли Піднебесна має всі шанси втратити статус глобальної "майстерні світу", на який активно претендують сусіди й насамперед Індія – найбільша демократія світу.

Китайське економічне диво вже не дивує

На форум запросили 130 країн, натомість світові лідери цей захід проігнорували. Організатори при цьому поспішили заявити, що це вони їх і не запрошували. Проте, це повідомлення вийшло постфактум, а до цього була гучна історія із загальною відмовою від участі в проєкті "Один пояс – один шлях" від Італії. При чому зробила це прем'єрка Мелоні, що дуже символічно, на полях саміту G20 в Індії.

Тоді ж було оголошено про новий логістичний суперпроєкт – без Китаю, Ірану та Росії, натомість з Саудівською Аравією, Ізраїлем та ЄС.

Офіційно на форум у Пекіні запросили:

• президента Сербії Вучича – давнього клієнта КНР, його демарш з відмовою бойкотувати китайську Олімпіаду ніхто не забув,
• ласого до китайських грошей угорського прем'єра Віктора Орбана,
• а також лідерів країн Центральної Азії, які, щоправда, перед цим буквально за кілька тижнів брали участь у куди цікавішому заході разом із президентом США Джо Байденом.

Буквально за 15 – 20 років світ побачив піднесення та початок занепаду концепту Китаю, як наддержави. Колись класик про інший, але схожий випадок казав: "Від кларнета твого пофарбована дудка лишилась".

Саме на не надто якісний музичний прилад нині схожий Третій форум "Один пояс – один шлях". Те, що колись сприймалось, як альтернатива та свіжий подих візіонерів, нині перетворилося на з'їзд сателітів і союзників, які прибули до гегемона після програшу в геополітичних та економічних баталіях для перегрупування чи рекреації.

План Шовкового шляху з морською гілкою / Інфографіка Yauaaisnhaongwaix

Яка мета візиту Путіна до Сі

Родзинкою заходу буде участь у форумі представників Талібану. Афганських терористів у Пекіні будуть репрезентувати "виконувач обов'язків міністра торгівлі та промисловості" Хаджі Нуріддін Азізі. Схоже, що лише логістичні проблеми завадили Китаю запросити на форум ще й представників ХАМАС.

Проте будуть й інші колеги по міжнародному тероризму. Зокрема, мовиться про Владіміра Путіна. Для російського лідера це унікальна можливість показати, що він не в ізоляції (як, до речі, й для ще одного ображеного на світ – президента Сирії Башара Асада). Саме так варто трактувати візит до Пекіну Путіна.

З ним хотіли зустрічатися лише такі самі вигнанці або залежні (в Пекіні це вже встиг зробити Віктор Орбан). Китай – це виключення. Тут вже сам Путін виступає у ролі залежного і залежність ця зростає. Росія втратила європейські та інші ринки й змушена переорієнтовувати всю економіку на Китай. Саме в ролі керівника сировинного придатка та адміністратора великого ринку збуту прибув Владімір Путін до КНР, щоб він собі не думав.

У програмі візиту Путіна зазначено й зустріч з Сі та нібито обговорення великої політики, проте, це швидше те, що про себе думають Росія та Китай. У реальності вони не створюють альтернативний полюс, а просто глибше залягають на дно.

Сі та Путін / Фото росЗМІ

Ані Росія, ані Китай наразі не здатні запропонувати світу цікавої та життєздатної альтернативи на майбутнє: ні ідеологічно, ні культурно, ні технологічно, і точно вже не економічно. Світ обрав демократію, Бетмена та "Кока-колу". Адже вони цікаві, зрозумілі та працюють, на відміну від "русского міра" та "Одного поясу".