Чи здатна Україна повернути собі місце в глобальному космічному секторі економіки

При цьому левову частку прибутку в космічному секторі генерують приватні компанії, в той час, як державний сектор здебільшого витрачає кошти на оборонні та наукові замовлення. Враховуючи вражаючі темпи росту космічного ринку координатор проєктів у Noosphere Сергій Перун спеціально для 24 Каналу проаналізував, яке місце може зайняти Україна у глобальному космічному секторі.

Державний сектор

З точки зору саме економічних перспектив для державного сектору України ситуація наразі невтішна. З 2014 року весь сектор мав, фактично, 4 глобальні проєкти, які приносили гроші та підживлювали великі підприємства. Це участь у створенні американської ракети-носія Antares, європейської ракети-носія Vega, участь у "Морському старті", яку припинили з 2014 року, та створення космодрому у Канаді під ракету Циклон-4. При чому останній проєкт все ще знаходиться на стадії розробки: не готові ні космодром, ні сама ракета, тож про прибутки поки що говорити зарано.

З перерахованих, на сьогодення залишаються лише космодром в Канаді та розробка Циклон-4, готовність якої постійно відкладають, а також виробництво двигунів для Vega-C, законтрактоване до 2029 року, після чого у Європейського космічного агентства є наміри замінити розробку КБ "Південного" на двигун німецької компанії Astrium. Участь у "Морському старті" закінчилась у 2019 році, а виробник Antares вже почав працювати з американською Firefly Aerospace, що замінить КБ "Південне" і Південмаш.

Попри доволі негативну ситуацію, перспективи зростання є. По-перше, Україна затвердила план дій щодо співпраці з ЄКА (Європейським космічним агентством, ESA) і цей напрямок не тільки наблизить нашу країну до вступу в ЄС, а й повинен стати потужним поштовхом до розвитку космічного сектору. Європа фактично залишилась без власних ракет (якщо не рахували легку Vega, яка зробила 2 вдалих старти за 2 роки) після відмови від співпраці з Росією, і наступні декілька років покладатиметься тільки на американські ракети SpaceX.

Це відкриває можливості для українських державних компаній запропонувати себе, як альтернативу, якщо і не як виробника готової ракети, то як одного з головних учасників в розробці нових транспортних засобів. Перевага України в тому, що науково-технічна база та велика кількість висококласних спеціалістів готові до створення робочих рішень вже зараз.

А коли Україна стане повноцінним членом ЄКА, для нас відкриється ринок замовлень і програм, доступних лише для членів космічного агентства. На 2023 рік ЄКА мало бюджет у розмірі 7,08 мільярди євро, з якого найбільш коштовними стали підтримка та розширення європейської навігації Galileo (1,1 мільярд євро), моніторинг Землі (1,7 мільярди) та космічне транспортування (891 мільйон євро), де левову частку замовлень ЄКА робила саме у приватних компаній.

Приватний сектор

На фоні державного сектору, у приватному картинка дещо більш позитивна. На глобальному ринку вже працюють компанії з українським корінням. SETS, EOSDA та Flight Control, засновані Максом Поляковим, вже встигли зарекомендувати себе як надійних постачальників комплектуючих та послуг, а вертикаль компаній Ноосфера взагалі стала першою з українським корінням, що запустила супутник власного виробництва у космос.

Крім того, Flight Control, що походить з Дніпра, вже має досвід міжнародної співпраці з американською Firefly Aerospace, а також з іншими замовниками. І ця співпраця свого часу дала змогу Південмашу також долучитися і виконати замовлення для Firefly - виготовили габаритний макет ракети Beta.

У віддаленому майбутньому, у перспективі на 10 років, євроінтеграція збільшить кількість українських спеціалістів, що здобуватимуть освіту не тільки в Україні, та матимуть ширші можливості для використання своїх знань. Це вирішить кадровий голод України, який з’явився з початком повномасштабного вторгнення, і збільшить зацікавленість майбутніх студентів у галузі, яка останні роки не була серед популярних.

Майбутнє космічного сектора України

Євроінтеграція та входження України до ЄКА несуть тільки позитивні перспективи нашій країні, при чому без жодних ризиків конкуренції з боку європейських країн. Єдиним складним моментом буде тільки змагання за кваліфікованих працівників, багатьох з яких захочуть залучити до свого штату закордонні компанії. Але і це насправді тільки позитивно вплине на розвиток нашої країни, адже попит на науковців та інженерів викличе популяризацію цих професій серед молоді, а рівень української освіти все ще буде здатен здійснити підготовку таких кадрів.